Румунія () — держава у південній частині Європи, переважна частина площі розташована у басейні нижньої течії Дунаю. Площа країни 237,5 тис. км²; суходолу — 230,4 тис. км², водної поверхні — 7,1 тис. км²Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. — Л.: Світ, 2002. — 672 с. ISBN 966-603-178-7. На сході омивається Чорним морем. Значна частина країни являє собою хребти Карпатських гір і різні височини, на півдні й крайньому заході — низовиниРумунія / .

Етимологія Етимологія назви сучасної країни Румунія ( — країна римлян) пов'язана з Римською імперією, яка завоювала Дакію ( — країна даків), велика частина території сучасної держави, а її жителів латинізувала (романізувала). Старі варіанти назви включають Rumania та (під впливом французького правопису) Roumania.

Валахія, слов'янська назва країни, від  — кельти, а згодом й інші латинізовані племена. Ця германська форма походить від назви кельтського племені Volcae. Порівняйте з етимологією назви Уельс (Wales) і Валлонія (Wallonia).

Розташування

Кордони країни визначені мирним договором 1947 року, загальна довжина кордонів суходолом складає 2915 км. Румунія межує на півночі з Україною (614 км; Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька і Одеська області), на північному сході — із Молдовою (681 км), на південному заході — із Сербією (544,3 км), на північному заході — з Угорщиною (444,8 км), а на півдні — з Болгарією (631,3 км)Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — 2-ге вид. — К.: Либідь, 2001. — 416 с.. На сході територія Румунії омивається водами Чорного моря.

Крайні пункти

Геологія

Геологія Румунії характеризується високою різноманітністю структур і порід, що відображає складну тектонічну та геологічну історію регіону. Територія країни лежить на межі Східновропейської платформи та Карпатської складчастої системи, що сформувалася внаслідок кількох тектонічних циклів від палеозою до кайнозою. Геологічно Румунія поділяється на три основні провінції: Карпати, Трансильванська западина та Подунайська низовина.

Центральну та північну частину країни займають Східні, Південні та Західні Карпати. Ці гори утворені у результаті альпійської складчастості, що відбулася в палеоген-неогеновий період, і мають складну будову зі змінених метаморфічних порід (гнейсів, кристалічних сланців) та осадових товщ вапняків, доломітів, пісковиків і мармурів. Особливо характерними для Східних Карпат є вулканічні породи неогенового віку, що включають базальти та андезити, залишки давніх вулканічних центрів. У Південних Карпатах поширені рудні родовища, зокрема залізні, свинцево-цинкові, мідні та золоті, що мають економічне значення.

Між Карпатами розташована Трансильванська западина, яка є частиною паннонського осадового басейну. Тут переважають осадові породи мезозойського та кайнозойського віку, такі як вапняки, піски, глини та гравій, що формувалися в морських і озерних умовах. Западина відома родовищами золота та срібла, особливо в районі Розії-Монтана, а також значними покладами мармуру, гіпсу та цементної сировини. Кайнозойські відклади, включаючи піски та глини, відіграють важливу роль у формуванні родючих ґрунтів для сільського господарства.

Південна Подунайська низовина являє собою молодий четвертинний рельєф із товщами алювіальних пісків, глин і гравію. Вона формувалася під впливом річкової діяльності та льодовикових процесів, що сприяло накопиченню значних покладів нафти та природного газу. Тут також зустрічаються гіпсові та кам'яно-вугільні відклади. Геологічна будова низовини визначає її низьку сейсмічну активність порівняно з Карпатами.

Сейсмічна активність Румунії зосереджена головним чином у Східних Карпатах і горах Вранча, де регулярно виникають землетруси середньої потужності. Це пов'язано з тектонічною активністю зони субдукції та складчастих структур альпійського циклу.

Гірський масив Вранча, зона давньої вулканічної діяльності на стику Східних і Південних Карпат, джерело землетрусів, що можуть зачіпати територію України, особливо місто Одесу.

