Іваникíвка — село в Україні, у Івано-Франківському районі Івано-Франківської області. Входить до складу Богородчанської селищної громади. Населення становить 2342 осіб.

Географічні відомості Через середину села протікає з південного заходу на північний захід річка Похівка, притока Горохолини, яка в межах села приймає значніший приток із лівого берега. У долині Похівки розташовані сільські забудови. Вони тягнуться довгим рядом і творять безперервний ланцюг із забудовами Радчі. У центрі села піднімається найвища точка — до 313 м.

На відеохостинг платформі YouTube виклано мальовниче відео Іваниківки з пташиного польоту.

Історія

Перша згадка датується 1659 роком.

Давня назва утворена за допомогою суфікса -івк(а) від антропоніма Іван. Десь у ІІ половині XVII століття вона з невідомих нам причин перетворилася на Іваниківка, що є таким же утворенням від антропоніма Іваник. Можливо також, що перша фіксація назви є просто опискою, а село від часу свого заснування мало нинішнє найменування.

За іншими даними, Іваниківку та сусідню Радчу заснував польський сандомирський воєвода Олександр Конецпольський між 1641—1659 роками над річкою Горохолиною.

Перша Франкова любов

Відомо також, що український письменник Іван Франко ходив до Іваниківки — тут тимчасово проживала його «перша любов» Ольга Рошкевич. У книзі Романа Горака «Тричі мені являлась любов» згадується, що Ольга Рошкевич змушена була припинити зустрічі з Франком після того, як письменника арештували і посадили у тюрму.

Протягом 1877—1879 років Іван Франко неодноразово перебував в Іваниківці.

Діяльність УПА (подія 1946-го) Подія відбулася на хуторі Вовки між селами Іваниківка та Похівка, який складався з 12 селянських господарств і існував до 1960-х років. На хуторі облаштував криївку Юрко Василик (1926 р. н.) з Іваниківки.

Вранці 26 березня 1946 року його батько, Микола, прийшов відвідати сина. Коли вони розмовляли надворі, з боку Богородчан підійшла група співробітників НКВС, які відрізали їх від криївки та лісу. Батько і син почали тікати по річці Степич, що протікала через хутір, у напрямку крайніх хат Іваниківки. Під час переслідування батькові вдалося сховатися під містком, а за Юрком Василиком продовжили погоню. Коли він наблизився до села, був поранений пострілом і впав.

У цей час інша група НКВС із Лисецького району, що їхала із села Забережжя, почувши стрілянину, відкрила вогонь і по своїх. На хуторі також опинилися четверо школярів, які поверталися в Іваниківку з підсніжниками. НКВС відкрив вогонь по школярах, які один за одним падали на землю. Тяжко поранений Петро Князюк підвів голову, намагаючись піднятися. Тієї ж миті до хлопця підбіг співробітник НКВС, наступив йому на груди чоботом і випустив у школяра чергу з автомата. Внаслідок стрілянини загинули:

Петро Степанович Князюк (1931 р. н.); Михайло Васильович Амброзяк (1932 р. н.); Михайло Федорович Михайлик (1931 р. н.).

Брат Петра, Іван Князюк (1933 р. н.), зумів сховатися й залишився живим, проте, за свідченнями, через тиждень він помер від пережитого.

Радянські репресії Відомо про тракториста Івана Зорія, який у вересні 1956-го висіяв на колгоспній ниві пшеницю в підготовлені рівчаки у вигляді українського тризуба, за це його ув'язнили на чотири роки.

Пам'ятки В Іваниківці споруджено обеліск на честь воїнів-односельчан. які загинули на фронтах німецько-радянської війни, та встановлено погруддя Т. Г. Шевченка та І. Я. Франка. Заслуга у встановлені монументу Т. Г. Шевченку належить Василю Гуку — директору іваниківської школи у 60-х роках, за встановлення пам'ятника селяни боролись 25 років і відкрили 7 листопада 1989 року під національними прапорамиБ. Гаврилів, М. Косило. Пам'ятники Тарасові Шевченкові на Прикарпатті — «Краєзнавець Прикарпаття», № 23.— с.10..

Персоналії Теодорович Єпіфан Василь (1881—1958, м. Чикаго) — церковний діяч, василіянин, по висвяченні редактор журналу «Місіонар» у Жовкві (1908—1912). Ярема Михайло Васильович (1919—1944, с. Забережжя) — провідник Богородчанського районного проводу ОУН. Загинув у бою під час облави сіл Іваниківки та Забережжя військами НКВС. Гаргат Іван Онуфрійович (1924—1952, м. Станіслав) — референт СБ Лисецького районного проводу ОУН, член Дунаєвецького надрайонного проводу ОУН. Юрій Григорів (1998—2022, Катеринівка) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Боєць 24 ОМБр ім. Короля Данила. Загинув у бою під Катеринівкою Донецької області. Павло Ярема (1999—2024, Покровський напрямок) — молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Воював у складі 14 штурмової бригади Національної гвардії України «Червона калина». Загинув під час бойових дій. Олег Дяків (1989—2024, Луганщина) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Боєць 3 окремої штурмової бригади. Загинув поблизу села Нововодяне Луганської області.

Поховані Михайло Шиндак «Козак» ( 1924, Єзупіль) — командир боївки УПА, яка на­лічувала понад 25 боївкарів. Похований у Іваниківці.

Населення За переписом 1869 року в громаді проживало 847 осіб та ще 7 при дворі; згідно з шематизмом 1881 року, греко-католиків налічувалося 831.

За даними 1939 року, населення села становило 1650 осіб, серед яких: 1610 українців та 20 поляків.

За даними «Історії міст і сіл УРСР» (1962), населення села становило 1978 осіб.

+ Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису України 2001 року Мова Кількість Відсоток українська 2340 99.79 % російська 4 0.17 % інші 1 0.04 % Усього 2345 100 %

Демографічна ситуація

Примітки