Торе́цьк (до 27 жовтня 1938 року — Щербинівка, у період з 1938 по 18 лютого 2016 року — Дзержинськ) — місто Бахмутського району Донецької області, Україна. Адміністративний центр Торецької міської громади. Засноване в 1806 році. Статус міста з 1936 року.
Місто розташоване за 7 км від залізничної станції Фенольна на лінії Костянтинівка — Ясинувата, за 55 км від Донецька. Видобуток вугілля. Коксохімічний, верстатний та інші заводи, ВО «Металіст». Населення — 43 371 особа (перепис 2001). Населення міськради — 87 024 мешканця. До складу міськради входять (крім Торецька) 1 міська і 3 селищні ради; 1 місто, 7 селищ міського типу і 10 сільських населених пунктів.
З 7 листопада 2014 року віднесене до переліку міст та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення .
16 жовтня 2015 року місцева влада ухвалила рішення про перейменування міста Дзержинськ на Торецьк. 4 лютого 2016 року Верховна Рада ухвалила відповідну постанову (№ 3854), яка набула чинності 18 лютого.
Історія
Історія заснування На зламі 17 та 18 століття в донецькому степу вздовж річки Сіверський Донець та його притоку Кривого Торця, Білої, Айдару, Лугані жили українські козаки. Вони утворили лінію козачих поселень, яка стала на заваді набігам степовиків — кримських татар, ногайців та інших народів. Вихідці із правобережних міст Богуслава, Звенигородки, Черкас, Вінниці заснували багато сіл та слобід: Маяки поблизу Слов'янська, Співаківку на березі Айдару та інші.
У 1721 році в балці Скельоватій (в Торецьку) комендант Бахмутської фортеці Семен Чирков і управляючий соляними промислами Микита Вепрейський організували розвідувальну партію і виявили поклади вугілля, які є придатними для промислової розробки. У 1722—1724 роках вони організували видобуток вугілля на виходах вугільних пластів на денну поверхню в балці Скелюватій. 1721 рік увійшов в історію як рік відкриття Донецького вугільного басейну.
За переказом, що підтверджується деякими історичними фактами, у мальовничому місці на правому березі річки Кривий Торець, поблизу балки Залізної, оселився богуславський козак Антон Щербина. Він мужньо захищав переправу через Кривий Торець та загинув у нерівному бою з татарами, останні ж знищили родину козака та спалили оселю.
1776 року в урочищі Жований Ліс, балках Сухий Яр та Житній яр виникла державна військова слобода Зайцеве. Скоро її кордони значно розширились. З початком інтенсивного заселення земель донецького краю до 1806 року навколо Зайцеве осілі селяни утворили кілька хуторів. На місці стоянки козака Антона Щербини виросла слобода Щербинівка. Засновники цього поселення займались переважно рільництвом та вівчарством.
Розвиток населених пунктів прискорився із відкриттям на початку 19 століття Зайцівського кам'яновугільного родовища, де селяни примітивним способом добували паливо. Вугілля використовували не тільки для опалення приміщень але й на Бахмутських соляних заводах, казенних ковальнях та інших підприємствахМарягин Г. Открыватели недр Донбасса. Сталинское областное издательство, 1951, с. 29. Чумаки доставляли вугілля у Бахмут, Харків, Павлоград та навіть Крим. Уже 1839 року на усіх селянських вугільних шахтах Щербинівки, Зайцевого та Залізного було добуто 220 тис. пудів вугілля, що склало чверть усього видобутку Донецького басейну.
