Олександрівський сад (; з 1920 — сад Трудящих, з 1936 — сад Трудящих , з 1989 — Адміралтейський сад, з 1997 — Олександрівський сад) — сад в Адміралтейському районі, Санкт-Петербург. Розташований в самому центрі міста, примикаючи до південно-західної і південно-східної сторін Адміралтейства.

Сад відкритий 1874 року. Названий на честь імператора Олександра ΙΙ.

Сад займає площу 9 га, його оточують міські визначні пам'ятки і пам'ятники архітектури: Зимовий палац, Двірцева площа, будинок Адміралтейства, Головний штаб, будинок Лобанова-Ростовського, Градоначальство/НК, будівлі Сенату і Синоду, Ісаакіївський собор і Мідний вершник. У складі історичної забудови центру Санкт-Петербурга сад включений до списку Світової спадщини.

Сад виходить на дві площі — Двірцеву і Сенатську. Олександрівський сад не слід плутати із Олександрівським парком що на Петроградській стороні.

Історія саду

Передісторія Передісторія саду пов'язана із закладиною 5 листопада 1704 року Адміралтейської фортеці-корабельні. Згідно з вимогами воєнного часу, Адміралтейство оточили валами і ровом. Перед ним простягалося широкий відкритий простір — гласіс, необхідний для дій фортечної артилерії в разі ворожого нападу із суші. Незабаром після заснування Адміралтейство втратило функцію бойової фортеці, а разом з нею поступово пішло у минуле і фортифікаційне значення гласісу. Перший час його територію використовували для складування та зберігання будівельного корабельного лісу, великих якорів та інших адміралтейських припасів. Приблизно з 1712 по 1717 роки на частині колишнього гласісу знаходився Морський ринок, а територія заросла травою і перетворилася на Адміралтейську луку .

1721 року за почином Петра I була закладена основна планувальна схема Санкт-Петербурга у вигляді трьох променів, вихідних від Адміралтейства. Два промені (нинішні Невський і Вознесенський проспекти) були сплановані за Петра I, а третій промінь (сучасна Горохова вулиця) з'явився в 1736—1737 роках. Промені цих трьох магістралей розділили величезну Адміралтейську луку на кілька частин. 1721 року силами полонених шведів на луці була висаджена алея з березових дерев, ведуча від головних воріт Адміралтейства до Невського проспекту.

З часу царювання Анни Іванівни в цьому місці державним коштом влаштовувалися свята з феєрверком та народними гуляннями. На луці на час урочистостей за найвищих указів зводили потішні павільйони, палаци, влаштовували винні фонтани, смажили гігантські туші биків, якими потім годували народ. До 1760-х років Адміралтейська лука служила допоміжним будівельним майданчиком імператорського Зимового палацу. У проміжках між перебудовами палацу лука використовувалася для шерегових навчань військових частин і випасання придвірної худоби. До середини XVIII століття лука отримала елементи садового оформлення: алеї, палісади, трельяжні огорожі. Випас худоби проводився до 1750-х років, коли почалося мощення луки, що завершилося лише в середині 1790-х років.

При Катерині II продовжилися перетворення території навколо Адміралтейства. У західній частині луки почалося будівництво Ісаакіївського собору за проектом архітектора А. Рінальді. Будівництво третього собору було завершено архітектором В. Тлінній 1802 року. У західній частині колишнього адміралтейського гласіра 1782 року було встановлено пам'ятник Петру I (скульптор , архітектор ). Ця подія поклала початок перетворення колись велетенської луки в систему трьох площ Санкт-Петербурга: Адміралтейської, Ісаакіївської і Петровської.

До 1806 року на місці саду були укріплення Адміралтейської фортеці. Пізніше через утрати оборонного значення до Адмиралтейскої луки додався простір, раніше займаний гласісом. Уздовж фасаду Адміралтейства почалося збудування Адміралтейського бульвару. Автором проекту став архітектор Л. Руска; за роботи на проекті відповідав садівник Вільям Ґульд. Були встановлені лавки, пофарбовані в зелений колір, і 50 масляних ліхтарів на дерев'яних стовпах. Доступ на бульвар був упорядкований і упоряджений: біля входу були встановлені вертушки-турнікети, поруч з якими стояли троє вартових, а територія була обгороджена дерев'яними поручнями. Для погуляльників були відкриті дерев'яні кавові і чайні будиночки, віддані на утримання французам — Франсуа Війо і Марселю. На алеях були висаджені бузок, калина, жимолость, великі горобини і молоденькі дубки. Кожне дерево мало підпори, табличку з роком саджання і щодня поливалося. Квіти для прикраси алеї були привезені з Царськосільського саду.

