Галапаго́ські острови́ () — архіпелаг у Тихому океані, розташований за 965 кілометрів на захід від узбережжя Еквадору; складаються з 13 основних вулканічних островів, 6 невеликих острівців і 107 скель і намивних територій.

Вважають, що перший острів сформувався 5—10 мільйонів років тому в результаті тектонічної активності. Наймолодші острови — Ісабела і Фернандіна — досі на стадії формування, останнє вулканічне виверження на цих островах відбулося в 2005 році.

Адміністративно Галапагоські острови належать Еквадору. Населення архіпелагу становить близько 30 тисяч мешканців (2006). Площа архіпелагу — 7882 км², з яких близько 96,7 % (7618 км²) входить до складу Національного парку Галапагос. 3,3 % або 263 км² — населена територія, що включає як міські, так і сільськогосподарські райони. Острів Бальтра, хоча також має природоохоронні райони, служить базою Військово-морського флоту та авіації Еквадору, на ньому розташовано також основний аеропорт архіпелагу.

Архіпелаг відомий своїми флорою і фауною. Велика кількість місцевих видів архіпелагу — ендеміки. Унікальна природа островів привертає багато туристів, що робить туризм основною галуззю економіки. Також дуже популярний дайвінг. Вулкан Вульф на острові Ісабела — найвища точка Галапагоських островів (1707 м над рівнем моря).

Крім того, острови відомі тим, що саме тут Чарльз Дарвін проводив свої дослідження, які, зокрема, наштовхнули його на створення еволюційної теорії походження видів.

Етимологія назви У різні часи архіпелаг був відомий під багатьма назвами, наприклад, «Зачаровані острови» () через швидкі океанічні течії, що ускладнювали навігацію. Перша сира навігаційна схема островів була зроблена піратом Амброузом Коулі () в 1684 році. На ній він назвав острови на честь своїх знайомих піратів чи англійських дворян — покровителів піратів. Після анексії архіпелагу Еквадором він спершу став Еквадорськими островами. Свою сучасну назву архіпелаг отримав завдяки великим морським черепахам, що мешкали тут, спочатку латиною як «Insulae de los Galopegos» — «острови черепах», а потім і іспанською мовою як «». Саме під цією назвою острови відомі в більшості країн світу, в тому числі й в Україні. Однак інші назви все ще використовують, зокрема сучасна офіційна еквадорська назва архіпелагу — «Архіпелаг Колумба» — «Archipiélago de Colón».

Історія

Галапагоські острови відкрив екіпаж корабля єпископа Панами домініканця Томаса де Берланга під час його мандрівки до Віцекоролівства Перу з метою розв'язання суперечки між Франсиско Пісарро та його лейтенантами. Судно, на якому плив єпископ, відхилилося від курсу через сильний вітер і досягло островів 10 березня 1535 року. Втім, за дослідженнями середини 20-го століття, іспанці не були першими відвідувачами островів — знайдені черепки та інші залишки людської діяльності на островах вказують на відвідування островів південноамериканськими індіанцями ще до прибуття іспанців.

Острови були вперше нанесені на карти в 1570-х роках Абрагамом Ортеліусом і Герардусом Меркатором під назвою Insulae de Los Galopegos (Острови Черепах). Протягом наступних двох з половиною століть острови залишалися ненаселеними і часто ставали притулком англійських піратів, які готували напади на іспанські кораблі.

Александер Селькірк, чиї пригоди на островах Хуан Фернандес надихнули Даніеля Дефо на написання роману «Робінзон Крузо», відвідав Галапагоські острови в 1709 році, коли його підібрав з островів Хуан Фернандес пірат Вудс Роджерс. Роджерс зупинявся на островах для ремонту свого судна після нападу на місто Ґуаякіль.

Перша наукова місія до Галапагоських островів прибула в 1790 під керівництвом Алессандро Маласпіна, сицилійського капітана, чию експедицію фінансував король Іспанії. Проте записи експедиції не збереглися.

У 1793 році Джеймс Колнетт зробив опис флори і фауни Галапагоських островів і зауважив, що острови можна використовувати як базу для полювання на китів у Тихому океані. Він також склав перші точні навігаційні карти островів.

