«Подорож із Петербурга до Москви» () — найвідоміший твір російського письменника Олександра Миколайовича Радищева, виданий у 1790 році.
Робота, яку часто називають російською «Хатиною дядька Тома», є полемічним вивченням проблем Росії часів Катерини II: кріпосного права, дворянських повноважень, проблем уряду та управління, соціальної структури, особистої та загальної свободи. Книга починається з епіграфа про «звіра», який є «величезним, огидним, з сотнями пащек і гавкає» (), що означало Російську імперію.
Російська імператриця Катерина II, прочитавши «Подорож», дала автору та його твору таку оцінку: . Книга була негайно заборонена. Олександра Радищева засуджено, спочатку до смертної кари, а потім до заслання в Східний Сибір. Книжка не була вільно опублікована в Росії аж до 1905 року.
Сюжет У книзі Радищев здійснює уявну подорож між двома головними містами Росії, Санкт-Петербургом та Москвою; через розповідь автора кожна зупинка на цьому шляху показує особливі проблеми для мандрівника. У Петербурзі розповідь починається в корчмі, де господар занадто лінивий, щоб запрягти своїх недогодованих коней для перевезення. Врешті-решт, давши хабаря, мандрівник вирушає в дорогу.
Оповідач досягає Тосни, де стикається з чоловіком, який вигадує родоводи молодим дворянам, котрі прагнуть підвищити свій чин. Також йому трапляється бідний селянин, який трудиться в неділю, бо решту шість днів працює на панщині. Мандрівник задумується, що в нього є слуга Петрушка, і він напевне теж страждає.
У Чудові його наздоганяє товариш Ч., який розповідає про нещодавні події. Його човен з 12-ма гребцями почав тонути. Завдяки допомозі місцевих жителів Ч. дістався до найближчого чиновника в Петербурзі, щоб той надіслав човни для порятунку. Але чиновник відпочивав і не хотів нічого про це знати. Гребців потім урятували, але чиновник плюнув у Ч., і той вирішив не повертатися до Петербурга.
Дорогою у Спаську Полесть мандрівник зустрічає попутника, що був ошуканий і потрапив під суд. Його вагітна дружина через це померла. Попутник утік прямо перед арештом завдяки друзям. Оповідач не може допомогти йому, а вві сні бачить себе справедливим правителем, чия держава процвітає. Потім він усвідомює, що держава була несправаведлива і процвітання стосувалося тільки вельмож.
Підбереззя стає місцем, де оповідачу трапляється семінарист, який жаліється на освіту. Досягнувши Новгорода, він пригадує, що там було народовладдя, поки місто не завоював Іван Грозний. У Зайцеві перебуває його приятель Крестьянкін, який із принципу відмовився від посади. Він не став засуджувати до страти хлопця, що заступився за свою наречену, яку зґвалтував поміщик. Однак, інші чиновники його не підтримали.
У Крестцах він бачить батька, що відправляє своїх синів на службу, даючи мудрі настанови. В Яжелбицах мандрівник застає сцену похорону, де син помер через хворобу (вочевидь венеричну) батька. Оповідач картає себе за розпусне життя в минулому та жаліє повій. Він пригадує легенду про монаха з Валдаю, що втонув, пливучи до своєї коханої.
Далі він спиняється у Єдрові, де пропонує гроші селянину Івану та його нареченій Анні. Вони мають шляхетні погляди і свій майбутній шлюб бачать як життя на рівних правах. Іван відмовляється від грошей. Мандрівник їде в Хотилово, де роздумує про неефективність примусової праці. На поштовій станції він знаходить забутий рукопис свого друга. Там описано проєкт реформи зі скасування кріпацтва.
Досягнувши Торожки, мандрівник балакає з чоловіком, який відправляє до Петербурга прохання про організацію там книгодрукування без цунзури. Вони погоджуються, що цензурувати книги повинне саме суспільство. Читаючи потім папери свого друга, оповідач дізнається про становище кріпаків, яких продають після розорення власника. Далі в трактирі він читає свою оду свободі.
У Городні відбувається забір чоловіків у рекрути. Це стало приводом для горя багатьох людей, але один рекрут радий, бо не буде більше під панською владою. В Пішках мандрівник оглядає селянську ізбу та дивується тамтешній бідності. Він провіщає місцевому поміщику Божу кару, бо сам не має влади виправити становище.
Завершує роман похвала мандрівника Михайлу Ломоносову за розвиток літератури.
Сприйняття Опублікована в період Французької революції, книга запозичує ідеї та принципи від великих філософів того часу, що стосуються освіченого світогляду та концепції природного права.
Багато хто вважав цей твір основним радикальним текстом XVIII століття, «Подорож» продовжувала впливати на російську політичну думку навіть після її засудження. Як прародитель публічно-ліберального дискурсу в Росії Радищев вважається предком всієї основної підривної літератури, написаної в XIX і XX століттях.
Сама книга була викликом Катерині в Росії, попри той факт, що Радищев не був революціонером: він був лише свідком недуг, які він бачив у російському суспільстві та урядові того часу.
Примітки
Посилання
Видання 1790 року в Бібліотеці Конгресу США (з електронною копією)
Джерела