БіологізмМацко, Л. А. Основи психології та педагогіки: навчальний посібник для студентів заочної форми навчання. / Л. А. Мацко, М. Д. Прищак, В. Г. Годлевська. — Вінниця: ВНТУ, 2009. — 163 с.Васянович Г. П. Основи психології: навчальний посібник / Григорій Петрович Васянович — К.: Педагогічна думка, 2012. — 114 с. ISBN 978-966-644-268-3 (утворення поняття від біології за допомогою суфікса -ізм), також біологічний детермінізмДетерміна́ція (лат. determinans (determinantis) – той, що визначає) – однобічний зв'язок: наявність підпорядкованого, залежного компонента обов'язково зумовлює наявність головного, стрижневого, поза яким (тобто самостійно) залежний компонент не може бути вжитим. Джерело: Загнітко Анатолій. Словник сучасної лінгвістики: поняття і терміни. — Донецьк: ДонНУ, 2012. — 402 c. ISBN 978-966-639-554-5 або генетичний детермінізм — означає перенесення біологічних стандартів і понять у небіологічні або не переважно біологічні умови. Сюди входить одностороння або ексклюзивна інтерпретація цих зв'язків на основі біологічних спостережень і моделей пояснення. Це спроби вивести людську поведінку, розвиток і особистість насамперед із біологічних факторів, таких як біологічна стать, спадковість та еволюційно-психологічні пояснення, замість взаємодії між біологічними та соціальними факторами. Серед визначальних елементів, знайдених у літературі, найважливішим є уявлення про те, що генетика визначає майбутнє індивіда та його характеристики.Condit, C. M. (2011). When do people deploy genetic determinism? A review pointing to the need for multi‐factorial theories of public utilization of scientific discourses. Sociology Compass, 5(7), 618-635. Біологічний детермінізм асоціюється з рухами в науці та суспільстві, включаючи євгеніку, науковий расизм, а також дебати навколо успадкованості IQ, основи сексуальної орієнтації,Річард Чарльз Левонтін; Rose, Steven; Kamin, Leon (1984). : Biology, Ideology and Human Nature. Pantheon Books. с. 131–163. та соціобіології. Біологізм — це біологічний напрям у соціології другої половини XIX ст., який закони біології переносив на суспільство, що призводило до спрощеного бачення розвитку і функціонування суспільства.Бибик С. П., Сюта Г. М. Словник іншомовних слів: тлумачення, словотворення та слововживання / За ред. С. Я. Єрмоленко; Худож.-оформлювач Б. П. Бублик. — Харків: Фоліо, 2006. — 623 с. — (Б-ка держ. мови). ISBN 966-03-3173-8Політологія: підручник / М.Ф. Юрій. — Київ: Дакор, 2004. — 415 с. ISBN 966-95845-7-4
Біологізм у соціології, філософії науки та біології описує віру в те, що поведінка людини контролюється генами людини. Однак цей термін не є біологічним, хоч і використовує біологію нормативно, а не описовоLars Fr. H. Svendsen Mennesket, moralen og genene — En kritikk av biologismen, 2001 ISBN 9788215001784; але чи є це використання легітимним — питання не біологічне, а метаетичне. Натомість це термін, який використовується в культурологічних дослідженнях і включає дистанційну оцінку поглядів, які вважаються «біологічними» і повинні характеризуватися як односторонні, нерелевантні або перебільшені. Тому його також використовують у принизливій формі або як термін на полі бою в соціальних і наукових дебатах і навряд чи як самоназву таких світоглядів. Як самопризначення, представники відповідних поглядів часто віддають перевагу терміну натуралізм.vgl. M. Stier, S. Muders, M. Rüther, B. Schöne-Seifert (2013): Biologismus-Kontroversen. Ethische Implikationen für die Psychiatrie. Nervenarzt 84: 1165–1174. , Eric Hilgendorf: Biologismus im Recht – gestern und heute – in: Ignacio Czeguhn, Eric Hilgendorf, Jürgen Weitzel (Herausgeber): Eugenik und Euthanasie 1850–1945: 161-174.
Сучасний науковий консенсус полягає в тому, що всі фізичні риси, поведінка та соціальні взаємодії є фенотипами, тобто результатом складної взаємодії між генами та середовищем, а також набутих процесів, результатом досвіду, навчання людей, схильних до певних генетичних особливостей.Matt Ridley, Nature via Nurture. Genes, experience and what makes us human, HarperCollins, 2011, p. 5-7
Термін і використання Біологічний детермінізм сьогодні розглядається в термінах генетичного детермінізму, набору теорій, які захищають можливість давати остаточні відповіді на поведінку живих істот на основі їхньої генетичної структури. Тому поведінка як тварин, так і людей підкоряється формам, які були необхідними для виживання їхніх генів і поширюються на складні соціальні системи, пристосовані до їх найбільш сприятливого еволюційного процесу. Генетичний редукціонізм — це подібна концепція, але вона відрізняється від генетичного детермінізму тим, що перший відноситься до рівня розуміння, а другий — до нібито причинної ролі генів.Хейс, Нікі; Стратон, Пітер (2017). The Student's Dictionary of Psychology and Neuroscience (англійською мовою). Абінгдон-на-Темзі: Рутледж. П. 138
Зачатки біологізму можна знайти ще в Арістотеля, але остаточно ця позиція з'явилася у філософській думці та науковій рефлексії лише в дев'ятнадцятому столітті з публікацією теорії еволюції Чарльза Дарвіна. Велике значення в поширенні цього напряму мав соціолог і філософ Герберт Спенсер. Концепція еволюції Спенсера виникла на основі біології. Звідси походить біологізм його поглядів на суспільство.