Китобої, що почали висаджуватися тут, вбивали і захоплювали тисячі черепах, полюючи на них заради їхнього жиру. Великих сухопутних також брали на кораблі заради свіжого м'яса, оскільки ці тварини могли жити протягом кількох місяців без води та їжі. Полювання на черепах призвело до значного зменшення популяції та знищення деяких видів. Разом з китобоями на острови прибули мисливці на котиків, які теж майже знищили популяцію цих тварин.

Еквадор анексував Галапагоські острови 12 лютого 1832 року і назвав їх Еквадорським архіпелагом. Цю назву використовували поруч з кількома іншими назвами, зрідка й досі використовують для посилання на архіпелаг. Перший губернатор Галапагосу, генерал Хосе де Віяміль, перевіз сюди групу каторжників, щоб заселити острів Флореана, а в жовтні 1832 року до них приєдналися деякі ремісники та фермери.

Під час другої подорожі «Бігля» дослідницький корабель під керівництвом капітана Роберта Фіцроя прибув на острови 15 вересня 1835 року з метою розвідати підходи до гаваней. Капітан та інші члени експедиції, зокрема його компаньйон, молодий натураліст Чарльз Дарвін, провели наукові дослідження геології і біології на чотирьох з тринадцяти основних островів, після чого 20 жовтня продовжили навколосвітню подорож. Дарвін відмітив, що зяблики різних островів відрізняються між собою, а губернатор тюремної колонії на острові Чарльз розповів йому, що черепахи також різнилися від острова до острова. У кінці подорожі Дарвін дійшов висновку, що ці факти, можливо, «підривають стабільність видів»Keynes, Richard ed. 2000. Charles Darwin's zoology notes & specimen lists from H.M.S. Beagle. Cambridge: Cambridge University Press. June — August 1836 . Коли після повернення до Англії він проаналізував зразки птахів, стало зрозуміло, що багато зовнішньо різних видів птахів були лише різновидами зябликів, що на різних островах виглядали зовсім по різному. Ці факти стали важливими віхами в розробці Дарвіном його теорії природного відбору як пояснення еволюції, яку він опублікував у своїй відомій роботі «Походження видів».

Наприкінці 19-го століття Хосе Валдісан і Мануель Хуліан Кобос провели нову спробу колонізації островів, організували збирання знайденого на островах лишайнику виду (Roccella portentosa), що використовувався для отримання барвника. Після вбивства Валдісана одним з його працівників Кобос привіз з континенту нову групу з більш ніж сотні працівників до острова Сан-Кристобаль і спробував розпочати вирощування цукрової тростини. Він дуже жорстоко поводився зі своїми робітниками, тож повторив долю Валдісана і був убитий в 1904 році. Починаючи з 1897 року, Антоніо Гіл заснував нову плантацію на острові Ісабела.

В 1898 році тут працювала Галапагоська експедиція Хопкінса-Стенфорда, надіслана Зоологічним факультетом Стенфордського університету, а починаючи з вересня 1904 року — експедиція Каліфорнійської академії наук під керівництвом Ролло Бека, яка залишалася на островах протягом цілого року, збираючи науковий матеріал з геології, ентомології, орнітології, ботаніки, зоології і герпентології. Інша експедиція цієї Академії під керівництвом Темплетона Крокера відвідала острови у 1932 році з метою збору рослин, комах, риб, птахів, тварин та їх скелетів і скам'янілостей.

Протягом другої світової війни Еквадор уповноважив США встановити військово-морську базу на острові Бальтра і радарні станції на інших стратегічних точках. У 1946 році на острові Ісабела була організована колонія для злочинців, але вона була розформована в 1959 році.

У 1953 році на островах побував Тур Хеєрдал у пошуках спадщини інків. Приблизно з цього часу природоохоронні заходи на островах стали ефективнішими. У 1978 році острови були внесені до списку Світової спадщини ЮНЕСКО, а в 1985 році — до списку біосферних заповідників міжнародного значення.