Рельєф

Значну частину території Румунії займають гори (30 %) і височини (37 %). У північних і центральних районах розташовані Східні (найвища точка — гора П'єтрос, 2305 м) і Південні Карпати, або Трансильванські Альпи (найвища точка — гора Молдовяну, 2544 м), які утворюють у плані кільцеподібну структуру, що займає 2/5 площі країни. Східні й Південні Карпати розділяє долина річки Прахова і перевал Предял. Карпати мають чимало зручних перевалів і не є природним непрохідним бар'єром для транспортних зв'язків. На захід від долини річки Мурешул — середньовисотні Західні Румунські гори, або Апусені (). Між ними і Карпатами знаходиться Трансильванське плато (250—800 м). На півдні Румунії розташована Нижньодунайська рівнина (Валахська), обмежена річкою Дунай, на заході — Західна рівнина (Притисенська), частина Середньодунайської рівнини. На схід від річки Серет — Молдавське плато, на південний-схід за Дунаєм — плато Добруджа.

Головна фізико-географічна особливість Румунії — Карпатська гірська система. Цей складний ланцюг гір проходить через всю країну від українського кордону на півночі до кордону з Сербією на південному заході у формі підкови, що замикається на захід від гір Апусені. Єдиний район, розташований на південь від Дунаю, Добруджа, має невисокі горби і частково заболочений. Всередині гірської дуги Карпат знаходиться Трансильванія (звана угорцями Ерделі) — горбиста високопродуктивна територія. На її західній околиці, всередині гір Апусені, розташований нерівномірно вкритий лісом масив Біхор.

На південь і схід від Карпат простягаються передгірські височини та рівнини. Найбільшою з них є Румунська рівнина (частина Нижньодунайської рівнини), що характеризується низькими абсолютними висотами, лесовими відкладами та родючими чорноземами. Вона відіграє ключову роль у сільському господарстві країни. На сході Румунії розташоване Молдавське плато, розчленоване ярами та долинами приток Пруту й Серету.

Особливе місце в рельєфі Румунії займає дельта Дунаю — одна з найбільших і наймолодших дельт Європи. Вона постійно змінюється під впливом наносів, течій і морських хвиль. Тут переважають низовинні, заболочені форми рельєфу: острови, протоки, лагуни та піщані коси. Дельта Дунаю має не лише геоморфологічну, а й величезну екологічну цінність.

Топографічна мапаРумунії Топографічна мапаРумунії Гора МолдовянуНижньодунайська рівнинаСфінкс Бучеджі

Узбережжя

На сході територія Румунії омивається водами Чорного моря. Довжина чорноморського узбережжя складає 244 км. Умовно його можна розділити на 3 частини: північна — вирівняне акумулятивне узбережжя дельти Дунаю. Рукава Дунаю: Георгіївське гирла, Сулинське, Кілійське, останнім проходить кордон між Україною та Румунією. центральна (між Мусурою й мисом Мідія) — низькі, місцями заболочені, з численними островами, прибережними косами, лиманами, лагуни (Сютгйол). Найбільший курорт країни — Мамая. південна — абразійно-бухтове урвисте високе узбережжя з мисами і піщаними пляжами, що вирівнюється під дією хвильових процесів. Хоча й слабо розчленоване, але можливе спорудження штучних гаваней. Найбільший порт країни — Констанца.

Клімат

Клімат Румунії на низовинах та височинах помірно-континентальний, з жарким і сухим літом і короткою, порівняно м'якою зимою; у горах клімат більш суворий, з прохолодним літом і холодною зимою, а також більшими опадами. Визначальним кліматотвірним чинником є Карпатська гірська система, яка дугоподібно охоплює Трансільванське плато. Карпати відіграють роль бар'єра для повітряних мас атлантичного, континентального та середземноморського походження. Західні та північно-західні райони країни перебувають під сильнішим впливом вологих атлантичних повітряних мас, що сприяє м'якшим зимам і більшій кількості опадів. Натомість східні та південно-східні території частіше зазнають впливу сухого континентального повітря з Євразії, що зумовлює спекотне літо та холодні зими.

