Старови́жівський райо́н (до 1946 року — Седлищенський) — колишній район у Волинській області України. Адміністративний центр — смт Стара Вижівка.
Сучасний стан За законом № 807-IX від 17 липня 2020 року, більшість дрібних районів , центрами яких були смт або малі міста, були ліквідовані, в тому числі й Старовижівський район. Разом з Шацьким, Турійським та іншими районами, Старовижівський увійшов до складу Ковельського району.
Географічна характеристика колишнього району Старовижівський район розташований у північно-західній частині Волинської області. Межує з Ратнівським, Камінь-Каширським, Ковельським, Турійським, Любомльським та Шацьким районами.
Площа району становить 1120,9 км².
До складу адміністративного району входять 46 сіл та селище міського типу Стара Вижівка.
Рельєф району рівнинний з нахилом в північному напрямку. Територія району заліснена більш як на 32,5 відсотка, площі лісів займають 38,0 тисячі гектарів, сільськогосподарських угідь — 57,0 тисячі гектарів, в тому числі 28,0 тисячі гектарів — площа ріллі.
Територією району протікають річки Прип'ять, Турія, Вижівка, Лють, Кизівка, є 29 озер, в основному карстового походження.
У районі в умовах великої вологості та високого рівня підґрунтових вод утворилися в основному дерново-підзолисті, дерново-глеєві та супіщані ґрунти.
У промисловому відношенні з корисних копалин найбільше значення мають пісок, торф, глина, сапропель, розпочата розробка та видобування фосфоритів.
На території району збереглися унікальні куточки флори і фауни, де утворено 3 загальнозоологічних заказники, збережено 13 пам'яток природи, у тому числі — вікові лісові масиви на території Кримненського та Дубечненського лісництв.
Населення 34188 осіб, у тому числі міського — 5151 (2001). За статтю: чоловіків — 16219, жінок — 17916 осіб. За освітнім рівнем: повну вищу освіту здобули 1793 особи, початкову вищу — 3361 особа. У районі 47 населених пунктів.
Старовижівщина лежить у межах Поліської низовини. Рельєф змінний: від плоского на півночі до хвилясто-горбистого на півдні (середні висоти досягають 140—160 м). Пересічна температура січня — 4—6 градусів, липня — 4—19. Період з температурою понад +10 градусів становить 155 днів. Район належить до вологої, помірно теплої агрокліматичної зони. Найбільші річки — Прип'ять з притоками Вижівка і Турія. В районі налічується 23 озера (загальна площа водного дзеркала 2574 га).
За часів незалежності України відновлено Свято-Миколаївський чоловічий монастир (заснований у XVII ст.).
Транспорт Територію району проходить залізниця Ковель — Брест і міжнародний автошлях (), , , та . Немає жодної залізничної станції, лише чотири зупинних пункти: Журавлини, Кримне, Мизове та Паридуби. Є 388 км автомобільних шляхів, у тому числі з твердим покриттям 172 км.
Історія Історія Старовижівщини сягає глибокої давнини. Перша писемна згадка про селище Вишега, вона ж Вижва, датується червнем 1099 року. Не одне десятиріччя вважалося, що Стара Вижівка бере свій початок як поселення у 1508 році, коли польський король Сигізмунд закріпив його за князями Сангушками у вотчинне володіння і дозволив їм заснувати містечко. Користуючись цим дозволом, Сангушки заснували в 1508 році містечко Нову Вижву, побудували у ньому замок, церкву з двома вівтарями і зробили його волосним центром. До складу Вижівської волості входили село Хотівель, Стара Вижва, Брідки, Гридки, Красна Воля, Секунь і Мостище. Жили тут люди і раніше, про що свідчать археологічні знахідки доби бронзи, та знайдено поселення часів Київської Русі.
1521 року князь Василь Михайлович Сангушко, який був луцьким старостою, подарував Преображенській церкві 98 десятин землі. А 25 травня 1532 року князь пожалував грамоту, за якою священику та його наступникам віддана була зі всіма доходами Преображенська церква з двома вівтарями — св. Архистратига Михаїла та св. Семена Літопроводця.
