Го́рлівка () — місто в Україні, адміністративний центр Горлівської міської громади та Горлівського району Донецької області. Назване на честь Петра Горлова, гірничого інженера, який обґрунтував вугільні промисли на Донбасі.

Горлівка поділяється на три міські райони: Кіндратівський, Микитівський та Центрально-Міський.

2014 року внаслідок російської збройної агресії місто окуповане 1-м армійським корпусом РФ.

Історія

Заснування

Ось як краєзнавець архиєпископ Феодосій Макаревський описує заселення території Горлівки:

Перші поселення в районі Горлівки виникли на початку XVIII століття, коли запорозьке козацтво та селяни-втікачі заснували хутори уздовж річок Корсунь, Балка Залізна й Лугань. Офіційною датою заснування є 1779 рік. Перша назва міста — Государів Байрак.

З початком будівництва Курсько-Харківсько-Азовської залізниці 1867 року було засноване робітниче селище, що й було 1869 року назване Горлівкою на честь гірничого інженера Петра Горлова.

Українські визвольні змагання

Після того, як стало відомо про події Лютневої революції, в Горлівці було створено Комітет громадської безпеки на чолі з заводським інженером Яциничем. За підтримки меншовиків та есерів Яцинич виступив в тимчасовому комітеті проти роззброєння поліції як заходу, здатного призвести до суспільних безладів, натомість запропонувавши роззброїти «тільки поганих поліціянтів», а «хороших» залишити на місцях. Згодом Горлівка стає частиною Української Народної Республіки в складі адміністративно-територіальної одиниці Половецька земля з центром у Бахмуті. У грудні 1917 року, просуваючись від Таганрога на північ, залізницею на Горлівку, білий партизанський загін осавула Черенцова 9 числа налетів на Макіївку. В ході Першої радянсько-української війни, в середині грудня, радянські війська окуповують низку міст Донеччини, включно з Горлівкою. 23 квітня 1918 року головнокомандувач 3-ї армії РСЧА Чакванай вислав з Горлівки «ненадійні» для більшовиків частини до Луганська. Навколо міста і селищ була створена лінія оборони: Олександрівка, Іванопілля, Олександрово, Зайцеве, Климовські хутора. 24 квітня 1918 року частини Слов'янської групи військ УНР під командуванням генерала Володимира Сікевича підійшли до околиці Горлівки і зупинилися на відпочинок в одній з балок. Вночі розвідка донесла, що більшовики знають розташування Слов'янської групи, чекають її наступу і збираються на світанку кіннотою чисельністю тисячі вершників вдарити по позиції козаків. Світанком кіннота під проводом Ляховича виступила на зустріч більшовицькій кінноті. Бої тривали до 27 квітня і завершилися перемогою українських та союзних сил, які увійшли у місто. Протягом Другої радянсько-української війни Горлівка знову опиняється під більшовицькою окупацією.

Радянська доба 1925 року Горлівка стає районним центром. Протягом наступних років у місті було відкрито коксохімічний завод (1928), шахту імені Румянцева (1932), шахту «Кочегарка» та азотно-туковий завод (1933, нині — Концерн «Стирол»). До 1940 року в місті працювали 10 заводів, 13 шахт із загальним річним видобутком 7,2 млн тонн вугілля, проживало 181,5 тис. жителів.

На початку 1930-х, коли міську партійну організацію очолив В. Я. Фурер, близький приятель впливових партійців Л. М. Кагановича та Я. А. Лівшиця, у місті розгорнулося інтенсивне будівництво. Був зведений стадіон, відкрито кілька парків, прокладено багато доріг та тротуарів, будувалося житло для шахтарів.

В 1932 році прокладено першу трамвайну лінію довжиною 8 км, що з'єднала селища шахт № 1 і № 5. Населення обслуговували шість лікарень, три пологових будинки, дитячий санаторій, три станції швидкої допомоги, 54 дитячих садки, 68 шкіл, 22 палаци культури й клуби, 25 бібліотек. На початку 1930-х років відкрилися медичний робітничий факультет, робітничий факультет мистецтв, фабрично-заводське училище громадського харчування, відділення Вищих інженерно-технічних курсів і Промислові академії, школа тваринників і городників.

