Ясенів-Пі́льний — село в Україні, у Городенківській міській громаді Коломийського району Івано-Франківської області.
Опис Розташований за 4 км від адміністративного центру громади. В селі знаходиться однойменний залізничний зупинний пункт. Через село проходить також шосе . Населення — 3278 чоловік.
В Ясеневі-Пільному є середня школа, клуб, бібліотека.
Історія Перша згадка про село датується 1427 роком. Тоді воно називалось - Єсеневом.
Згадується як Єсьонов (Ieszyonow) 4 травня 1472 року в книгах галицького суду Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.347, №3576 .
У 1472 році була відкрита церковка. Якщо це так, то в селі на той час мало проживати вже декілька родин.
За Королівською люстрацією 1565 року в селі налічувались 26 господарів, отаман і піп (отже, була й церква).М. Грушевський. Жерела до істориї України-Руси, т. І — Львів, НТШ, 1895. — с. 14.
1622 рік після нападу татарської орди із 300 вціліло лише 10 дворів.
На 15 травня 1670 року в селі було 10 дворів.
1781 рік — у селі проживало 746 жителів;
1855 рік — 1963 жителі;
1900 рік — 2507 жителів;
1921 рік — 2217 жителів;
1935 рік — 2968 жителів;
2003 рік — 3268 жителів;
2009 рік — 3156 жителів;
2011 рік — 3278 жителів.
Мешканці села в 1885 році виступали проти шарварків.
У 20-х роках XX ст. в Ясеневі-Пільному сталося два заворушення селян. У селі діяв осередок КПЗУ.
12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 714-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Івано-Франківської області», увійшло до складу Городенківської міської територіальної громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Городенківського району, село увійшло до складу новоутвореного Коломийського району.
Населення
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська326799.66%російська70.21%білоруська10.03%румунська10.03%польська10.03%інші/не вказали10.04%Усього3278100%
Соціальна і громадська структура села
Сільська рада; Середня школа (481 учень у 2008–2009 рр.); Дитячий садок; Церква Чуда Арх. Михаїла. (2007—2017) Настоятель — митр. прот. Роман Капріян Лікарська амбулаторія; Народний дім із залом для глядачів на 450 місць, спортивним залом 26/14 м, приміщенням для дискотек та кімнатами для занять *різноманітних гуртків, музей історії села; Спортивний майданчик зі штучним покриттям (42/22 м); Ветеринарний пункт; Поштове відділення; Відділення ощадбанку; Бібліотека (32 тис. книг); Автоматична телефонна станція (700 абонентських номерів); Канал Інтернет 'Ясенів Пільний-кабель2М'(130 абонентів) Автозаправна станція; Салон краси і перукарня; Міні-цех по виготовленню тротуарної плитки; Ритуальний салон; Міні-олійниця; Аптека 'Здоров'я'; Млин (потужністю 200 кг/год.); Дев'ять магазинів і кілька кіосків роздрібної торгівлі; Кафе-бар 'Стара хата'; Стадіон (футбольне поле розмірами 107/68 м); Парк; Станція техобслуговування автомобілів; Автомийка.
Крім того, будуються чи реставруються інші об'єкти, серед яких: птахофабрика з вирощування індиків та міні-завод з випуску паштетів, торговий комплекс на 4 поверхи,
Спорт В селі є футбольна команда «Яспіль», що виступає у чемпіонаті Івано-Франківської області.
А також команда Яспіль-2, яка виступає в чемпіонаті Городенківському району.
Більше про ФК «Яспіль» можна прочитати на офіційному сайті клубу.
Духовність
До приходу радянської влади в селі до церкви та костелу у дні релігійних свят та кожної неділі всі люди ходили постійно. Релігія завжди виховувала в людях чесність і добропорядність, а віра в Бога вважається однією з основ людського буття. Відвідували церкву та костел дорослі й діти.
Колись під час церковних відправ у церкві дівчата ставали в один, або два рядочки найближче до престолу. За ними ставали одружені жінки. Старі жінки після війни сиділи на лавках, які до церкви перевезли з костелу після його закриття. Чоловіки розміщувалися біля південних дверей. Для хору в церкві є спеціальне місце, яке називається хорами. До війни церква була греко-католицькою, а костел – римо-католицьким.
