Слобі́дка — село в Україні, у Городенківській міській громаді Коломийського району Івано-Франківської області.

Площа села — 11,606 км². Населення — 620 осіб (01.01.2025)ПАСПОРТ Городенківської міської територіальної громади станом на 01 січня 2025 року. До 12 червня 2020 року належало до Городенківського району.

З центром міської громади село сполучене автошляхами та P 24.

Назва Сучасної назви село набуло 7 червня 1946 року указом Президії Верховної Ради УРСР, який перейменовав село Слобідка Пільна Гвіздецького району на село Слобідка і Пільно-Слобідську сільську Раду — на СлобідськуУказ Президії Верховної Ради УРСР від 7.6.1946 «Про збереження історичних найменувань та уточнення … назв … Станіславської області». Стара назва не була стійкою, внаслідок чого побутували різні форми запису: Слобідка Пільна, Слободка Польна, Слобудка.

Назва заснована на зменшувальній формі слова «слобода». Атрибутивна частка «пільна» вказувала на розташування села на незайманих польових територіях.

Географія Слобідка географічно розташована в східній частині Передкарпатської височини, на середній висоті — 288 метрів над рівнем моря, у межиріччі приток Прута — Чорняви та Белелуї, на сході історичного регіону Покуття. Рельєфно є частиною городенківської горбисто-хвилюватої височини. Адміністративно Слобідка знаходиться — у центральній частині Коломийського району, за 3 км від сіл Сороки, Вишнівка та Хом'яківка, за 4 км від села Берем'яни, за 6 км від Торговиці та за 60 км від Івано-Франківська. Площа села 11,606 кв. км. У Слобідці — дев'ять вулиць: імені Гелевана, Івана Кривого, Тарас Шевченка, Івана Франка, Роман Шухевича, Юрія Гагаріна, Січових Стрільців, Молодіжна та Вишнева.

Археологія

В 1859 році в околицях села було випадково виявлене ґрунтове поховання пшеворської культури — Слобідка I. У державному реєстрі пам'яток археології Івано-Франківської області, взятих на облік під охорону рішенням облвиконкому № 9 від 24 січня 1989 року пам'ятка розташований під номером охоронним 526. Могила містила керамічну поховальну урну накриту, залишеним від щита залізним (або мідним) умбоном та обмотану зігнутим мечем, що є характерною рисою пшеворського поховального обряду. Урна та меч були втрачені, а умбон потрапив на зберігання до краківського музею. Поховання, імовірно, належить до початку III століття.

Також відомо про знахідки римських монет на території села.

Історична довідка Перша згадка про Слобідку відноситься до 1640 року. Імовірно, що до її заснування була причасна родина Потоцьких, які володіли Гвіздцем та його околицями успадкованими від шляхтичів Бучацьких протягом XVII—XVIII століть. Про належність села до володінь перших свідчить факт будівництва Миколою Потоцьким Городенківському костелу та утримання театинського монастиря при ньому, у тому числі за рахунок Слобідки. Після згасання місцевої гілки даної родини в першій половині XVIII століття, село одідичили князі Пузини, а з другої половини XIX вірменьска родина Мойс-Росохацьких.

На кінець ХІХ століття найбільшим землевласником у селі був родоначальник останніх, зем'янин Ян Мойса-Росохацький, якому належало 746 моргів поля, а решті селян — 686 моргів. У селі була добровільна пожежна дружина, яка для гасіння пожеж мала кінну пожежну сикавку. У пожежній дружині чергували всі сільські працездатні чоловіки. Розміщувалась вона на сільській толоці під церковним горбом.

Протягом 1909 року в селі відбувся спалах тифу, внаслідок якого померло 15 жителів села.

У 1913 році в селі створюється осередок Товариства Січових Стрільців, а з початком Першої світової війни у 1914-му шестеро слобідчан вступають до Легіону Українських Січових Стрільців та ще близько чотирьох десятків мобілізовані до інших підрозділів австрійської армії, що брали участь у воєнних діях проти Російської імперії та Королівства Італії. Протягом війни село двічі опиняється в російський окупації у 1914 та 1915 роках. Під час другої з них, свої землі (600 моргів) та маєтності в Слобідці залишив дідич села Анджей Мойса-Росохацький. Після остаточного розпаду Австро-Угорської монархії стрільці в складі Української Галицької Армії борються проти окупаційних румунської та польської армій. Тим не менш село було послідовно зайняте першими та другими протягом 1919-го.