У 1892 році німецький еволюційний біолог Авґуст Вайсман у своїй теорії зародкової плазми запропонував, що спадкова інформація передається лише через статеві клітини, які, на його думку, містять детермінанти (гени). Англійський ерудит Френсіс Гальтон, припускаючи, що такі небажані риси, як клишоногість і злочинність, передаються у спадок, виступав за євгеніку, прагнучи запобігти розмноженню нібито дефектних людей. Американський лікар Семюель Джордж Мортон і французький лікар Поль Брока намагався пов'язати об'єм черепа (внутрішній об'єм черепа) з кольором шкіри, щоб показати, що білі люди є кращими. Інші дослідники, такі як американські психологи Г.Г. Годдард і Роберт Йеркс, намагалися виміряти інтелект людей і показати, що отримані результати є спадковими, знову ж таки, щоб продемонструвати передбачувану перевагу людей з білою шкірою.
Гальтон популяризував фразу «природа» та «виховання», яку пізніше часто використовували для характеристики гострої дискусії щодо того, чи визначають поведінку людини гени чи середовище. Вчені, такі як екологи, а також біхевіористські генетики тепер вважають очевидним, що обидва фактори є важливими, і що вони взаємопов’язані, особливо через механізми епігенетики. Американський біолог Е.О. Вілсон, який заснував дисципліну соціобіологію на основі спостережень за тваринами, такими як соціальні комахи, неоднозначно припустив, що її пояснення соціальної поведінки можуть застосовуватися до людей.
Цей термін був введений у культурно-науковий дискурс приблизно в 1911 році філософом Генріхом Ріккертом і все ще використовується сьогодні, перш за все для опису певних пояснювальних моделей соціології, культурної антропології, історіографії та юриспруденції кінця 19-го та початку 20-го століть, які походять від дарвінізму, але на відміну від самого Дарвіна чи його ближчих послідовників, таких як Т.Г. Хакслі, переосмислює принципи біологічної еволюції в загальні етичні чи історичні сентенції.Франц Манфред Вукетітс: Biologismus. Essay. In: Spektrum.de (Lexikon der Biologie, Spektrum Akademischer Verlag, 1999). Генріх Ріккерт був одним із сильних критиків руху біологізму. Біологізм був рисою вчення Ніцше, яку критикував Гайдеґґер. Фрейд — читач і шанувальник Ніцше — схоже представляє людину як своєрідне поле битви між Его, Суперего та Ід.
Про біологізм говорять коли зводять сутність соціальних відносин і соціальних факторів до біологічних явищ і процесів; заснований на переносі законів біології (боротьба за існування, природний відбір та «боротьба за виживання», клітинна структура організму та ін.) на життя людського суспільства,Шапар В. Б.Сучасний тлумачний психологічний словник. — X.: Прапор, 2007. — 640 с. ISBN 966-7880-85-0 формування політичних процесів та державних інститутів. Про біологізм говорять, коли робляться спроби пояснити людські явища та факти (наприклад, індивідуальну чи колективну поведінку, соціальні умови чи політичний контекст) переважно або виключно через біологічні факти, теорії та моделі. Визначені в біології закони узагальнюються як єдині закони реального світу і зводяться до свого роду «світового принципу». Тому біологізм також визначається як біологічний редукціонізм, який відстежує всі відповідні соціальні чи культурні явища до основних біологічних фактів.Mario Augusto Bunge: Emergence and Convergence. Qualitative Novelty and the Unity of Knowledge (Toronto Studies in Philosophy). University of Toronto Press, Toronto 2004, ISBN 978-0-8020-8860-4, S. 154.John Scott und Gordon Marshall: A Dictionary of Sociology. Oxford University Press, Oxford 2009, ISBN 978-0-19-953300-8, S. 43, Stichwort: „biological reductionism (biologism)“.Механізм державного управління туристичною галуззю в Україні (ліцензування, сертифікація, стандартизація): словник-довідник/навчальний посібник. В.М. Торяник, В.В. Джинджоян. За загальною редакцією доктора юридичних наук, професора, заслуженого юриста України В.О. Негодченка. — Дніпро: ВНПЗ «ДГУ», 2020. — 182 с. ISBN 978-966-8676-91-4 Історично біологічні підходи розвивалися, з одного боку, шляхом перенесення біологічних концепцій на соціальні та культурні науки, з іншого боку, викликані поширенням біології на фізичні науки. Відомими представниками біологічно класифікованих моделей мислення є зоолог Ернст Геккель і натурфілософ Адольф Мейєр-Абіх — останній є одним із небагатьох представників, які описали свої тези як «біологічні». Австрійський учений-зоолог, засновник так званої «соціальної етології» Конрад Лоренц (1903—1989) активно розвивав зазначені погляди у своїй праці «Про агресію» (1967), у якій висував концепцію «інстинктивної агресивності», притаманної нібито як тваринам, так і людям; поширював біологічні закономірності поведінки тварин на людське суспільство. Відомий американський політолог і футуролог Герман Кан, автор «теорії ескалації» міжнародних конфліктів, розвиваючи думки К. Лоренца, ототожнює війни із сутичками тварин. Численні послідовники і епігони К. Лоренца, особливо у США, багато пишуть про «недосконалість людської природи», про загострення агресивності тварин у зв'язку з перенаселенням, а в людей — у зв'язку з демографічним вибухом в Азії, Африці, Латинській Америці.