Генріх «Гайн» Адольф Леопольд Шпрінґер (; 3 листопада 1914, Кіль — 27 жовтня 2007, Еліксдорф) — німецький офіцер, штурмбаннфюрер СС. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста.

Біографія В 1936 році вступив у НСДАП (квиток № 3 707 886) і СС (посвідчення № 291 707). 1 листопада 1937 року, після службив Імперській трудовій службі, перейшов у частини посилення СС, служив у 2-у полку СС Германія (3-я рота), потім в 3-му полку СС Фюрер (11-а рота). З 15 листопада 1938 до 15 серпня 1939 року проходив навчання у юнкерському училищі СС в Бад-Тельці. 16 серпня 1939 року поступив на курси машиністів у Дахау, які закінчив 15 жовтня. З 23 жовтня 1939 року командир взводу 2-ї роти лейбштандарту.

Друга світова війна Учасник Французької кампанії, відзначився в боях за Дюнкерк. Також учасник Балканської кампанії і боїв на радянсько-німецькому фронті. В листопаді 1941 важко поранений під Ростовом-на-Дону і евакуйований в Німеччину. Після повернення — командир 1-ї роти. В лютому 1943 року знову важкопоранений — вибухом гранати під дас битви за Харків.

З 1 жовтня 1943 року — другий ад'ютант 12-ї танкової дивізії СС «Гітлер'югенд» під командуванням Фріца Вітта, пізніше — Курта Майєра. Відповідав за підготовку молодих офіцерів.

З 11 травня 1944 року служив у штабі рейхсфюрера СС.

З 1 червня до 28 серпня 1944 року — офіцер зв'язку військ СС при ОКВ.

З 30 серпня 1944 до 6 лютого 1945 року — перший ординарець Вальтера Моделя, головнокомандувача групи армій «B». Брав участь в Арденнському наступі.

З 6 лютого 1945 року — перший ординарець Генріха Гіммлера, головнокомандувача групи армій «Вісла».

Після війни 27 травня 1945 року взятий у полон британськими військами поміщений у табір для інтернованих Ноєнгамме. В лютому 1946 року втік, однак згодом хнову заарештований, з 4 вересня 1946 до 6 травня 1947 року — в таборі для інтернованих у Бад-Ненндорфі, з 6 травня до 14 грудня 1947 року — в таборі і Реклінґгаузені. 3 грудня 1947 року засуджений до 9 місяців позбавлення волі.

В 1947—1948 роках — в таборі для інтернованих Фішбек. В 1948 році доставлений в Бельгію, в квітні того ж року повернений в НІмеччину і поміщений у в'язницю Альтона, Гамбург.

З 13 квітня до 17 червня 1948 року — свідок на другому Бад-Ненндорфському процесі.

25 червня 1948 року звільнений.

З 1 вересня 1948 до 30 червня 1952 року — інженер-будівельник в Кілі, з 15 листопада 1952 року — в Ітцего. З грудня 1977 року — технічний співробітник у Шлезвіґ-Гольштайні.

Смерть Шпрінгер помер 27 жовтня 2007 року у своєму будинку в Еліксдорфі на Горстштрассе, 7 (за іншими даними — в будинку престарілих).

Його дочка згадувала: «Генріх Шпрінгер належав до покоління, яке не тільки зробило надлюдські досягнення після захоплення влади 30 січня 1933 року, а й під час Другої світової війни, але, незважаючи на мільйони жертв на фронтах, втрата населення через терор, бомби і злочинне виселення, завдяки непохитній волі до життя зібрали сили для відновлення зруйнованої повоєнної Німеччини. З огляду на гірке розчарування поразки, багаторазовий поділ Батьківщини і пограбування великої території переможцями, незважаючи на окупаційні сили всередині країни, вони з енергією і впевненістю в собі і в Німеччині виступили проти брехні та наклепів, щоб відновити увагу і вплив на міжнародному рівні».

Сім'я 22 грудня 1939 року одружився з Урсулою Пухерт, з якою прожив решту життя. Дружина померла в 2007 році, Шпрінгер ненадовго її прежив.

В шлюбі народились щонайменше 4 дітей: дочки Анке, Гюда і Гельґа та син Гедвіґ. Діти дали Шпрінгеру 9 онуків.

Звання

Штандартен-юнкер СС (1 червня 1939) Штандартен-обер-юнкер СС (1 вересня 1939) Унтерштурмфюрер СС (9 листопада 1939) Оберштурмфюрер СС (9 листопада 1940) Гауптштурмфюрер СС (9 листопада 1941) Штурмбаннфюрер СС (21 червня 1943)

Нагороди

Почесна шпага рейхсфюрера СС Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року» (2 березня 1939) Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938» Кільце «Мертва голова» (9 листопада 1939) Залізний хрест 2-го класу (8 червня 1940) Штурмовий піхотний знак в бронзі (3 жовтня 1940) Залізний хрест 1-го класу (12 липня 1941) — як оберштурмфюрер СС і ад'ютант 1-го батальйону лейбштандарту Нагрудний знак «За поранення» в золоті — (26 листопада 1941) — всього отримав 6 поранень (10 червня 1940, 21 червня 1940, 15 жовтня 1941, 18 листопада 1941, 21 листопада 1941, 12 лютого 1943) Лицарський хрест Залізного хреста (12 січня 1942) — як гауптштурмфюрер СС і командир 3-ї роти лейбштандарту Орден «За хоробрість» 4-го ступеня, 2-й клас (Болгарія) (3 вересня 1942) Золотий почесний знак Гітлер'югенду

Література Stationen eines Lebens in Krieg und Frieden — Zeitgeschichtliches Zeugnis des SS-Sturmbannführers und Ritterkreuzträgers der Leibstandarte SS Adolf Hitler, DVG Deutsche Verlagsgesellschaft, 1996, ISBN 9783920722405 Fellgiebel W.P., Elite of the Third Reich, The recipients of the Knight's Cross of the Iron Cross 1939-1945: A Reference, Helion & Company Limited, Solihull, 2003, ISBN 1-874622-46-9 Mooney, P., Dietrich’s Warriors – The History of the 3. Kompanie/1st Panzergrenadier Regiment 1st SS Panzer Division Leibstandarte Adolf Hitler, Schiffer Publishing Ltd., USA, 2004

Посилання

MOONEY, PETER, Waffen-SS Knights and their Battles, Schiffer Pub Ltd, 2008.