Олекса́ндрівський райо́н — колишня адміністративно-територіальна одиниця на північному заході Донецької області України. Центр району — смт Олександрівка. Населення становило 19 460 осіб (на 1 серпня 2013). Площа — 1010 км². Утворено 7 березня 1923 року.

Загальні відомості Район межує з Добропільським та Слов'янським районами Донецької області, Межівським районом Дніпропетровської області, Близнюківським, Барвінківським районами Харківської області. Протяжність району з півночі на південь — 29,4 км; з заходу на схід — 45,3 км.

Районний центр — селище міського типу Олександрівка з населенням 4205 чол. В селищі 29 вулиць та 4 провулки. Площа селища міського типу становить 324,1 га. Олександрівській районній раді підпорядковано 61 населений пункт.

Структура управління районом

Адміністративно-територіально район поділяється на 1 селищна рада та 15 сільських рад, які об'єднують 61 населені пункти та підпорядковані Олександрівській районній раді. Адміністративний центр — місто ОлександрівкаАдміністративно-територіальний устрій Олександрівського району на сайті Верховної Ради України.

У листопаді 1995 року виконком Олександрівської районної ради народних депутатів завершив свою діяльність у зв'язку з ліквідацією. На основі Конституційного Договору між ВРУ та Президентом (8 червня 1995) та Указу Президента від 24.07.1995 р. № 640 «Про обласні, Київську, Севастопольську, міські, районні, в містах Києві та Севастополі державні адміністрації», на основі Олександрівської ради народних депутатів від 22.11.1995 р. була створена районна державна адміністрація.

Природні ресурси Земельний фонд району — 101008 га, сільгоспугідь — 88890, 96 га, орних земель — 73775,7 га, сінокосу — 672 га, пасовищ — 13577, 26 га.

На території району знаходяться поклади кам'яного вугілля. На території району три шахти: «Піонер», «Красноармійська», «Новодонецька». В районі проводились геологорозвідувальні роботи з виявлення різних видів корисних копалин: вугілля, води, керамічні та вогнетривкі будівельні матеріали. Інтерес становлять будівельні матеріали та деякі керамічні глини.

На Олександрівщині протікають 4 малі річки: Бичок, Гнилуша, Самара, Маячка. Річки Самара і Маячка зарегульовані ставками Донрибкомбінату. Створено 15 штучних водоймищ.

Рибгосп Олександрівський розділений на 4 рибогосподарські ділянки. Площа — 1800 га. З 15 штучних водоймищ 7 виділено для ведення промислового та любительського риболовства.

В районі існує 26 свердловин. Вода використовується для господарських потреб і питного водовикористовування. На території району розміщено 1073 га земель держлісфонду, в тому числі покрито лісом 966 га. Площа яристо-балочних та захисних насаджень становить 1164 га, в тому числі полезахисних лісових смуг 621 га. Найпоширенішими є промислова сосна, звичайна сосна, дуб.

Всі насадження відносяться до лісів I групи, а також до лісопаркової частини лісів та зеленої зони.

Серед мешканців тваринного світу в районі є заєць-русак, куниця, кабан, лисиця, єнотовидна собака, борсук, бабак, тхір. Птахи: дикі гуси, качки, куріпки, перепела, лебеді, лелеки, дикі голуби, фазани.

1989 року в межах району створено товариство «Мисливців та риболовів». В районі є заказники: Кохане — площа 37,0 га, перелік нараховує 220 рослин. Колодяжне — площа 30,8 га, 5 видів рослин. Казанок — площа 38,0 га, 6 видів рослин. Верхньосамарський — площа 168,3 га, 5 видів рослин.

Заповідні урочища: Мирне поле — площа 30,5 га, 5 видів рослин Широкий ліс — площа 34,9 га, 5 видів рослин Біла балка — площа 44,0 га, 4 види рослин Довгенький ліс — площа 17,6 га, 3 види рослин

В районі сприятлива екологічна ситуація. Працює водопровід та очисні споруди.

Історична довідка Олександрівка — селище міського типу (до 1965 — село). Розташоване в північно-західній частині області на річці Самарі, за 130 км від Донецька. Через селище проходить залізнична гілка Дубове-Мерцалове. Населення 4205 чоловік.

Олександрівка заснована 1762 року генерал-поручиком Норовим, якому за вірнопіддану службу царський уряд подарував південні родючі землі. Генерал-поручик збудував село, яке назвав на честь храму Олександра Невського (ним же збудованого) Олександрівкою.

Наприкінці XVIII ст. село купив поміщик Бахметьєв, тому воно деякий час називалося Бахметьєве.

Жителі села вирощували жито, пшеницю, овес, розводили велику рогату худобу та овець. Часті неврожаї 1833, 1848 років призводили до вимирання від голоду людей, гинула худоба. Справжнім пограбуванням була реформа 1861 року. За уставною грамотою, підписаною 6 листопада 1862 року, найкращі землі залишилися в руках поміщиків. 148 дворів селян одержали всього 504 десятини землі. Понад 50-ти дворових кріпаків вийшли на «волю» зовсім безземельними.

1864 року в Олександрівці, тодішньому волосному центрі Ізюмського повіту Харківської губернії, налічувалося всього 259 чоловіків і 243 жінки.