Населення

Адміністративний поділ

Адміністративно на Галапагоських островах розташована еквадорська провінція Галапагос. Її столиця — Пуерто-Бакерісо-Морено. Провінція поділена на 3 кантони: Ісабела (адміністративний центр — Пуерто-Віяміль) Сан-Кристобаль (адміністративний центр — Пуерто-Бакерісо-Морено) Санта-Крус (адміністративний центр — Пуерто-Айора)

Зараз населені п'ять островів архіпелагу: Бальтра, Флореана, Ісабела, Сан-Кристобаль і Санта-Крус. На кожному з цих островів лише частина території відведена для людської діяльності, зазвичай території в центральній частині островів та окремі ділянки на узбережжі, необхідні для пристаней.

Демографія Галапагоські острови — одне з небагатьох місць на Землі без корінного населення. Найбільша етнічна група на островах — еквадорські метиси — суміш нащадків іспанських колоністів із південноамериканськими індіанцями, переважно ці поселенці прибули на Галапагоські острови у другій половині 20-го століття з континентальної частини Еквадору.

У 1959 році, одразу після заснування Національного парку Галапагос, постійне населення острова становило від 1 000 до 2 000 мешканців. У 1972 році був проведений перепис населення, за ним на той час на архіпелазі налічувалося вже 3 488 жителів. До 1980-х років населення значно зросло, досягнувши 15 000, а в 2006 році за приблизними підрахунками на островах налічувалося близько 30 000 мешканців.

Охорона архіпелагу

Хоча перші закони, спрямовані на охорону природи островів, були ухвалені ще в 1934 році, а в 1936 році доповнені, до кінця 1950-х років не було вжито ніяких дій для збереження місцевої флори і фауни. Лише у 1955 році Міжнародний союз охорони природи відправив ознайомлювальну місію для обстеження архіпелагу. Через 2 роки, у 1957 році, ЮНЕСКО за сприяння уряду Еквадору організувало іншу експедицію для вивчення ситуації зі збереження природи на архіпелазі і вибору ділянки для спорудження дослідницької станції.

У 1959 році, коли відзначали сторічний ювілей першої публікації «Походження видів» Чарльза Дарвіна, уряд Еквадору оголосив про створення Національного парку на островах. Загальна площа Національного парку Галапагос становила 97,5 % всієї території суші архіпелагу. У той же рік заснували міжнародний Фонд Чарльза Дарвіна зі штаб-квартирою в Брюсселі (зараз у Пуерто-Айора). Первинні цілі Фонду полягали в забезпеченні збереження унікальної екосистеми Галапагоських островів і розвиткові наукових досліджень, необхідних для охорони природи. Робота зі збереження почалася зі спорудження в 1964 році Дослідницької станції Чарльза Дарвіна на острові Санта-Крус. У перші роки працівники станції провели роботи з виведення з архіпелагу інтродукованих, тобто нерідних, видів тварин і рослин; а також із захисту корінних видів. У наш час учені на островах в основному займаються чистим дослідженням фауни і флори, маючи на меті охорону природи.

У 1986 році навколишня акваторія загальною площею 70 000 км² була оголошена «морською природоохоронною зоною», другою за розміром після Австралійського Великого Бар'єрного рифу. З 1990 року архіпелаг став притулком для китів. У 1978 році ЮНЕСКО оголосила острови територією Світової спадщини, а в 1985 році — біосферним заповідником міжнародного значення.

Тварини, що перебувають під охороною Галапагоська сухопутна ігуана (Conolophus subcristatus) Морська ігуана (Amblyrhynchus cristatus) Галапагоська гігантська черепаха (Geochelone nigra) Олуша блакитнонога (Sula nebouxii) Зелена черепаха (Chelonia mydas) Нелітаючий баклан (Phalacrocorax harrisi) Великий фрегат (Fregata minor) і прекрасний фрегат (Fregata magnificens) Голотурія (Holothuroidea) 13 видів птахів родини в'юркових (Fringillidae), відомі як «зяблики Дарвіна» В'юрок деревинний (Camarhynchus pallidus) Галапагоський пінгвін (Spheniscus mendiculus) Галапагоський альбатрос (Phoebastria irrorata) Галапагоський канюк (Buteo galapagoensis) Каліфорнійський морський лев (Zalophus californianus)

Екологічні загрози