Схиархимандрит Лаврентій (в миру Лука Овсійович Проскура; 1868, Карильське, Кролевецький уїзд, Чернігівська губернія— 19 січня 1950, Чернігів) — священнослужитель православної церкви.

В радянський період, а також під час Другої світової війни, належав до православ’я, яке не визнавалося Московською патріархією.

У 1993 році на Архієрейському Соборі Української православної церкви схиархімандрит Лаврентій був прославлений серед святих в лику преподобних. Пам'ять — 19 січняhttps://www.pomisna.info/wp-content/uploads/2023/10/kalendar_2023-2024.pdf.

Біографія Народився на території сучасної України в селі Карильске Чернігівської губернії в 1868 році в бідній родині. Батько Луки рано помер, мама ж його була немічною і часто хворіла. Мав гарний голос; співав у церковному хорі. Навчався у початковій земській школі, яку закінчив у 13 років, і був залишений помічником учителя. У місті Коропі познайомився з колишнім регентом імператорського хору, який оцінив здібності юнака і став навчати його регентскому мистецтва; освоїв гру на скрипці. Після повернення додому став регентом свого хору. Навчився шиттю і своєю працею почав заробляти, щоб допомагати родині; до 17 років став професійним кравцем.

По смерті його матері вирішив піти в монастир, але старший брат Варфоломій наполіг, щоб він не залишав сім'ю. Зі своїм другом юності Симеоном ходив пішки в Київ до старця Іони, щоб той благословив отримати духовну освіту. Але старець Іона сказав їм: «Ваша семінарія при вас» — і не благословив. Разом з Симеоном їздив на Афон, де зупинявся в Пантелеймоновому монастирі. В цьому монастирі на Афоні подвизалося п'ятеро односельців прп. Лаврентія з села Карильске. Після наполегливих прохань Симеон був прийнятий до числа братії Афонського Пантелеймонового монастиря. А Луці один з афонських старців сказав: «Їдь на батьківщину, ти там будеш потрібен».

У 1912 році, на 45-му році життя, Лука був пострижений у чернецтво з ім'ям Лаврентій. Через два роки був висвячений у ієродиякона, у 1916 році — у сан ієромонаха.

Під час обновленського розколу отець Лаврентій рішуче став на бік Патріарха Тихона.

У 1930 році, після закриття храму, перейшов на нелегальне становище. Приєднавшись до руху «непоминающих», в 1936—1937 рр. проходив по слідчій справі про належність до антирадянського підпілля «Істинно-Православної Церкви» на Чернігівщині. Справу вів НКВС по Чернігівській області. Був катований, в рамках слідчої справи, по якій була заарештована ціла група чернігівського духовенства, хотіли відправити в концтабір на виправні роботи і о. Лаврентія, проте у зв'язку з сімдесятирічним віком був відпущений, що зафіксовано в протоколі слідства. У 1930—1942 роки таємно служив вдома, обладнавши у погребі таємний храм і беручи духовних дітей ночами. Після заняття Чернігова німецькими властями під час війни організував дві чернечі громади: чоловічу (35 осіб) і жіночу (70 осіб). Остання розмістилася в Чернігівському Троїцькому монастирі, де на Великдень 1942 року відкрив храм, що став одним із центрів релігійного життя Чернігівській області.

Після війни знову піддавався гонінням і навіть відмежовувався від служіння. За переданням, о. Лаврентій Чернігівський благословив на служіння майбутнього митрополита всієї України Володимира (Сабодана), який приїжджав до нього в дитинстві зі своєю матір'ю.

Помер 19 січня 1950 року; похований у малому храмі колишнього Чернігівського Троїцького монастиря.

Шанування і прославлення Ім'я старця було оточене народним шануванням ще за життя. У 1993 році його мощі були перенесені в Троїцький собор колишнього Троїцького монастиря в Чернігові. 9 (22) серпня 1993 року Освяченим Архієрейським Собором Української православної церкви був прославлений у лику святих в чині преподобного.

