Стрі́льче — село в Україні, у Городенківській міській громаді Коломийського району Івано-Франківської області.

Історія Вперше згадується 12 березня 1436 року, ще одна згадка — від 18 вересня 1439  — № 4215. — S. 428. .

12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 714-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Івано-Франківської області», увійшло до складу Городенківської міської територіальної громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Городенківського району, село увійшло до складу новоутвореного Коломийського району.

Населення

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська160299.63%російська40.25%білоруська20.12%Усього1608100%

Церква 1712 року в селі була побудована мала дерев'яна церква, яка приблизно 1800 року згоріла. На цьому місці було побудовано, вже в пізніші часи, резиденцію. У фундамент цієї будівлі була замурована плита, на якій був напис та число побудови 1710 рік. За радянських часів Резиденція та господарські приміщення біля неї були зруйновані, каміння вивезені в колгосп на будівництво, плита з написом безслідно зникла. Довший час ця площа пустувала в бур'янах, між якими стояли поодинокі похилені, врослі в землю хрести. Серед них один хрест, про якого казали, що на цьому місці стояв принос старої церкви. Недавно було знайдено і церковну криницю. Нову церкву побудовано в 1812 р. Біля церкви знаходиться цвинтар на який зі старого перенесено багато хрестів, серед них, так звані «Козацькі». В паламарській церкві є таблиця, на якій переписані всі священики, які правили з 1774 року. Є і такий запис «початок 223 року», але немає пояснень, що це означає. На хресті церкви в його нижній частині прикріплений півмісяць-символ монгольської віри. За монгольського поневолення такі півмісяці на церквах ставили, коли жителі цих сіл справно платили монголам данину. Церква за радянської влади була відділена від держави, але не від переслідування комуністами. Проти церкви велася антирелігійна агітація. Влада знаходила людей які в корисних цілях або по своїй несвідомості залучались до антирелігійної діяльності. Ці люди вели агітацію серед народу проти святкування релігійних свят. Священики користувались церковною землею. На цю землю влада накладала непосильні податки. І коли священик з допомогою громадськості цей податок сплачував, тоді приходило нове повідомлення про необхідність здати "добровільно"ще декілька сотень карбованців. Одного разу за несплату священиком податку, два активісти вивели священика на двір, поставили під стіну до розстрілу. Ця антирелігійна політика партії спричинила до того, що громадськість, особливо молодь перестали ходити до церкви і це призвело до морального та культурного занепаду. До війни церкву тримав жид Зельман. В часи Горбачовської перебудови в нас в селі священиком був Іван Никифорук. Йому вдалося примирити людей з міжконфесійними розбіжностями. Керувала церквою двадцятка людей, які постійно ходили до церкви. В 20-ці були люди завербовані кагебістами. Декого з членів 20-ки невлаштовував отець Іван, і йому довелося покинути село.