Середня температура січня близько 0°С на узбережжі, -5 °С на рівнині, до -10 °С (місцями нижче) у горах. Середня температура липня на рівнині +20–23 °С, у горах +8–16 °С. На узбережжі клімат сухий, степовий, з впливом морського вологого повітря, схожий на кримський. Західний перенос повітряних мас значно зменшує вплив Чорного моря на узбережжя (вузька смуга 10–15 км). На узбережжі Чорного моря (в районі Мамая) купальний сезон триває з кінця червня до кінця вересня. Найбільша кількість опадів (1200–1500 мм на рік) — на західних схилах найвищих гірських вершин; на рівнині та передгір'ї випадає 400–700 мм, у дельті Дунаю та на узбережжі Чорного моря — 300–400 мм на рік. Максимальну кількість опадів західні вітри забезпечують у квітні-липні, тобто у першій половині вегетаційного періоду; друга половина літа і осінь — жаркі та сухі, що є дуже зручним для збирання врожаю; мінімальна кількість опадів — у грудні-лютому. Наприкінці літа на Нижньодунайській рівнині іноді трапляється посуха. Тривалість снігового покрову у горах зазвичай 3–4 місяці, у передгір'ї 1–2 місяці. На рівнині сніговий покрив нестійкий.

Кліматичні умови в цілому сприятливі для розвитку сільського господарства, але деякі східні райони (Добруджа) потребують штучного зрошення. Сума активних температур в районі плато Добруджа дозволяє вирощувати навіть такі теплолюбиві культури як рис і бавовник.

Внутрішні води

Румунія одночасно придунайська і причорноморська країна. Уся її територія країни, за винятком вузької причорноморської смуги, належить до стічного басейну Дунаю. Дунай для Румунії є переважно прикордонною річкою, лише невеликий відрізок перетинає її територію (від Келераші до Галацу). Вихід у Чорне море здійснюється не стільки через Дунай, скільки через порт Констанцу, водночас вхід у Дунайську міжнародну водну транспортну систему і вихід з неї в море пролягає через територію Румунії і контролюється нею. Найважливішим для Румунії є 150 км відрізок Дунаю від гирла до портів Галац і Бреїла. Уведений в експлуатацію в 1984 році канал Дунай — Чорне море (50 км) з'єднав найкоротшим шляхом порт Констанца з Дунаєм.

Річки

Річкова мережа країни досить густа. Головна річка — Дунай (); найбільші притоки — Прут (), Річка Сіретул (), Олт (), Яломиця (), Жіу (). Судноплавні річки: Дунай (до Браїли навіть морські судна), Прут, канал Беґа (ділянка річки Бега від Тимішоари, притока Тиси).

Гідрологічний режим річок країни має яскраво виражений сезонний характер. Максимальні рівні води спостерігаються навесні внаслідок танення снігу в Карпатах та інтенсивних дощів, тоді як влітку й восени можливі періоди маловоддя. У деяких регіонах, особливо на сході та південному сході, річки чутливі до посух, що впливає на сільське господарство та водопостачання.

Гірський і передгірний рельєф зумовлює достатні запаси гідроенергоресурсів (13 млн кВт), з них більша частина припадає на Дунай, інші на Жіу, Яломіцу, Олт, Муреш, Сірет та інші.

Озера

Озерна мережа Румунії налічує понад 3500 озер, більшість з яких невеликі за площею. Найбільші озера зосереджені в прибережній зоні Чорного моря та в дельті Дунаю. Разельм, Сіное, Головіца є лагунними озерами, що мають змішаний — прісно-солонуватий — режим. У Карпатах поширені льодовикові озера, серед яких найбільше й найглибше — Букура, розташоване в масиві Ретезат.

Підземні води

Важливу роль у водному балансі відіграють підземні води, які широко використовуються для питного водопостачання, особливо в сільських районах. У Румунії також поширені мінеральні та термальні джерела, що стали основою розвитку курортів і бальнеології.

Ґрунти