Миха́йлівка (до 1945 — Карамі́н, ) — село Білогірського району Автономної Республіки Крим.
Опис Історична назва — Карамін, у перекладі з кримськотатарської — «чорна земля».
Розташоване у степовій частині Криму на висоті 26 м над рівнем моря. Найближчими населеними пунктами є Кунцеве (2 км на північний схід) та Уютне (2,5 км на південний захід). Відстань до селища Нижньогірський становить близько 12 км; у межах села розташований залізничний роз'їзд 30 км на лінії Джанкой — Феодосія. Відстань від райцентру до населеного пункту становить 53 кілометри по прямій.
Станом на 2009 рік село займало площу 1,7 тисячі гектарів, де у 469 дворах та 27 багатоповерхових будинках проживало понад 2,7 тисячі осіб. Соціальна інфраструктура представлена середньою школою, дитячим садком «Сонечко», амбулаторією загальної практики сімейної медицини та сільським будинком культури. У селі діє храм на честь Архістратига Божого Михаїла. Населений пункт має регулярне автобусне сполучення з Сімферополем, районним центром та сусідніми селами.
Населення Перепис 2001 року показав наступний розподіл за носіями мови. +МоваВідсоток українська 15.93 кримськотатарська 6.51 російська 83.73 інші 0.27+
Історія Село відоме з часів Кримського ханства, під назвою Карамек (Карамін) воно входило до Насивського кадилику Карасубазарського каймаканства. Перша документальна згадка про село зустрічається в «Камеральному описі Криму» 1784 року. Після анексії Криму Російською імперією поселення належало до Перекопського повіту Таврійської області (згодом — губернії). За даними 1805 року, у селі налічувалося 12 дворів, де проживав 101 кримський татарин.
Унаслідок еміграції кримських татар до Османської імперії через політику російської адміністрації у першій половині XIX століття село занепало. Згідно з «Пам'ятною книжкою Таврійської губернії за 1867 рік», у період 1860—1864 років Карамін був остаточно залишений корінним населенням і заселений німецькими колоністами. Поселення отримало назву Грюненталь (), а згодом також згадувалося як Кріненталь. У 1883 році тут збудували католицьку церкву, і поселення отримало статус села. Станом на 1915 рік у Караміні проживало 393 особи (переважно німці), працювала школа, діяла лютеранська громада.
Після радянської jregfws] адміністративна приналежність села неодноразово змінювалася між Джанкойським та Колайським (пізніше Азовським) районами. За переписом 1926 року, населення становило 429 осіб, з них 411 німців, 9 росіян, 7 українців, 1 єврей, 1 записано у графі «інші». У 1930 році в селі створили сільгоспартіль імені Свердлова, яку пізніше об'єднали в колгосп імені Крупської. У серпні 1941 року німецьке населення села було депортоване до Сибіру та Казахстану.
Під час Другої світової війни в 1942 році на території села діяв нацистський пересильний табір для радянських військовополонених — учасників Керченсько-Феодосійської десантної операції.
У серпні 1944 року розпочалося переселення до Криму колгоспників із різних областей України, зокрема перші 162 родини прибули з Житомирщини. 21 серпня 1945 року указом Президії Верховної Ради РРФСР село Карамін перейменували на Михайлівку. У 1965 році Михайлівку включили до складу Нижньогірського району. За даними перепису 1989 року, кількість жителів зросла до 3286 осіб.
У лютому 2014 року окуповане Російською Федерацією. З вересня 2023 року у складі Білогірського району.
Примітки