Лаврентію Чернігівському приписують безліч прорікань і висловлювань, що одержали поширення в консервативних колах частини православних християн, зокрема - есхатологічного, антисемітського та антиукраїнського характеру.

Їх авторство, за деякими даними, може належати діячеві неканонічного православ'я самозваному схиархієпископу Херувиму (Дегтярю), упоряднику першого життєпису старця. Однак у цій Херувимовій версії житія старця не містяться прямі свідчення від імені самого Херувима, а йдуть посилання на пророцтва Лаврентія у переказах інших монахів Чернігова, без вказування їхніх мирських імен та прізвищ.

Вперше ці пророцтва поставив під сумнів предстоятель РПАЦ митрополит Валентин (Русанцов), який у редагованих ним "Суздальських єпархіальних відомостях" 1997 року написав:

"Предсказание Лаврентия Черниговского именно своею прицельной конкретностью, разительно превосходящей все прежние пророчества , наводит на мысль о том, что он таких предсказаний никогда и не делал, и это современная вставка, вложенная в его уста теми, кто стремится к оправданию Московской патриархии".

Таку ж думку про ймовірність авторства Херувима висловив конкуруючий з ним діяч ІПЦ з Чернігова, кандидат історичних наук Шуміло Віталій Вікторович, засновник і редактор конфесійного інтернет-сайту «Церковні Відомості» , що висвітлює історію Істинно-Православної церкви.

Втім, авторкою могла бути монахиня Істинно-православної церкви у Росії, публіцистка Гроян Татьяна Іванівна - 1956 року народження, уродженка Казахстану та теперішня жителька Москви, випускниця філологічного факультету Московського університету, авторка кількох православних брошур, котра була келейницею "старця" Миколая Гурьянова, та редагувала в 1998 році чергову книгу про Лаврентія - збірник "Лаврентий Черниговский. Собеседниче ангелов И скорбных прибежище: Житие. Поучения и пророчества. Служба и акафист / [Сост. Т. Гроян]. М.: Рус. панорама, 1998). Вперше таку версію висловила у 2019 році релігієзнавець Жанна Кормина у книзі "Паломники. Этнографические очерки православного номадизма / Ж. В. Кормина ; Нац. исслед. ун-т «Высшая школа экономики»: 2019". Таку ж думку в своїй статті висловила відома дослідниця лжепророцтв - Кочнева Тамара Миколаївна. https://web.archive.org/web/20250130231446/https://proza.ru/2021/02/19/731

Цікаво, що перше видання лжепророцтв Лаврентія 1992 року здійснило московське видавництво під назвою ТОО "Русский духовный центр", засноване 1992 року, а спільно з ним - фірма "Академия космических наук" і московське видавниче МП (мале підприємство) «Роман - газета». Директором та головним редактором ТОО "Русский духовный центр" був заступник директора видавництва "Роман-газета", московський письменник Жуков Олександр Іванович.

Видавництво Жукова працювало у центрі Москви (Новая Басманная вул., дім 19, комн. 308).

Також авторкою могла бути московська релігійна письменниця шовіністичного та антиукраїнського спрямування, агіограф Ільїнская Анна Всеволодівна (народилася 4 липня 1950 року, проживала у Москві в міському районі Мітіно, по вул. Мітинська, дім 47). Саме вона мала контакти з Херувимом, вона ж неодноразово друкувала пророцтва Лаврентія в московському журналі "Литературная учеба" в 1992-1993 роках, а потім видала їх у складі окремої книги, під назвою: Ильинская А. Старцы о последних временах: Духовные очерки. М.: МП Весть, 1994.

3 лютого 2016 року рішенням Архієрейського собору Російської православної церкви Лаврентій був канонізований для загальноцерковного шанування

Цю канонізацію багато хто розцінив, як таку, що має політичний характер.

Примітки