У 1920 році після розпуску УГА троє з шести односельчан повертаються в село. Польська окупаційна адміністрація почала заселення колоністами — на 23.10.1921 було розселено 15 родин (69 осіб), яким надано 188 моргів поля.Державний архів Івано-Франківської області, ф. 2, о. 1, спр. 41, а. 52.

У 1930-х роках у селі з'явився осередок Комуністичної партії Західної України.

18 вересня 1939 року на зміну польській владі прийшла окупаційна радянська. Внаслідок цього, відбулись репресії проти трьох сотень польських жителів села та депортація їх до Сибіру, практично, у повному складі. Протягом червня 1941 р — березня 1944 р. — село знаходилось під німецькою окупацією, жертвами якої стало вже єврейське населення та працездатна українська молодь примусово вивезено до Німеччини, у якості остарбайтерів. Тим не менш, Слобідка уникла воєнних дій, внаслідок розташування обабіч важливих логістичних шляхів.

Під час Другої Світової війни та в перші повоєнні роки у селі також активно діяла мережа ОУН-УПА. Місцева жителька, Кисилиця Ганна Михайлівна, на псевдо Чорнява, була надрайонним провідником жіночої сітки ОУН. 1946—1947 рр. — у селі розпочались масові, організовані більшовицькою владою, арешти українського підпілля та депортація їхніх сімей до Сибіру. Окрім цього українське населення Слобідки стало жертвами примусової колективізації та подальшого голодомору 1946—1947 років. Також у село було переселено декілька сімей етнічних українців з території Польщі.

В 1948 році клуб, який належав польській шляхті, було перевезено громадою в центр села. При клубі в той час існували драматичний, хоровий та танцювальний гуртки. У 1960-ті роки в селі була восьмирічна школа, побудована крамниця та ряд громадських споруд у колгоспі. 12 липня 1995 року — розпочалась газифікація села.

12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 714-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Івано-Франківської області», увійшло до складу Городенківської міської територіальної громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Городенківського району, село увійшло до складу новоутвореного Коломийського району.

Голови села

Дідичі

Ян Теодорик Потоцький — до 1641—1664 Богуслав Потоцький — 1664 — до 1693 Анджей Єжи Потоцький — до 1693 — до 1710 Софія Потоцька — до 1710 — бл. 1730 Констанція Пузина — бл. 1730 — бл. 1770 Ян з Дуклі-Філіпп-Нереуш-Антоній Пузина — бл. 1770—1830 Юзеф-Вінсентій Пузина — 1830—1862 Ян Мойса-Росохацький — бл. 1875 — ? Анджей Мойса-Росохацький — бл. 1904 — ?

Війти ? Тарновецький Семен Іванович — бл. 1787 ? Тарновецький Михайло Іванович — бл. 1885—1889 Кисилиця Данило Михайлович — бл. 1889—1894 ?

Голови села Грушецький Василь Йосипович ? Симак Василь Михайлович — 1960-ті Матковський Василь Дмитрович — 1969 Андрейчук Василь Іванович Перегінчук Іван Миколайович Прокопчук Микола Васильович Марусик Петро Васильович Марусик Анастасія Василівна — до 1973 Павлюк Гафія Миколаївна Григорчук Марія Іванівна Тарновецький Микола Петрович Стецик Микола Федорович Тарновецький Мирослав Михайлович — 1 термін Вівчарик Василь Іванович — 2002 — 6.02.2005 Тарновецький Мирослав Михайлович — 2 та 3 терміни, з 26.03.2006 Кисилиця Василь Васильович Пінкевич Мирослава Михайлівна

Освіта

Зародження сільського шкільництва пов'язане з особою «Відмінника народної освіти» Івана Семеновича Кривого (1870—1961), який прибув до Слобідки в 1902 році, імовірно, з села Кобаки. В 1904 році почалось будівництво школи, яке через два роки було закінчено. З кожним роком кількість учнів збільшувалась, до 1910 року в Слобідській початковій школі вже навчалось 40—50 учнів і працювало два вчителі. Навчання дітей українських та польських жителів села відбувалось роздільно.