Скасування кріпаччини сприяло розширенню внутрішнього ринку і втягненню в сферу товарно-грошових відносин основної маси селян. На початку 80-х років XIX ст. в Олександрівці було 2 крамниці. Щороку 9 березня й 30 серпня відбувалися ярмарки, на яких жителі навколишніх сіл продавали зерно, худобу та ремісничі вироби. З 1901 року влаштовувалися недільні базари.

Капіталістичні форми експлуатації на селі перепліталися з рештками кріпаччини. Після два десятиліття після реформи селяни ще сплачували подушний і поземельний податки, а також земський, волосний і сільський збори. Все це негативно позначалося на економічному розвитку села, яке тривалий час залишалося незначним населеним пунктом.

За переписом 1897 року в Олександрівці було всього 879 жителів. Напівголодні селяни потрапляли в кабалу до куркулів або йшли на заробітки до Краматорська, Харкова, Катеринослава та інших міст. В роки російської буржуазно-демократичної революції селяни Олександрівки спільно з робітниками міста Краматорська виступали з вимогою ліквідувати поміщицьке землеволодіння, однак всі селянські виступи були жорстоко придушені, а їх учасники ув'язнені або заслані. Частим супутником бідноти були хвороби. У 1831 році від холери в селі померло 89 чол., а в 1848 році від цинги і холери ще 160 чол. Найближча лікарня була в Барвінково і тільки з 1905 році в Олександрівці почав працювати фельдшерський пункт.

Земська початкова школа була відкрита 1896 року.

XX століття Під час Першої світової війни жителі зазнали нових лихоліть. 953 особи Олександрівської волості мобілізували до армії. Внаслідок реквізиції у селян різко зменшилося поголів'я коней і рогатої худоби. Зросли податки, вкрай загострилися класові суперечності.

Після перемоги Жовтневої соціалістичної революції наприкінці жовтня 1917 року в Олександрівці створюється Рада селянських і солдатських депутатів. Головою її обрали І. П. Курінного, першого в селі комуніста. Рада взяла на облік поміщицьке майно і для охорони його призначила своїх контролерів, а також розподілила панську землю і хлібні запаси. 5 грудня в Олександрівці було остаточно встановлено Радянську владу.

29-го травня 1920 махновці зайняли Олександрівку. Тут на загальних зборах обрали новий склад Реввійськради, в який Махно увійшов як голова.В. Ф. Белаш, А. В. Белаш Дороги Нестора Махно Историческое повествование. стр 88

У 1923 році Олександрівка стала центром району Бахмутського повіту. В селі налічувалося на той час 210 дворів з 1300 жителів. В користуванні селян знаходилася 2221 десятина землі. В початковій школі навчалося 200 дітей. В тому ж році відкрилася перша хата-читальня.

Із року в рік міцнішали господарства Олександрівки. В березні 1923 року було створено Олександрівський район. На 10 березня 1930 року в Олександрівському районі у колгоспах об'єдналися 83 % господарств.

У селі Олександрівка працювала місцева дизельна електростанція, були побудовані цегельний і хлібний заводи, інкубаторна станція, МТС та інші об'єкти. В 1935 році відкрили лікарню. Олександрівка жила і будувалася. Але мирне життя і подальший розвиток села перервала Німецько-радянська війна. 18 жовтня 1941 року після запеклих боїв Олександрівку захопили фашистські війська. У січні-лютому 1942 року в районі села точилися запеклі бої. Весна 1943 року для Олександрівки була найстрашнішою: 5 березня було розстріляно в балці за селом 162 мирних жителя, серед них були і діти.

12 вересня 1943 року с-ще Олександрівка було остаточно зайняте Червоною армією. Відразу ж поновили свою діяльність більшість організацій і почалася відбудова Олександрівки. Держава надала допомогу колгоспам ім. Першого Травня та ім. М. Горького посівним матеріалом. З республік Середньої Азії привезли корів, з МНР — коней. У Слов'янському й Теплинському лісництвах заготовили 700 м³ лісу для будівництва. До Олександрівки переїхала частина населення з переданого Польщі Закерзоння, які почали працювати в колгоспах.

26 травня 1965 року рішенням № 406 Донецького облвиконкому було віднесено до категорії селищ міського типу.

Населення Національний склад населення району за переписом 2001 року чисельністьчастка українці21 16291,9 росіяни1 5336,7 білоруси1100,5

Етномовний склад сільських та міських рад району (рідна мова населення) за переписом 2001 року, % українськаросійськавірменськабілоруська Олександрівський район 89,510,00,10,1 смт Олександрівка82,817,00,10,0 Беззаботівська сільрада 85,813,90,1 Високопільська сільрада 92,47,50,1 Іверська сільрада 84,315,7 Золотопрудська сільрада 91,37,90,3 Криничанська сільрада94,62,72,3 Мирнодолинська сільрада 92,17,9 Михайлівська сільрада90,59,4 Микільська сільрада88,112,0 Некременська сільрада 86,510,60,8 Новоолександрівська сільрада 91,97,70,4 Очеретинська сільрада91,58,4 Самарська сільрада88,510,8 Спаськомихайлівська сільрада 97,32,50,1 Степанівська сільрада 92,15,90,90,4 Староварварівська сільрада 94,65,10,2

Економіка На території селища і району залягають багаті запаси вугілля. Визначено 2 підприємства харчової промисловості, діяльність яких є пріоритетною. Одне з них — комбінат кооперативної промисловості з виробництва хлібобулочних виробів — знаходиться на території селища.

Програма розвитку області на 2002 рік передбачає стабілізацію і подальший розвиток галузі.

Автомобільні дороги