Через сварки із сусідами князь В.Сангушко 1543 року обміняв із королевою Боною Сфорца ковельські маєтки (сюди входила і Вижва) на володіння в Білорусі. Щоб пожвавити торгівлю та збільшити свої доходи від Вижви, королева надала містечку в 1548 магдебурзьке право. Королева Бона наділила вижівських міщан правом збудувати корчму та продавати горілку, збирати мостовий, подушний та воскобійний податки. Ковельському старості наказала, щоб він не чинив перешкод вижівчанам у користуванні доходами. Дозволено було проводити в містечку щотижневі торги та ярмарки на свято Різдва Христового.
Грамотою від 19 січня 1548 року до міста Вижви було приєднано жителів передмість та зрівняно їх у правах і обов'язках із самими міщанами. Інша грамота розповідає про те, як Бона наказала орендарям місцевих сіл Секунь, Сусек, Гридків і Городища надіслати з них людей для ремонту мостів поблизу містечка Вижви.
Достеменно невідомо, чи бувала королева Бона на Волині. Однак у народних легендах вона досить часто фігурує на теренах краю.
Про минувшину району розповідають експозиції краєзнавчого музею, де зберігається цінний матеріал з історії, культури та археології поліського краю. В музеї зберігаються документи про те, як у свій час землями володіли литовські князі Сангушки, російський князь Курбський, польська королева Бонна, розповідається про тяжке життя поліських селян, які займались в основному землеробством та ремісництвом.
Легенда про заснування і походження назви Ще у XII ст. на землі, де зараз знаходиться Стара Вижівка, напало татаро-монгольське військо, яке було нещадним ні перед чим, ні перед дітьми, ні перед жінками. Це військо було настільки жорстоким, що на своєму шляху практично не залишали нічого цілого. І от, коли очікувався набіг монголо-татарського війська, місцеві жителі поховалися у дупла старих дерев. У результаті, загарбники їх не знайшли і залишили цю територію. А люди, яким вдалося таким способом вберегтися і вижили, казали: «Вижив». І тому існує така легенда, що саме через це так назвали селище — Вижва.
Також, існує ще одна, не менш цікава легенда утворення поселення з назвою — Вижва. Згідно з цією легендою назва селища пішла від того, що колись давно, коли ще були часи королів, жила-була королева, яка була сліпою. І от коли вона пропливаючи річкою на кораблі вмилася водою із річки — сталося диво, королева прозріла і вигукнула: «Я вижу».
При цьому поліська Вижва ідентифікувалася з літописом Вигошевь. Як зауважує автор етимологічного словника-довідника «Ойконімія Волині» Віктор Шульгач, про місто Вигошів дійсно є декілька фіксацій на сторінках давньоруських літописів.
Так, під 1097 р. читаємо: «…иже Быша оу него (у Мстислава) Берестыане. Пиняне. Вышеговцы» (Лаврентьевская летопись с.271).
В Іпатіївському літописі на с.451 згадується Вышеговь (1152 р.). У літописі за Воскресенським списком (Полное собрание русских летописей, т.7, с.17) знаходимо фразу: «…а Мьстиславь затворися во градь, и бяше у него вь осаде Берестяне и Пиняне, Вышеговцы». Таким чином, оригінальні джерела подають форму Вышеговь, Вышеговцы (назва жителів), а не Вишегов, Вишеговци, як у популярному «Літописі руському» Л.Махновця.
Літописний Вышеговь не можна пов'язувати з поліським Вижва, принаймні обґрунтувати такий зв'язок лінгвістично нереально. Швидше за все тут ідеться про зовсім інший населений пункт, який, до речі, деякі джерела ідентифікують із сучасним с. Вишгород Лановецького району Тернопільської області.
Нарешті, під 1546 р. згадується назва жителів с. Вижва — вижвляне, яка не має нічого спільного з літописним Вышеговци (у Махновця). Вышеговцы (в оригіналах) — назвою жителів Вишегова. Очевидно, на цьому можна поставити крапку.
Отож, про найменування районного центру Стара Вижівка. Історично — «село Вижва Старая» (1543) Wyzwa Stara (1658) тощо. Поєднання компонентів Стара (як протиставлення до Нова) та Вижва, пізніше — Вижівка. Останнє пов'язане з назвою однойменної річки.