Під кінець ХІХ — початок ХХ століття, внаслідок пожвавлення національного відродження як по всій Західній Україні, створюється осередок «Просвіти», організовується хата-читальня.

У вересні 1944 року в селі організовано семирічну школу, у якій навчали 6 вчителів. Ще один педагог, який працював з 1955 року в Слобідці — Томчук Іван Васильович. Його називали «постійно працюючим» завучем. Навчав у школі географію, був авторитетним як у селі, так і серед вчителів. У листопаді 1988 року він трагічно загинув, внаслідок ДТП.

В 1978 р. — збудовано нову двоповерхову школу на 162 учнівських місць. 9 травня 1990 року в сільській школі відбулося урочисте відкриття музею Історії села. Тут зібрані матеріали про будівництво церкви, фотографії Євангелія, перша вулиця в селі, розміщення сільської читальні, с/ради, школа, дані про Кривого І. С. Станом на 2009-й у школі працював 21 вчитель та навчалося 70 учнів. Було відкрито дитячий садочок у якому налічувалось 17 дітей. У 2016 році на базі Слобідської ЗОШ створено НВК (навчально-виховний комплекс), у якому об'єднані школа і садок.

Слобідська ЗОШ І—ІІ ст. користується земельною ділянкою площею 0,60 га.

Релігія

Церква Покрова Пресвятої Богородиці Про ранню історію даного храму відомо вкрай мало. Існування, наразі втрачених, церковних метрик від 1747 року року дозволяє припустити, що церква існувала ще в першій половині XVIII століття. У 1780 році будівництво нового приміщення церкви Покрови Пресвятої Богородиці фундував мешканець села Василь Кешинський та громада. Цей ж храм зображено на мапі Фрідріха фон Міга, від 1769—1783 років. Сучасне приміщення церкви було збудоване в 1848—1852 роках, коштом, похованого на її цвинтарі, дідича Юзефа Пузини та селян. Протягом радянської окупації було, спершу, змінено конфесійну приналежність церкви. На місце Української греко-католицької церкви до якої, історично, належав храм прийшла Російська православна церква. У 1961-му, незважаючи на спротив населення, храм було закрито. У 1981-му — розграбовано церковні приналежності. Жителями села було переховано та збережено Євангеліє, позолочені чаші, кілька підсвічників.

12 лютого 1989 рік — у церкві, під проводом греко-католицького священника Олега Качмарського, відновлено богослужіння. Організовано церковний хор, керівником якого була Палійчук Мирослава Степанівна, жителька села Хвалибога. Серпень 1990 року — після реставраційних робіт у церкві, ззовні та всередині, проходить урочисте висвячення церкви, на якому був присутній владика Андрій із Івано-Франківська. Згодом храм отримав статус пам'ятки архітектури місцевого значення (охоронний номер 682-М). Реставраційні та будівельні роботи проводились і надалі: з 1991 по 1992 роки — відбулось перекриття церкви бляхою, в 1992-му — створення нового розпис Храму, у 2010-му — з ініціативи настоятеля, церковне подвір'я обставлене бруківкою.

Незважаючи на історичну приналежність до УГКЦ, громада села вирішила зберегти православну конфесійну приналежність, проте — у складі Православної церкви України.

2008 року — з архієрейською візитацією парафію відвідав, правлячий на той час, Єпископ Коломийський і Косівський Іоан (Бойчук). 4 березня 2021 року, із Архіпастирським візитом, Храм Покрови Пресвятої Богородиці села Слобідка відвідав Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан, який, з урахуванням карантинних вимог, у співслужінні духовенства, звершив Архієрейську Божественну Літургію та Акафіст усім святим. Також, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, Преосвященний Владика Юліан нагородив релігійну громаду Храму Благословенною Митрополичою Першосвятительською Грамотою.

Церква розташована у центральній частині села на високому пагорбі та користується земельною ділянкою площею 4,33 га. Довкола храму розташовується Старий сільський цвинтар.

Архітектура церкви