Протягом Другої світової війни, з 29 жовтня 1941 по 5 вересня 1943 року, місто перебувало під контролем німецьких окупантів. У повоєнні роки було реконструйовано та збудовано низку нових підприємств, населення міста зросло до 337 000 мешканців (1979).

До 1950 року почали працювати водопровідна, електрична, каналізаційна мережі. Було відновлено всі школи. У післявоєнні роки в місті побудовано нові віддалені від промислових підприємств житлові мікрорайони, поліпшено водопостачання, реконструйовано каналізаційну мережу. До 1955 року в місті проживало 204 000 мешканців. В 1956—1958 роках у Горлівці введено в дію шість шахт, ремонтно-механічний, три бетонні й деревообробний заводи, 11 великих цехів. До 1979 року в місті налічувалося 337 000 мешканців.

Незалежна Україна

Кінець XX — початок XXI століття Після розпаду СРСР чисельність міста почала стрімко зменшуватись — низка підприємств закрилась чи збанкрутіла, велика кількість містян виїхала через складну ситуацію з безробіттям. Важливим фактором стало тяжке становище довкілля, що спровокувало високу смертність. Загалом смертність випереджала народжуваність в 1,2 раза, а Горлівка стала одним з лідерів України за кількістю випадків захворювання на рак.

У 2011 році на хімічних заводах Горлівки сталися чотири великі аварії, в 2012-му — п'ять. За ці порушення заводи «Стирол» і «Тор Альянс» заплатили в цілому 73 тисячі гривень штрафу.

6 серпня 2013 року стається аварія на підприємстві «Стирол», що забрала шість життів, кілька десятків людей суттєво постраждали та отримали опіки, 600 кілограмів амоніакових викидів потрапили в атмосферу й отруїли повітря в Горлівці. Того ж року екологи визнали Горлівку найбруднішим містом країни. На той час власником заводу був олігарх Дмитро Фірташ, що монополізував ринок хімічних добрив в Україні за часи президентства Віктора Януковича.

Російсько-українська війна

17 квітня 2014 року був викрадений, жахливо катований та вбитий Володимир Рибак, депутат міськради, голова Горлівської організації ВО «Батьківщина».

У квітні 2014 року місто опинилося під контролем проросійської терористичної організації «Донецька народна республіка» і частин окупаційної російської армії. Місто стало однією з гарячих точок війни, у ньому розташовувався штаб Ігоря Безлера. 8 грудня 2014 року в Горлівці, після вбивства шести мирних жителів, відбувся бунт з вимогою до терористів покинути місто. Мітингувальники були розігнані терористами з використанням вогнепальної зброї. Намагаючись отримати талони на «компенсації пенсіонерам» від самопроголошеної «ДНР» у розмірі 1000 гривень, 15 грудня містяни штурмом взяли районну адміністрацію«Люди лезли едва ли не по головам. Было много пострадавших», — жители Горловки штурмом взяли райадминистрацию, требуя соцвыплат, — очевидцы . 20 грудня 2014 року від поранень при російському обстрілі померла 9-річна дівчинка, її мати госпіталізована.

9 січня 2016 року поблизу селища Зайцеве біля Горлівки під вогонь російських терористів потрапив цивільний автомобіль, поранення зазнала місцева мешканка. Наступні роки російські сили продовжували вести бойові дії проти української армії та обстріли цивільного населення.

До початку широкомасштабного вторгнення Росії у Горлівці зберігалася російська окупація. Готуючись до поновлення активної фази бойових дій, в середині лютого окупаційні російські війська влаштовують провокації, під приводом яких оголошують у Горлівці та окупованих частинах Донеччини і Луганщини загалом незаконну примусову «мобілізацію» до лав діючих в регіоні терористичних збройних формувань. Вночі з 1 на 2 березня 2022 року, за повідомленням депутата Київської міської ради Олександра Погребиського, 95 ОДШБр військ ЗСУ змогла зайти в Горлівку і взяти під контроль частину міста. Проте, закріпитися на цих позиціях не вдалося. Надалі Збройні сили України почали уражати військові об'єкти російських окупаційних військ на території міста. 13 червня було завдано удару по складах боєприпасів. 15 вересня Головне управління розвідки України повідомило, що у місті майже не залишилося чоловічого населення через незаконне примусове залучення до лав терористичних організацій.