За національною належністю в селі переважали українці. Трохи менше було поляків і ще менше євреїв. Українці мали церкву, поляки – спершу капличку, а потім костел, який був освячений у тридцятих роках минулого століття (кажуть, що 1932 року). Євреї їздили молитися до городенківської синагоги, а вірмени, яких проживало в селі три родини, мали свою капличку на краю села і їздили до вірменського костелу, що розміщений у Городенці. Релігійні конфесії, як і люди різних віросповідань мирно співіснували.
У католицькому костелі релігійні відправи відбувалися ще й у той час коли на території села були німецькі загарбники. А вже при наближенні Червоної армії, яка вигнала фашистів, служителі костелу зібрали образи і орган, на якому під час відправи органіст грав духовні мелодії, і втекли до Польщі. Після цього служби Божі там не відправляли. Після створення колгоспу у приміщенні костелу зберігали колгоспне зерно, а пізніше, коли дерев'яні елементи покрівлі почали перегнивати і черепиця, якою був покритий костел,почала падати вниз, з району був наказ поремонтувати верх, або костел зруйнувати Колгосп ремонтом займатися не захотів і костел розвалив.. Кажуть, що стіни були такими міцними, що два потужних бульдозери коли тягнули їх до себе і повалити їх довго не могли. Тепер на тому місці розміщена невеличка дерев'яна будівля у якій розміщена крамничка.
Після війни була розвалена і вірменська капличка, яка розміщувалася на полі при в'їзді до села з боку Городенки.
Треба дякувати Богові, що Ясенів Пільний обійшовся без конфесійних суперечок, які на початках незалежності України хтось настійливо нав’язував парафіяльним громадам. Цим парафіяни завдячують отцю Іванові Олексюку, який у проповідях частенько нагадував, що релігійна споруда, на якій є хрест, належить до нашої християнської віри і туди можна зі спокійною совістю заходити на молитву.
Без міжконфесійних суперечок пройшов і той час, коли ксьондз забрався з костелу, а було це в час відступу фашистських загарбників з території Покуття. Кажуть що той ксьондз більше боявся більшовиків як фашистів. Католики, якими були поляки почали ходити до церкви, яка в той час була греко-католицькою. Тодішній священник отець Іван Карачевський віднісся до цього досить спокійно, пояснивши парафіянам, що люди ходять до церкви молитися, а не сваритися.
Та, якщо почитати історію, стає зрозуміло, що міжконфесійна боротьба велася віддавна. На самому початку християнська віра не мала конфесій. Виникли вони після того, як правителі нової Римської імперії перебралися до своєї нової столиці – Константинополя і зробили це місто новим центром християнства, бо до того у Римській імперії імператора вважали посланником Бога. Коли це сталося папа римський, щоб не втратити свою владу над церквами розділив церкву на своєрідні конфесії, оголосивши, що не імператор, а він є Божим наставником на землі. Так у християнстві з'явилися католицька та православні, а пізніше і протестантські та інші християнські віросповідування
У часи Київської Русі на теперішній території України віра була православною бо Христову віру принесла на Русь із Візантії (теперішня Греція) княгиня Ольга, а хрещення Русі провів князь Володимир. Поляки, які довго окупували Україну, намагалися залучити українців до католицької віри, але це їм не вдавалося. Та все-таки 6 жовтня 1596 року відбувся Берестейський собор, який утворив греко-католицьку конфесію з православним обрядом, але під проводом Папи Римського. Перехід з православ'я у греко-католики відбувався довгі роки Наприклад – у Станіславському воєводстві християни перейшли до греко-католицького обряду 1 листопада 1885 року.
В березні 1946 року за таємним наказом Сталіна Львівський собор на довгі роки ліквідував греко-католицьку церкву. Але, якщо говорити правду, міжконфесійні суперечки справа самих церковних правителів, бо, як кажуть старі люди, двох Богів нема.
