Чигири́нський райо́н — колишній район у складі Черкаської області, розташовувався у її південній частині на правому березі Дніпра. Площа — 1 217 км² (5,8 % від площі області). Районний центр — місто Чигирин.
На півночі район межував з Черкаським, на заході з Кам'янським районами Черкаської області. На півдні із Світловодським та Олександрівським районами Кіровоградської області. Східна частина району лежала на березі Кременчуцького водосховища.
Район ліквідовано 17 липня 2020 року, та включено до складу нового Черкаського району.
Територія району завжди була в центрі найважливіших подій в історії України: Хмельниччини, Коліївщини, Української революції, партизанського руху в роки Радянсько-німецької війни.
Географія Район розташований в лісостепеповій зоні Правобережної частини України, в межах Канівського-Чигиринського природно-сільськогосподарського району в межах Придніпровської височини і являє собою підвищену, сильно порізану балками і ярами місцевість.
Рельєф В районі переважають території вузьких вододільних плато з густою долинно-яружною мережею. В геоморфологічному відношенні це корінний берег долини річки Дніпро, крутосхилих місцевостей, густо пересічених ярами і долинами, а також вузьких вододільних плато. Схили, переважно, 1—3 градуси, 3—5 градусів, 5—7 градусів. Густота розчленування становить 2,5 км/км², глибина — 50—80 метрів, модуль змиву 32 т/га. Ерозійні процеси тут протікають особливо інтенсивно і площа змитих ґрунтів, серед яких переважають середньо- і сильно змиті, досягають 52 %. Дефляцій на небезпечність ріллі становить 12,7 %, кількість опадів коливається від 482 мм до 527 мм.
Ґрунти У ґрунтовому покриві переважають понад 50 % чорноземи опідзолені й реградовані легко- і середньо суглинкові на лесових породах, їх слабо-, середньо- та сильнозмиті темно-сірі опідзолені ґрунти і типові чорноземи займають до 30 %. Глибина гумусових горизонтів у них коливається від 21 см в середньо- та сильнозмитих ґрунтах до 79 см у повнопрофільних чорноземах типових, відповідно вміст гумусу в цих ґрунтах коливається від 1 % до 3,4 %.
Корисні копалини Корисні копалини — піски, глини, торф. Їх розробка та використання проводиться в невеликих обсягах. Є джерела мінеральних вод, серед яких найвідоміше радонове джерело «Живун» поблизу села Головківки.
Землі та води Площа сільськогосподарських угідь — 60 260,8649 га, площа лісів та інших лісовкритих площ становить 30 005,7203 га, забудованих земель — 3 387,4278 га, в тому числі під дорогами — 463,8372 га, земель водного фонду — 25 230,1232 га, в тому числі: під річками та струмками — 215,37 га, штучними водотоками — 287,3 га, озерами, прибережними замкнутими водоймами — 3,8 га, ставками — 422,4532 га, штучними водосховищами — 24 301,2 га.
Основна водна артерія району річка Дніпро, в течії якої з 1959 року на території району тепер розташоване Кременчуцьке водосховище. Другою головною водною артерією є річка Тясмин. Серед інших: Ірклець, Сріблянка, Суба. Крім того територією району протікає багато невеликих річечок і струмків, особливо велика кількість їх у Холодному Ярі.
Природно-заповідний фонд На території району знаходяться 23 об'єкти природно-заповідного фонду. Серед них: пам'ятка природи загальнодержавного значення Холодний Яр; заказники місцевого значення: Берестово, Білосніжний, Гущівський, Зам'ятницький, Зубівський, Озеро Біленьке, Оля, Старотясминський, Тюльпан дібровний, Яничанський; пам'ятки природи місцевого значення: Дзюркало, Дуб «Внук», Дуб Максима Залізняка, Залізнякова криниця, Кам'яне дерево, Монастирське джерело, Сквер учасників партизанського руху, Сухі колодки, Три криниці; парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення: Замкова гора Б. Хмельницького, Парк імені Шевченка (Чигирин); заповідне урочище Атаманський парк.
Історія Стародавність
Район має давню і багату історію. Люди жили тут з часів неоліту (VI—III тисячоліття до н. е.), про що свідчать археологічні знахідки в селі Новоселиці (стоянка Молохів Бугор). Відомі поселення епохи бронзи. В ІІ тисячолітті до н. е. населення по річці Тясмин було об'єднано в південно-східну групу праслав'янських племен. Археологами відкрито одне з найбільших городищ-фортець цього періоду біля села Суботова. Воно було осередком політичної влади, економічного та культурного життя. Навколо були розташовані численні фортеці, що захищали городище (села Адамівка, Калантаїв, Полуднівка).
Тут містяться Мотронинське скіфське та Суботівське чорноліське городища, пам'ятки архітектури та природи — Іллінська церква в Суботові та дуб Максима Залізняка.
Середньовіччя За часів Київської Русі, за однією із версій, в межиріччі Дніпра і Тясмину знаходився славнозвісний «острів русів» — сторожова варта дружинників, що стримували напади кочових племен.
В XI—XIII століттях на території району існували давньоруські поселення, які були знищені під час монголо-татарського нашестя у XIII столітті.
В другій половині XVI століття територія Чигиринщини потрапила до складу Великого князівства Литовське, а у 1569 році, у зв'язку з утворенням Речі Посполитої та добровільним переходом руських магнатів у польське підданство — до Корони Польської.
Нові часи
Наприкінці XVI століття, з утворенням Чигиринського староства, ці землі почали активно заселятися. З'явилася велика кількість нових поселень: Медведівка, Суботів, Новоселиця, Боровиця, Мельники та інші. 1592 року Медведівка отримала магдебурзьке право. У 1594–1595 роках осадчим на Чигиринщині був Михайло Хмельницький.
Наприкінці XVI — початку XVII століть по Чигиринщині прокотилася хвиля козацько-селянських повстань. Тут діяли загони Северина Наливайка (1594–1596 роки), Федоровича (1630 рік), Павлюка (1637 рік), Острянина, Гуні (1638 рік).
В роки Української Національної революції 1648—1676 років Чигиринщина стала центром боротьби українського народу за створення державності. 1648 року Чигиринський полк став не тільки військовою, але й адміністративно-територіальною одиницею, а села Боровиця, Жаботин, Медведівка та інші — сотенними містечками. До Чигиринської сотні входило село Суботів, з яким пов'язано багато видатних подій 1648–1657 років. Це був родовий маєток Богдана Хмельницького, успадкований ним від батька. Як і Чигирин, Суботів став осередком гетьманської влади і дипломатії. Звідси Богдан Хмельницький видавав свої універсали, керував військовими справами. тут в Іллінській церкві 23 серпня 1657 року було поховано гетьмана.
Зі смертю Богдана Хмельницького закінчився один з етапів Української національної революції і розпочався новий її період, що характеризувався посиленням боротьби старшинських груп за владу. Протягом 1657—1678 років землі Чигиринщини були спустошені в результаті численних війн. Уцілілі жителі переселилися на Лівобережну і Слобідську Україну. Проте колонізація Правобережжя продовжувалася. Вже у 1687 році поблизу Чигирина нараховувалося 14 тисяч дворів.
У другій половині XVIII століття на Правобережжі посилилась влада польських магнатів. Реакцією на це став початок гайдамацького руху. 1768 року розпочалося повстання, яке ввійшло в історію під назвою Коліївщина. Центром його став Холодний Яр. Повстання очолив запорізький козак, уродженець хутора Калинівки Максим Залізняк. В Холодному Яру біля Мотронинського монастиря гайдамаки святили ножі, якими клялися винищити гнобителів. Селяни Чигиринщини першими виступили проти панів і, об'єднавшись з козаками, рушили в похід на Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь, Лисянку, Умань, де до них приєдналися загони Івана Гонти.
Новітня історія
У 1793 році Чигирин і прилеглі території відійшли до складу Російської імперії. 1797 року, а потім, після невеликої перерви, у 1802 році, був створений Чигиринський повіт, жителі якого займалися сільським господарством, промислами, торгівлею.