26 лютого 2026 року рішенням Донецької ОВА Калінінський район міста перейменовано на Кіндратівський.

Загинули в боях за місто Пилипчук Дмитро Михайлович (1992—2022) — старший сержант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув 22 березня 2022 року в ході російського вторгнення в Україну.

Населення

Чисельність Чисельність населення міста станом на 1 січня 2015 року становила 250 991 особу. Останніми десятиліттями спостерігалося швидке скорочення чисельності населення. рікнаселення 192311 476 192623 149 1939181 448 1959292 616 1970335 064 1979336 487 1989338 106 2001292 250 2005279 061 2010263 647 2015250 991

За даними перепису 2001 року, населення міста становило 309 652 особи.

На початку 2009 року розподіл населення за статевою ознакою був на користь жінок — 54,9 % жіночого та 45,1 % чоловічого населення.

Національний склад Національний склад населення за переписом 2001 року чисельністьчастка, % українці 160 39751,4 росіяни 139 98044,8 білоруси 4 0791,3 татари 8760,3 вірмени 7840,3 молдовани 7200,2 азербайджанці 6470,2

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьЧастка, %російська246 68285,10українська40 30813,91білоруська3840,13вірменська3170,11циганська1200,04румунська870,03болгарська210,01інші/не вказали19530,67Усього289 872100

Економіка

Загальна характеристика

Дохід бюджету міста у 2004 році склав 57 960 000 гривень, у тому числі одержав дотації з державного бюджету України на суму 20 232 800 гривень. Міський бюджет Горлівки в 1976 році становив 32,0 млн рублів, у тому числі витрати на охорону здоров'я — 15,0 млн рублів, на освіту — 10,7 млн рублів.

Експорт товарів у 2003 році — 257,7 млн доларів США. Прямі іноземні інвестиції на 2003 рік — 4,8 млн доларів США. Обсяг наданих послуг у 2003 році — 76,8 млн гривень. Коефіцієнт безробіття — 2,8 %. Середньомісячна зарплата у 2003 році — 4610 гривень.

Промисловість У Горлівці є значні поклади корисних копалин, як-от дефіцитне коксівне вугілля, доломіт, ангідрит та гіпс.

Промисловість міста налічує понад 50 підприємств різних форм власності. Основні галузі — хімічна, вугільна, машинобудівна, харчова і переробна.

Кам'яновугільна промисловість: ДП «Артемвугілля», нині включає до свого складу дві вугільних шахти: ДП «Шахта ім. М. І. Калініна» ДП «Шахта ім. К. Румянцева» Машинобудівна: У місті працює 14 підприємств машинобудування, переважно для потреб вугледобувної промисловості. Машинобудівний завод імені С. М. Кірова — зараз ЗАТ «Горлівський машинобудівник» із випуску вугільних комбайнів; Новогорлівський машинобудівний завод — бурильні установки, верстати для дегазації вугільних шарів, породонавантажувальні машини тощо. Підприємство контролює близько 85 % українського ринку бурильної техніки й устаткування для механізації поверхні шахт; Рудоремонтний завод; Авторемонтний завод. Хімічна: Стиролбіофарм (відокремлений українським політиком та бізнесменом Миколою Янковським у 2010 році підрозділ концерну «Стирол» під час його продажу Дмитру Фірташу з метою залишення частки свого контролю над підприємством, який з 2015 року працює на частині території «Стиролу» за законодавством т. зв. «ДНР», а з 2022 — дотримується російського законодавства).https://www.stirolbiopharm.ru/ | Офіційний сайт «Стиролбіофарм»https://youtu.be/BM62puTrkJc?feature | Деятельность компании «Стиролбиофарм» на територии «Донецкой народной республики»https://youtu.be/8NPGTRt9rBM | Сюжет телеканалу «Россия 24» про відновлення роботи заводу «Стиролбіофарм» у Горлівціhttps://m.kompromat1.online/articles/36037-nikolaj_jankovckij_kak_simvol_ukrainskoj_korruptsii_na_zapade | Николай Янковский как символ украинской коррупции на Западе Решта концерну «Стирол», яка належить Дмитру Фірташу, з 2014 року не працює через активні бойові дії. Горлівський коксохімічний завод; Горлівський хімічний завод (не працює з 2014 року)