Облога Шкодера () — облога чорногорськими військами міста Скутарі під час Першої Балканської війни, що тривала з середини жовтня 1912 року до 23 квітня 1913 року.

Внаслідок невдачі штурмових дій чорногорська армія перейшла до тривалої блокади міста, яка безперервно тривала півроку. Під час перемир'я Османської імперії з Балканським союзом Чорногорія продовжувала блокувати місто. Бої під Шкодером схвилювали Францію, Австро-Угорщину, Німецьку імперію та Велику Британію. Ці держави вимагали у Чорногорії зняти облогу міста, на що та відповіла відмовою. У відповідь великі держави ввели в Адріатичне море свої судна, оголосивши про морську блокаду Чорногорії.

Незважаючи на це, 23 квітня чорногорські війська в результаті переговорів з турецьким гарнізоном міста увійшли в Шкодер. Нікола I Петрович особисто підняв прапор Чорногорії над Шкодером. Взяття міста ознаменувало закінчення бойових дій між Чорногорією і Туреччиною, і 30 травня того ж року був підписаний мир.

Передумови та початок військової кампанії Геополітичні амбіції чорногорського короля Ніколи I Петровича базувалися на ідеї розширення державних кордонів за рахунок територій, які історично вважалися частиною середньовічної Зети. Ще до офіційного початку війни Чорногорія активно підтримувала албанські католицькі племена, надаючи їм притулок та зброю для боротьби з османами. Одразу після оголошення війни у жовтні 1912 року Зетський загін чорногорської армії перетнув кордон і швидко захопив укріплення біля Тузі.

Однак початковий план взяти Шкодер раптовим наступом провалився. Через складний рельєф, затримки на відпочинок після перших перемог та недооцінку оборонного потенціалу османського гарнізону, чорногорські війська підійшли до міста лише наприкінці жовтня. Це дало змогу османському командувачу Хасану Різа-паші підготувати ешелоновану оборону та залишити відкритим шлях на Дуррес, через який до Шкодера продовжували надходити підкріплення та ресурси.

Хід облоги Розуміючи неможливість самостійного взяття фортеці, Чорногорія звернулася по допомогу до Сербії. На початку 1913 року було сформовано об’єднаний Приморський корпус під загальним командуванням сербського генерала Петара Бойовича. Сили союзників налічували близько 45 000 військових, яким протистояв 20-тисячний османський гарнізон. Облога супроводжувалася надзвичайно важкими втратами: штурми стратегічних висот Барданьолт та Брдиця закінчувалися невдачами через глибоке болото, мінні поля та щільний артилерійський вогонь. Зокрема, сербський піхотний полк імені Карагеоргія був майже повністю знищений під час нічного наступу в січні 1913 року.

Операція навколо Шкодера стала важливою віхою в історії військових технологій на Балканах. У ній була задіяна сербська авіація, що спричинило паніку серед обложених, хоча й призвело до загибелі першого сербського пілота Михаїла Петровича. На морі турецький крейсер «Хамідіє» здійснював зухвалі рейди, обстрілюючи транспортні судна чорногорсько флоту. Попри ці виклики та міжнародну морську блокаду, організовану Великими державами для тиску на Чорногорію, облога продовжувалася до повної виснаженості гарнізону міста.

Падіння міста та дипломатичне завершення конфлікту Доля Шкодера вирішувалася не лише на полі бою, а й у ході таємних переговорів між чорногорським командуванням та Есад-пашою Топтані, який очолив оборону після загадкового вбивства Хасана Різа-паші. Есад-паша, маючи власні амбіції на албанський престол, погодився здати місто 23 квітня 1913 року на вигідних для себе умовах: вихід гарнізону з повною амуніцією та отримання значної грошової винагороди. Тріумфальний вступ чорногорських військ на чолі з принцом Данилом став вершиною військових зусиль Королівства Чорногорія.

Проте дипломатична перемога виявилася ефемерною. Лондонська конференція Великих держав, під тиском Австро-Угорщини та Італії, висунула ультиматум про передачу Шкодера новоствореній Албанії. Незважаючи на публічні протести та емоційні промови короля Николи про «найдорожчий чорногорський камінь», країна опинилася перед загрозою прямої інтервенції європейських флотів. 4 травня 1913 року Чорногорія погодилася на евакуацію, і місто перейшло під міжнародний контроль. Ця кампанія, що коштувала понад 10 000 життів, залишила глибокий слід у національній пам'яті балканських народів, ставши символом військової звитяги, нівельованої великою політикою.

Галерея

Джерела

А. Г. Задохин, А. Ю. Низовский. Пороховой погреб Европы. — М.: Вече, 2000. — ISBN 5-7838-0719-2

Примітки