Школа У давні часи навчання дітей проводилось в окремих хатах. Вчили дітей переважно дяк i отець. Вперше приміщення школи в нашому селі було збудовано наприкінці 19 століття біля церкви (в даний час в ній розташована резиденція священика). В ній навчалися діти селян. Школа була двокласна. Директором школи був Омелян Беленкевич і два вчителі. Навчання проводилось польською і українською мовами. Вивчали діти граматику, математику, читання і релігію. На навчання дітей скликали дзвоном, який був на подвір'ї, і зберігся до наших часів. До кінця 1912 року діти писали на гончарних дощечках спеціальним олівцем. Написане можна було витерти, як сьогодні в школах на класних дошках. Школа була обов'язковою для всіх дітей від 6 до 12 років, але не всі її відвідували через злидні, в котрих потонули їхні сім'ї, більшість учнів ходили в школу літом, менше зимою, бо не було у що одягнутися і взутись. Відвідування стало кращим, коли відкрили читальню і в людей зріс інтелектуальний рівень. В 1911 році в селі було закінчено будівництво нової школи. Біля школи був посаджений сад, виділені ділянки на яких учні кожного класу висаджували городні культури і доглядали за ними. При школі був розсадник, на якому учні вирощували щепи яблунь, груш, слив. Учні робили щепи своїми руками, а вирощені роздавали селянам. В цьому розсаднику було вирощено саджанці, якими засаджено схили Стрільченського Лугу. Цей садок і сьогодні називається Вакаційним . Все це робилося, завдячуючи Омеляну Беленкевичу, активному члену « Просвіти» З 1900 по 1904 рік в нашій школі вчився видатний український літературний критик Дмитро Петрович Рудик, де й здобув перші ази наук, після закінчення початкової школи він продовжив навчання в Городенківській гімназії. Омелян Беленкевич пропрацював директором школи до 1929 року і залишив добру згадку про себе у Стрільчі. Він був грамотною, розумною, ввічливою, справедливою людиною. Школа в цей час стала чотирикласовою (в 1928році в школі працювало 4 вчителі і директор). Але сім'я Беленкевичів змушена була виїхати. Починаючи з 1929 року директором школи був Крупа, якого в 1939 році заарештували і він пропав в НКВД. З 1939 по 1940 директором був Чайковський, 1940 по 1941 Михайлів Петро. Директора Михайліва прислали з сім'єю з Східної України. Після польської школи відчувався подих українського духу. В магазин завезли багато підручників, зошитів, шкільного приладдя-по дешевих цінах. 1942 по 1943 знову Чайковський став директором. ПІсля нього 1944 по 1945 Гелемей Юлія Андріївна 1945 по 1946 Шлемкевич Іван Миколайович 1946 по 1948 Михайлів Петро 1949 по 1957 Кальченко Андрій Терентійович цей очолює вже семирічну школу. В школі працюють вчителі-предметники. Навчання велося українською мовою. Діти вивчали такі предмети: математичну мову, літературу, фізику, хімію, географію. історію, і інші предмети. З 1957 по 1969 роки в школі директором був Вережак Богдан Васильович. В 1960 році школа перейшла на восьмирічне навчання. В 1974 році було збудоване теперішнє приміщення школи. А засновником виступив директор радгоспу "Зоря"Гайдаш Василь Дмитрович. Директором школи в той час був Яківчик Василь Михайлович 1969 по 1982 роки. В школі працювало 24 вчителі і навчалось 296 учнів. В той час було 46 першокласників і 51 випускник.

Відомі люди

Народились Гаморак Нестор Теодорович — український ботанік. Діяч ЗУНР. Дідич Сергій Васильович — Герой України, захисник Майдану. Кіндрачук Надія Мирославівна (* 1984) — українська історикиня, доктор історичних наук. Рудик Дмитро Петрович —  — український літератор, публіцист, журналіст, народний вчитель. Чайка Іван — український військовий діяч, сотник, командир 10-ї бригади УГА.

Священики Парох о. Андрей Терлецький 1744—1771 Пар. о. Іван Терлецький 1771—1820 Завідувач о. Николай Загайкевич 1820—1841 Зав. о. Николай Маринович 1841—1845 Зав. о. Юліан Соневицький 1845—1846 Пар.о. Лев Лукашевич 1846—1866 Пар о. Теофан Глинський 1866—1867 Пар. о. Іван Наумович 1867—1873 Пар.о. Іполит Козловський 1873—1903 Зав. о. Юліан Козловський 1903—1905 Пар. о. Порфирій Гордієвський 1905—1909 Зав. о. Партеній Чубатий 1909—1910 Пар. о. Андрей Стрільчик 1910—1944 Зав. о. Григорій Гавдуник 1944—1944 Пар. о. Василій Дзьомбак 1944—1953 Зав. о. Володимир Березюк 1953—1958 Зав. о. Олександр Мальчинський 1958—1958 Зав. о. Олександр Бодревич 1958—1961 Пар. о. Іван Березюк 1961—1962 Пар. о. Павло Нога 1962—1965 Пар. о. Іван Горецький 1965—1965 Зав. о. Іван Олексюк 1966—1966 Пар. о. Петро Тимофійчук 1966—1974 Пар. о. Михайло Дьяк 1974—1977 Пар. о. Іван Олексюк 1977—1980 Пар. о. Михайло Завойський 1980—1983 Пар о. Михайло Никифорук 1983—1984 Пар. о. Іван Никифорук 1984—1990 Пар. о. Василій Григорів 1990—2009. о. Дідич Володимир 2009 — по даний час.

Примітки