Ще варто згадати про те, що у радянські часи, багато людей перестало щонеділі і кожного святкового дня ходити до церкви. Дехто й молитви позабував. Тому коли отець Іван Боднарчук, який кілька років служив у ясенівській церкві. почав запитувати хлопця і дівчину які одружувались, проказати «Отче наш», декому довелося червоніти.Але це все узагальнення, а про церкви Ясенева Пільного розповідають таке: Існує припущення, що церква, яка будується тепер, вже п'ята за рахунком. Попередня в 2005 році згоріла, а перед цим була церква, яка розміщувалася нижче старого цвинтаря. (На городі Візінської Олени стояв пам'ятний хрест про неї)
Про будівництво першої церкви в селі, яке тоді мало назву Єсенів чи Єсиново, є запис у архівах, які знаходяться у Львові. Датується це будівництво 1472 роком. Чи були в селі до того часу ще церкви чи каплички точно невідомо.
Щодо цвинтарів, то крім сьогодні діючого, в селі ще є старий цвинтар,а всіх їх було не менше чотирьох Де були два інших, відомо лише з розповідей. Один з тих цвинтарів знаходився десь біля вулички, яка входить до вулиці І. Франка, – приблизно там, де тепер проживають сім'ї Степана Прокопяка і Василя Шляхтича. На подвір'ї Візінської Параски стояв хрест, який, можливо, і був пам'яткою про цвинтар, а може, про церкву чи капличку. Ще один цвинтар розташовувався на горбі, який колись називали “Під двором”. Там, біля воріт колишнього господаря Савочки Івана, напевно, що в пам'ять про церков, також був хрест.
До речі, про той цвинтар розповідали легенду, що на березі нижче города, де він колись розміщувався, дощі вимили людські кістки які, були більшими від звичайних, і величезний череп з довгою і товстою косою. Напевно що, через це, існують переповідки, що на тому цвинтарі були поховані “велети”.
Отже цвинтарів було чотири. Звідси, напевно, і виникло припущення, що церков, чи хоча б капличок, у селі могло бути не менше чотирьох, по кількості цвинтарів, бо в давнину цвинтарі розміщували біля церков.
До вересня 1939 року церквами опікувалися (патронували) багаті люди. Церкву й костел у селі патронували місцеві поміщики Криштофовичі.
У парафіян церкви був звичай ходити на відпусти (прощі) до Зарваниці, Хрещатика, Далешева, Городенки. Тепер цей звичай відроджується.
Церква села Ясенів Пільний, повна назва якої, церква Чуда архістратига Михаїла, будувалася у центрі села і мала свою історію. Освятили її в 1882 році. У той час, коли її будівництво закінчувалося, у селі сталася пожежа. Вогонь перекидався з одної солом'яної стріхи на іншу. Сильний вітер ніс палаючі сніпки з покрівель все далі й далі, – горіла вся західна частина села, тобто Загайпіль. Вогонь наближався все ближче і ближче до недобудованої церкви. Люди змочували водою верети, накривали покриту ґонтами будову і молилися. І Господь почув молитви людей – вітер, який ніс вогонь, повернув у інший бік і церква врятувалася. Це сталося 19 вересня, в день Чуда архистратига Михаїла. Тоді церкві, на віддяку архангелові за її порятунок, дали таку назву, хоч вона мала носити ім’я святого Миколая Угодника. (Про церкву докладніше описано у книжечці “Легенди села Ясенів Пільний” під назвою “Духовність”, яка теж є на цьому ж сайті в інтернеті).
Парафіяни церкви нашого села і в теперішні часи вшановують пам'ять про архангела Михаїпа, одного із семи Господніх архангелів, охоронця воїнства, іменем якого названа церква – цього дня у селі святкується храмове свято. На Україні архангела Михаїла вважають і захисником України.
Для будівництва тодішньої церкви кошти надавав і місцевий поміщик Криштофович, який хоч і був католиком, допомагати в будівництві не відмовився. Керував будівництвом Николай Василинюк, портрет якого був розміщений на стінці хорів.
А в 2005 році церкву від нової пожежі не врятували…
І ще про події пов'язані з церквою: