Носі́вський район — колишній район Чернігівської області України з центром у місті Носі́вка, розташований в південно-західній частині Чернігівщини. Населення — з Носівкою і шістнадцятьма сільськими радами становило — 31876 осіб, у райцентрі — 13250. В район входили 47 населених пунктів. Загальна площа становила — 1151 км².
Район був утворений в березні 1923, ліквідований 17 липня 2020, коли Верховна Рада України прийняла Постанову №3650 «Про утворення та ліквідацію районів». Території Макіївської сільської, Мринської сільської, Носівської міської територіальних громад району увійшли до утвореного Ніжинського району.
Історія Носівки Давньоруське поселення Носів на Руді згадується в Іпатіївському літописі під 1147 р. У 15 ст. відоме під назвою Носове. У середині 14 ст. захоплене литовськими феодалами, ввійшло до Київського князівства, з 1471 року — до Київського воєводства як один з форпостів Великого князівства Литовського. Після Люблінської унії 1569 року — в складі Польщі. На початку 17 ст. належала Київському воєводі Адаму Киселю. Мешканці Носівки брали участь у селянсько-козацькому повстанні під керівництвом П. Павлюка (1637 р.), Я. Остряниці (1636 р.).
З 1648 року Носівка — центр сотні Ніжинського полку. З 1667 року — Київського полку. З 1782 року — у складі Ніжинського повіту Чернігівського намісництва, з 1802 року — губернії. У 1662 і 1679 роках спалена татарською ордою.
У 18 ст. Носівкою володіли князі Кушелеви-Безбородьки. З 1735 року Носівка — містечко. У 17-18 ст. діяло 5 козацьких шкіл, богадільні. На 1859 рік залишилася тільки одна парафіяльна школа. 1866 рік — у Носівці — 1991 двір, 11 123 жителів, волосне і сільське правління, поштова станція, винокурний, цукровий, 2 цегельні заводи, училище, відбувалося 3 ярмарки на рік. Найбільший землевласник — граф Мусін-Пушкін.
У 1897 році — 3155 дворів, 16 947 жителів, муровані — Троїцька, Миколаївська, Воскресенська церкви, дерев'яні — Успенська та Преображенська церкви. Діяло 3 земські школи, бібліотека, медпункт, лікарня на цукровому заводі. У 1880-х роках в Носівці проводили агітацію народники. Під час Першої російської революції відбулися виступи Носівських робітників і селян (1905–1907 рр.).1910 року в Носівці було 19 638 жителів. 1911 року — засновано Носівську сільськогосподарську дослідну станцію.
Відгуком на Лютневу революцію 1917 р. став масовий мітинг у квітні 1917 р., на якому прийнято вимоги про передачу землі селянам і українізацію школи. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Під час німецько-австрійської окупації і наступну денікінців у районі Носівки діяв партизанський загін. У 1920 році почав знову працювати цукровий завод, агропункт Носівської сільськогосподарської дослідної станції, у 1922 році створені бурякорадгосп і кооперативне товариство.
З 1960 року Носівка — місто. Діють цукровий комбінат, філіал Ніжинського виробничо-аграрного об'єднання консервної промисловості, хлібний, цегельний заводи, меблева фабрика, міжколгоспне об'єднання з виробництва яєць і м'яса птиці, комбінат побутового обслуговування, 4 загальноосвітні школи, музична школа, районна станція юних техніків, будинок школярів, спортивна школа, 4 лікарські заклади, 2 будинки культури, 5 клубів, кінотеатр, 14 бібліотек, історико-краєзнавчий музей.
Історія району
З 1923 року Носівка — райцентр. Район створено з волостей: Носівської, Володько-Дівицької у складі Ніжинської округи Чернігівської губернії . Початково складався із 6 сільських рад (Володьководівицької, Данинської, Ліснохуторської, Носовської, Степнохуторської, Сулацької, Шатурської) і 37 населених пунктів.
1926 року - 9 сільрад (Володьководівицької, Данинської, Коломійцевської, Ліснохуторської, Носовської, Степнохуторської, Сулацької, Тертишниківської, Шатурської) і 115 населених пунктів, з яких 1 містечко і 6 сіл. Решта - хутори, виселки, інше. 1930 р. до району приєднані населені пункти ліквідованого Мринського району. Відкрито 2 лікарні, Народний дім, 2 клуби, 8 хат-читалень, 5 бібліотек. Виникло товариство по спільному обробітку землі (1926 рік), на його базі в 1929 році створено перший колгосп, пізніше — ще 6, МТС (1930 рік).
У роки Голодомору-геноциду у Носівському районі була масова смертність від голоду. Діденко Єфросинія Леонідівна, 1912 року народження згадує: "Почалося це в 30-х роках. Від нас вимагали, щоб ми йшли до колгоспів, але кожен хотів працювати на себе. До хат приходили якісь люди й забирали все з двору: худобу, знаряддя праці, зерно та ін. А людей виганяли з хат і забирали до колгоспів. Почалось „розкуркулення”. Але якби ж вони розкуркулювали багатіших, а то ж у нас у Носівці були майже всі бідні, та в них забирали єдину корову чи коня, який держав сім’ю на світі.
Зимою стало жити тяжко. Ми сиділи в нетопленій хаті, голодні й холодні. Наша сім’я складалася з двох душ: я та мій чоловік. Мені йшов 21 рік, я була вагітна. Звичайно, надії на те, що дитина народиться живою, було мало. Тієї зими загинуло багато людей.
Й ось прийшла весна 33-го. Ми їли листя з дерев, молоду кропиву та іншу зелень. У нашій місцевості не залишилося жодної живої тварини. Люди поїли навіть котів і собак. Навесні в одного чоловіка на городчику зійшла молода цибуля. То він охороняв її вдень і вночі. А маленький син мого брата, шестирічна дитина, надибало цю цибульку. Їсти йому дуже хотілося. Він вищипнув трохи й з’їв. У ту мить пролунав жахливий постріл, який забрав життя в невинної дитини. Ось до якої жорстокості доходило. Люди мерли на вулицях, у хатах, їх ховали без трун, просто в землю.
А в сім’ї Лук’яненків була мати-одиночка й четверо дітей. Двох старших не пам’ятаю вже як і звали, а менші Проня й Ваня. Спочатку вона водила їх у дитячий садок. Там хоч і поганенько, та годували дітей. Але потім перестала водить, а ходила з мискою по їжу. Було візьме дітям, а сама по дорозі з’їсть. А коли прийшла весна, то вона варила їм кропиву. У мене й досі перед очима стоїть маленька Проня, яка пальчиком їсть ту кашку з кропиви. А тоді вже не вистачило сил їй з чотирма дітьми самій жити в таких умовах. Що ж робити? Усі дитячі будинки були повністю переповнені. Тоді мати йде на відчайдушний крок. Вона бере двох менших Проню та Ваню й везе до Ніжина, на вокзал. Там вона їх і залишила. Довго гналися вони за потягом, країлася з болю душа матері, а що ж робити… Двоє інших дітей її загинуло: хлопець не повернувся з армії, а дівчина померла з голоду. Їй було всього 14. А мати все ж вижила…
Восени 33-го я народила свою Катрусю. Вона була настільки крихітною, що всі були впевнені, що вона помре. Але вона вижила, має дітей та онуків. Тяжко повертає народ собі долі.."
У 1940 році в Носівці діяли 2 лікарні, пологовий будинок, поліклініка, 2 аптеки, 2 середні, 5 неповних середніх і 4 початкові школи, 3 будинки культури, 5 клубів, кінотеатр, 13 бібліотек.
У вересні 1941 р. район окупований німцями. В період окупації в Носівці діяли підпільний райком партії, підпільна організація на чолі з М. І. Реутським, партизанське з'єднання «За Батьківщину». В районі діяли партизанські загони під командуванням Бовкуна, Героя Радянського Союзу Миколи Симоненка (с. Володькова Дівиця). В березні 1943 як каральна акція за дії радянських партизанів німці спалили село Козари (кількість жертв оцінюється в 3,8 тис.). Територію району відвойовано російськими окупантами у вересні 1943.
Указом Президії Верховної Ради УРСР № 10/9 від 30 грудня 1962 «Про укрупнення сільських районів Української РСР» район ліквідовано.ДАВіО Ф. Р-2700, оп. 6, од.зб. 1789, с. 204–247
Указом Президії Верховної Ради УРСР від 4 січня 1965 "Про внесення змін в адміністративне районування Української РСР" район відновленоhttps://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2н-06#Text Про внесення змін в адміністративне районування Української РСР.
5 лютого 1965 року Указом Президії Верховної Ради Української РСР Ганнівська та Софіївська сільради Бобровицького району були передані до складу Носівського району. Натомість деякі сільради Носівського району відійшли до інших: Данинська та Шатурська — до складу Ніжинського району, Патютинська, Пилятинська, Стависька та Хрещатенська — до складу Козелецького району, Свидовецька — до складу Бобровицького району.Про внесення змін до Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 4 січня 1965 року "Про внесення змін в адміністративне районування Української РСР"
У травні-червні 1991 в Носівці пройшло кілька масових (до кількох тисяч учасників) антикомуністичних мітингів, названих тоді носівською революцією. Тоді в Носівці відбулися голодування вчителів та масові протести, які отримали розголос у всеукраїнських масмедіа та привели до зміни керівників Носівського району.
Медіа
У Носівці в різний час виходили газети «Комсомолець Носівщини», «Кооперативний ударник», «Літературна сторінка», «Сталінський прапор», «Червона Носівщина», «Прапор», «Прапор комунізму». Видається газета «Носівські вісті».
Станом на лютий 2021 року в районі було 16 фейсбук-груп, в кожній з яких понад 1000 учасників.
Історичні та архітектурні пам'ятки На території району — 76 історичних та культурних і 90 археологічних пам'яток.
Історичні пам'ятки: праслов'янське городище біля села Плоске та в місті Носівці.
Архітектура і історія: Троїцька (1765) церква в Носівці Миколаївська (1834) церква в Носівці, будівля наукового корпусу Носівської сільськогосподарської дослідної станції (поч. ХХ ст.) в с. Дослідне. меморіал воїнам, що загинули в роки Другої світової війни в с. Лихачів, пам'ятний знак «Остання Тарасова дорога» в Носівці пам'ятний знак «Остання Тарасова дорога» в Володьковій Дівиці, обеліск Слави в урочищі «Орішне».
Культура Культурна галузь представлена: Будинків культури — 14 Клубів — 14 Бібліотек — 29 Музеї — 2 (село Козари, село Володькова Дівиця)
Природно-заповідний фонд
Природно-заповідний фонд району включає 23 об'єкти. Всі вони місцевого значення.
Ботанічні заказники Борки, Горішне, Іржавська Дача, Клепали, Козарська Дача, Німцево. Гідрологічні заказники Грабівщина, Загірне, Камінське, Кам'яне, Козаче, Куликове, Лихачівський, Хрещатинське. Лісові заказники Модринник, Пізній Дуб, Чорний Ліс. Ботанічні пам'ятки природи Багатовіковий дуб, Козарська Дача, Макіївський дуб (статус об’єкту природно-заповідного фонду скасовано у 2017 році)Статус скасовано Рішенням Чернігівської обласної ради від 22 серпня 2017 року № 13-10/VII, Тополя біла. Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва Рівчак-Степанівський парк, Софіївський старовинний парк
Електромережі Носівський район електричних мереж (РЕМ) експлуатує 1251 км повітряних ліній 10-0,4 кВ, 10,9 км кабельних ліній 10-0,4 кВ, 298 трансформаторних підстанцій 10-6 кВ. Персонал РЕМ становить 83 особи.
В районі 17 782 побутових споживачів, 285 споживачів — юридичних осіб. Відпуск електроенергії за рік становив 25 064 тис. кВт.год.
Транспорт Територією району проходять автошляхи та .
Політика 25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Носівського району була створена 31 виборча дільниця. Явка на виборах складала — 61,16% (проголосували 15 935 із 26 054 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 48,40% (7 713 виборців); Юлія Тимошенко — 26,22% (4 178 виборців), Олег Ляшко — 14,14% (2 254 виборців), Анатолій Гриценко — 3,42% (545 виборців), Сергій Тігіпко — 2,30% (367 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 1,07%.
Видатні люди Митці
Артисти
Висовень Василь Іванович — народний артист України Криворотова Любов Олексіївна — народна артистка України Нечепа Василь Григорович – народний артист України, кобзар-лірник, лауреат премії ім.Т.Г.Шевченка (м.Носівка). Свирид Віталій Олексійович – заслужений артист України (с.Степові Хутори).
Тягнієнко Михайло Іванович - актор Харківського драматичного театру (с.Мрин).
Композитори Козаченко Іван Васильович — композитор, член Спілки композиторів України (м. Носівка)
Письменники Авраменко Ілля Корнійович — письменник (с. Володькова Дівиця)