Цікавим документом про тогочасну добу є збірка документів «Селянський рух на Україні 1569—1647 років». В ній вміщено витяг з поборового реєстру від 1571 року сіл Романа Сангушка Володимирського повіту про масові втечі зубожілих селян із сіл Грабове, Сереховичі, Пісочне монастирське. Документ за 1587 рік свідчить про втечу підданих княжни Олександри Володимирського повіту із сіл Стара Вижва, Паридуби, Хотешів Володимирського повіту до маєтку Луцька Гуревича-Воютинського. Інший збірник документів і матеріалів «Селянський рух на Україні 1826—1849 рр.» теж подає значні відомості про наш район.
Про минувшину району розповідають експозиції краєзнавчого музею, де зберігається цінний матеріал з історії, культури та археології поліського краю. В музеї зберігаються документи про те, як у свій час землями володіли литовські князі Сангушки, російський князь Курбський, польська королева Бонна, розповідається про тяжке життя поліських селян, які займались в основному землеробством та ремісництвом.
Вперше район як адміністративна одиниця був утворений 17 січня 1940 року із центром у с. Седлище і носив назву Седлищенський, а 7 червня 1946 року Указом Президії Верховної Ради УРСР його перейменовано в Старовижівський район з центром у смт. Стара Вижівка.Петро Кравчук. «Книга рекордів Волині», Любешів. −2005. ISBN 966-361-079-4.
У грудні 1962 р. район ліквідовано через укрупнення, а 8 грудня 1966 р. Указом Президії Верховної Ради утворено Старовижівський район в нинішньому становищі — 19 сільських та 1 селищна рада з 47 населеними пунктами.
Найстарішими є села Яревище і Грабове, перші писемні згадки про яких датуються відповідно 1287 і 1460 роками.
Міщанські вольності та Магдебурзьке право Володарі земель і вотчин у моєму краї Сангушки постійно конфліктували між собою за право на верховенство у правлінні посполитими. Ці суперечки набули досить гострого характеру і призвели до обміну маєтками В. М. Сангушка з королевою Бонною. 1543 року король Сигізмунд I потвердив його маєтками у Кракові відповідною грамотою.
Цей обмін був значною подією в історії не лише містечка Нової Вижви. А й села Стара Вижва, що входило до складу означеного маєтку: королева Бонна видала у 40-х роках XVI ст. низку грамот, що надавали території привілеї Магдебурзького права, а селяни Вижівської волості перетворювалися у королівських чиншовиків.
У одній із грамот 1548 року було наказано вишівському старості Семашкові приєднати до міста Вижви передміських поселенців, у тому числі і старовижівців, прирівняти їх до вишівських мешканців і надати їм права на самоврядування.
В іншій грамоті дозволялось вишівцям відкрити корчму для продажу горілки, війту давалось право збирати мостове мито, подушний і восковий податки та інші данини. Цими заходами королева намагалася збільшити доходи від своїх маєтків.
Після смерті Бонни її володіння разом із селами Вижівської волості відійшли до держави і підпорядковувались Ковельському маєткові.
Ковельський староста Фальчевський мав намір позбавити вишівців привілеїв, гарантованих королевою. Але за вишівців заступився польський король Сигізмунд II Август. Саме він 1558 року наказав старості не забороняти вишівцям користуватися доходами від корчми, подушним, воскобійним і мостовим за умови одержання від них державних річних прибутків.
Із запровадженням у 1557 році волочної поміри в Старій Вижві було виділено 40,5 волоки і утворено вишівський фільварок. Це дозволило селянам залишатися державними людьми із сплатою скарбниці по одному флоріну і 20 грошей податку з волоки. Водночас усі разом сплачували також 25 флорінів медової данини. Крім того, за волочною помірою старовижівці зобов'язувалися відбувати два дні на тиждень з волоки натуральних повинностей.
Вижівський фільварок був невеликим. У ньому на початок XVII ст. засівалось 18 мац (144 пуди) жита. Тому значна кількість старовижівців панщини не відбувала, а сплачувала державні податки.
Наступний етап історії краю пов'язаний із Андрієм Курбським, який утік з Московії, зрадивши Івана Грозного. Саме цьому князеві король віддав у володіння Ковельський маєток разом із Старою Вижвою і округою.