Зрештою у 30-ті роки 19 століття хутір Щербинівський та села, що його оточували, були об'єднані у село Щербинівка, яке увійшло до складу Залізнянської волості Бахмутського повіту. В цей час у Щербинівському руднику добували 25 % усього тогочасного видобутку вугілля ДонбасуБ. С. Стасенко. Каталог денежных знаков и бон, выпускавшихся и имевших ограниченное хождение на территории Большого Донбасса в XX веке / Б. С. Стасенко, Э. Л. Штейнбук, В. П. Стѐпкин/ Донецк, 2006, 155 с.. До 50-х років у селі налічувалось 313 дворів та 1751 мешканець. Селяни віддавали підприємцям свої земельні наділи із покладами вугілля або й самі наймались до них у робітники. Скоро Щербинівський та Микитівський рудники стали провідними у повіті. 1860 року був закладений Центральний рудник, від якого бере свій початок нинішня шахта «Центральна» — найбільша та найстаріша у місті. Згодом було відкрито ще дві шахти. Особливо інтенсивно почався видобуток вугілля на Щербинівських рудниках після закінчення 1869 року будівництва Курсько-Харківсько-Азовської залізниці. Гілка її 1871 року була прокладена через селянські хутори Залізного та Щербинівки.
1884 року на землях Зайцеве, Щербинівки та Неліпівки французькі підприємці утворили товариство для розробки кам'яного вугілля та солі у південній Росії. Це товариство скуповувало та орендувало землі в околицях Щербинівки та розпочало будівництво двох великих рудників — Неліпівського (пізніше шахта імені Артема) та Північного (пізніше шахта імені К. Ворошилова, нині шахта «Північна»).
1889 року у Щербинівці були побудовані перші коксові печі із отриманням бічних продуктів, а згодом коксобензольний завод з переробки смоли та ректифікації бензола. 1894 року у колонії Нью-Йорк (з 1951 року селище Новгородське) запущено чавуноливарний та механічний заводи з виготовлення бункерів, плугів, жнивних машин та бричок. У слюсарному, ковальному, колісному, модельному, малярному та ливарному виробництвах працював 41 працівник. Діяла парова машина потужністю 8 кінських сил. На місці цього підприємства за роки радянської влади виріс Машинобудівельний завод імені Г. І. Петровського, який випускав гірничовидобувну техніку. Наприкінці 19 століття починає діяти Неліпівський рудник, навколо Щербинівського будується селище баракового типу для робітників, на околицях Щербинівки побудовано більше десятка дрібних шахт. Щербинівський рудник стає одним з найбільших у Донбасі.
Напередодні Першої світової війни видобуток кам'яного вугілля стрімко зростав, розвивалось і коксобензольне виробництво. 1916 року було розпочато спорудження Дзержинського фенольного заводу, який був введений в лад у липні 1917 року. У цей час значно розширились навколишні поселення та сама Щербинівка. Проте умови роботи шахтарів були вкрай важкими. Перші шахти здебільшого являли собою глибокі колодязі, з дна яких виймали вугілля із пласту. Працювали шахтарі у 2 зміни по 12 годин, але фактично більше, оскільки тільки їх просування до забою та від забою займало в середньому близько 2 годин. До того ж їх не завжди вчасно підіймали на поверхню. Робітники, що добували вугілля артілями, часто не залишали забою доти, доки не вирубають відведеної норми. Вугілля рубали обушком, доставляв його до відкаточного штреку саночник.
Такі умови праці викликали у більшості гірняків захворювання дихальних шляхів, травлення, розлади нервової системи, ревматоїдні та захворювання очей. Не найкращими були умови праці на заводах Щербинівки. Тут, як і на шахтах, широко застосовували працю підлітків, де замість дорослих працювали 12-13-річні юнаки. Аби тримати працівників у покорі, адміністрація Щербинівського рудника реорганізувала гірничозаводські крамниці у «споживчі товариства». Видаючи гірникам товари, продукти харчування у борг, вони тим самим збільшували їх борг та зменшували можливість його погашення. Платня ж за каторжний шахтарський труд була мізерною, крім того за порушення стягували штрафи.
У травні 1902 року в Щербинівку прибув один з керівників Морозівського страйку ткачів Петро Мойсеєнко. За підтримки місцевого лікаря Івана Олександровича Кавалерова він влаштовується працювати на Центральний рудник теслярем. І. Кавалеров познайомив Мойсеєнко з Григорієм Петровським (в майбутньому голова ЦВК УСРР — «всеукраїнський староста» радянським сленгом), який працював слюсарем на руднику, переховуючись від царської охранки. Наприкінці 1902 року вони створили соціал-демократичні гуртки на 3 шахтах — Центральній, Неліпівській і Північно-Микитівській. Під керівництвом соціал-демократів шахтарі Щербинівки проводили маївки в Скелеватій балці, активно підтримали озброєне повстання в Горлівці в грудні 1905 року і в подальшому активно боролися за покращення умов праці й життя.