У 1843 і 1845 роках в Чигиринському повіті побував Тарас Шевченко. Його цікавили місця, пов'язані з Визвольною війною українського народу під проводом Богдана Хмельницького та гайдамаччиною. Під враженням поїздок він створив малюнки на місцеві теми: «Богданові руїни в Суботові», «Мотрин монастир», «Кам'яні хрести в Суботові», «Руїни будинку Богдана Хмельницького в Суботові». Чигиринщину він згадує у п'єсі «Назар Стодоля», поемі «Гайдамаки», «Княжна», вірші «Холодний Яр», «Заступила чорна хмара», «Чигирине-Чигирине», «У неділеньку у святую» та інших.
У 1905–1907 роках нові виступи селян охопили 23 села Чигиринського повіту.
Події 1917 року на Чигиринщині відзначалися складністю боротьби за владу між прихильниками Центральної Ради та членами Чигиринської ради робітничих і солдатських депутатів. У жовтні 1917 року тут був створений повітовий загін «вільного козацтва».
У 1918–1922 роках на території Чигиринського краю діяла Холодноярська республіка. Центром її було село Мельники, а потім Мотронинський монастир. Повстанців очолив прапорщик царської армії Василь Чучупака. Сили бійців Холодноярської Республіки були знищені військами Червоної армії. Проте боротьба в Холодному Яру тривала до початку 1930-х років.
Чигиринський район як адміністративно-територіальну одиницю було утворено у 1923 році. 1925 року коли вся територія УРСР була поділена на округи та райони, Чигиринський район увійшов до складу Черкаського округу.
З 1927 року район в складі Шевченківської округи, а із 9 лютого 1932 року у складі Київської області. Із 10 січня 1939 року у складі Кіровоградської області.
У серпні 1941 році територія району була окупована нацистами. За роки окупації в районі від рук воїнів Вермахту загинуло близько 2 000 осіб, 1161 людина вивезена до Третього Рейху. В роки війни партизанським краєм став Холодний Яр, в якому діяло 12 загонів, зокрема партизанський загін «За Отчизну» (командир Коршиков Д. О.); партизанський загін імені Суворова (командир Володін Г. М.); партизанський загін «За перемогу» (командири Зайченко А. С., Гугнін О. М.); партизанський загін «За Родину» (командир Кришталь М. П.); партизанський загін імені Дзержинського (командир Петров Е. І.); партизанський загін імені Москви (командир Боровиков І. М.); Чигиринський партизанський загін (командир Дубовий П. А.); підпільні організації та групи — Чигиринська підпільна диверсійна група (керівник Руденко В. І.). Під час операції проти жителів лісової смуги було знищено хутори Буду та Вдовичине. Проте села понад Дніпром, які були далекі від партизан, майже не постраждали. У січні 1944 року район був відвойований Червоною армією.
Загальна кількість братських могил часів війни на території району — 23. В них поховано — 1268 осіб (з них відомо імен — 965, з яких увіковічено — 424 особи).
Багато чигиринців відзначилися на фронтах війни. 1 111 чоловік нагороджено орденами і медалями, 475 чоловік загинули у боях.
Станом на 1 вересня 1946 року в районі було 52 населених пункти, які підпорядковувались 34 сільським радам. З них 1 смт — Чигирин, 36 сіл і 15 хуторівУкраїнська РСР. Адміністративно-територіальний поділ. «Українське видавництво політичної літератури». 1947 . стор. 319—320: села: Адамівка, Боровиця, Бужин, Вершаці, Вітове, Галаганівка, Головківка, Гущівка, Зам'ятниця, Іванівка, Івківці, Калантаїв, Кожарка, Красносілля, Погорільці, Матвіївка, Медведівка, Мельники, Мудрівка, Новоселиця, Полуднівка, Рацеве, Розсошинці, Рублівка, Сагунівка, Стецівка, Суботів, Тарасівка, Тіньки, Топилівка, Трушівці, Худоліївка, Чернече, Чмирівка, Чорнявка, Шабельники; хутори: Буда, Вдовичине, Вербівка, Гненне, Деменці, Загребівка, Зелений Яр, Ленінський, Тарасо-Григорівка, Ново-Чигиринівка, Раківка, Скаржинка, Скелівка, Херсонка, Чутко-Кудашеве.
Друга половина XX століття У післявоєнний час Чигиринщина була аграрним районом Кіровоградської області, а у лютому 1954 року, згідно з указом Президії Верховної Ради СРСР від 12 лютого 1954 року район відійшов до Черкаської області.