Роки німецько-радянської війни За перші три місяці з початку війни Дзержинським міським військкоматом призвано до лав Червоної армії понад 6 тисяч чоловік. Всього за роки війни на фронт пішли понад 10 000 мешканців Дзержинська. У вересні — жовтні 1941 року місцевими органами влади за сприяння командування 12 армії Південного фронту сформовані партизанські загони і диверсійні групи. В умовах степового району неможливо було створити надійні бази для забезпечення діяльності партизанських загонів, тому вони були передислоковані до лісів Луганської області.
22 жовтня 1941 року дивізії італійського експедиційного корпусу зайняли більшість сіл Дзержинського району і лівобережну частину селища Нью-Йорк. 28 жовтня 15 та 74 дивізії 12 армії залишили оборонний рубіж уздовж річки Кривий Торець. З 28 жовтня 1941 року по 5 вересня 1943 року місто перебувало під владою німців. Окупантам не вдалося поновити видобуток вугілля на основних шахтах міста — на шахтах чинились диверсії підпільними та диверсійними групами. Було спалено міську електростанцію, зруйновано електромеханічні майстерні. За німців розстріляно і повішено 83 особи. Долю 150 осіб, заарештованих і відправлених до горлівської жандармерії або костянтинівського чи артемівського гестапо, не вдалося встановити. 1480 юнаків та дівчат були вивезені до Німеччини. За час війни у Дзержинському районі зруйновано 53 промислові об'єкти, у тому числі 6 шахт і 3 заводи, знищені Палац культури, 1 280 житлових будинків, 10 шкіл. Загальний збиток склав 116 млн карбованців. 5 268 дзержинців не повернулися з фронтів Другої світової війни.Книга памяти Украины. Донецкая обл. т. 7:-Донецк: Донбасс,1996.
5 вересня 1943 року Дзержинськ, а 7 вересня всі населенні пункти району зайняті військами 51 армії Південного фронту під командуванням генерал-лейтенанта Якова Крейзера. При захопленні Дзержинська загинули понад 200 військових. Встановлені 245 імен воїнів, похованих у 10 братських могилах на території Торецької міської ради. На братських могилах встановлені пам'ятники, імена воїнів увічнені на меморіальних плитах. Подвиг воїнів, що загинули в боротьбі за місто, мешканці увічнили в меморіальному комплексі «Слава», спорудженому до 30 річниці захоплення міста.
Російсько-українська війна
У березні 2014 у місті було зорганізовано низку антиукраїнських мітингів . 11 травня 2014 року в ході «Референдуму щодо статусу Донецької народної республіки» працювало 14 із 46 дільниць, до організації референдуму був причетний тодішній мер міста Володимир Сліпцов 8 липня терористами було захоплено відділення міліції, а працівників — взято в заручники
21 липня 2014 року українські Збройні Сили 73 центр ССО в ході бою зайняли місцевий штаб бойовиків, який був у Торецьку, після цього розпочали звільнення міста 34-м батальйоном від терористичних угруповань. Після напружених боїв силам АТО вдалося взяти під контроль Торецьк та підняти над адміністрацією прапор України.
26 липня 2014 року терористи, які вже відійшли до Горлівки, обстріляли школу № 2 з системи залпового вогню «Град», постраждало також понад 40 квартир в сусідніх житлових будинках.
13 листопада 2014-го українські збройні сили здійснили упереджувальний удар по терористах, котрі рушали з-під Горлівки на Торецьк, артилерією знищено до 10 одиниць озброєння і військової техніки та до 20 бандитів. 21 листопада засоби масової інформації поширюють повідомлення, що з території Горлівки терористи обстріляли Торецьк артилерією та системами залпового вогню «Град» — по поселеннях шахти Південна і Артемово, багато поранених місцевих жителів, зазнали руйнувань школа та житлові будинки.