Канал уздовж Адміралтейства остаточно засипали 1817 року, а на його місці 1819 року за проектом інженера заново влаштували алею-бульвар, обсаджену липами. 1824 року східна частина бульвару була продовжена до гранітного спуску до Неви (Палацова пристань, побудована за проектом Карла Россі). 1833 року за проектом архітектора будівництво завершилося встановленням мармурових скульптур «Геракл Фарнезький» і «Флора Фарнезька». Ці скульптури є копіями з античних скульптур, виконаними наприкінці XVIII століття скульптором Ф. Тріскорні. Вони були перенесені до саду з Таврійського палацу.

1822 року на місці Адміралтейської луки була влаштована Адміралтейська площа, що охоплювала і сьогоднішній Адміралтейський проспект Топонимическая энциклопедия Санкт-Петербурга. — СПб.: Информационно-издательское агентство ЛИК, 2002. — С. 39—40.

До 1851 року Адміралтейський бульвар перебував у віданні Гоф-інтендантської контори, а потім під наглядом Правління I округу шляхів сполучення, потім 1865 року у веденні міста.

Відкриття саду

До 200-річчя Петра I Санкт-Петербурзька міська дума ухвалила рішення влаштувати тут міський сад. Ідея створення саду належала адміралу . Створення саду було доручено петербурзькому ботаніку . Роботи з розпланування саду почалися 3 липня 1872 року.

В саду були проведені великі роботи: посаджено 5260 дерев і 12 640 чагарників 52 видів, більшість дерев забезпечили табличками російською мовою і латиною. Сад огородили штахетами, виготовленими за проектом інженера К. Жоффріо. Вздовж штахетів поклали гранітний тротуар, а в саду встановили 115 чавунних лавок з дерев'яними сидіннями.

Офіційне відкриття саду сталося 8 липня 1874 року. Відкрився Олександрівський сад вельми урочисто, хоча церемонія проходила у дощовий понеділок. Приїхав сам імператор Олександр II. Вийшовши з коляски, він зволив пройти до газону проти порталу Ісаакіївського собору, де особисто посадив дубок. Там же дав згоду на назву саду своїм ім'ям. «Олександрівський сад відвідувало тільки вельможество» Ростислав Ніколаєв. «Деловой Петербург» (Online) № 188 (2265) від 10 жовтня 2006 року

На церемонію урочистого відкриття саду давали запрошення, за яким представники світського суспільства проходили на територію саду, а петербурзькі обивателі спостерігали за подіями через штахети саду.

1876 року в західній частині саду за проектом архітектора для укриття людей від негоди побудували дві напівциркульні в плані веранди з різьбленим декором, виконаним у російському народному стилі.

Фонтан

Початковий варіант припускав розміщення в саду трьох фонтанів, вони мали з'явитися у стулку трьох вулицьНевський проспект, Горохова вулиця і Вознесенський проспект., що відходять від Адміралтейства.

Перший проект, розроблений архітектором , з'явився 1872 року. Але був відкладений через труднощі з водопостачанням і дорожнечею робіт. Проект узявся переробити 1875 року завідувач технічного відділення Міської управи . Використовуючи розробки попередників, новий комплект проектних креслень представив архітектор , додатково розробивши детальні і робочі креслення. Роботи з влаштування фонтану, доручені петербурзькому купцю , почалися 1876 року. Фонтан збудували на залишеному для нього при плануванні саду майданчику супроти воріт Головного адміралтейства і Горохової вулиці.

Офіційне відкриття найбільшого на той момент у місті фонтану відбулося 13 жовтня 1879 року при масовому скупченні публіки.

Встановлення пам'ятників 1880 року на засіданні Міської думи Санкт-Петербурга було запропоновано прикрасити Олександрівський сад погруддями відомих діячів у галузі науки і словесності. Було представлено список з 14 осіб: Кирило і Мефодій, Нестор Літописець, , , , , , , , , , , . Список кілька разів змінювався і доповнювався.

4 червня 1887 року в саду було встановлено погруддя В. А. Жуковського (скульптор , архітектор ). Відкриття погруддя відбулося до сторіччя з дня народження поета. Місце встановлення пам'ятника обрано не випадково: Жуковський був близький імператорській сім'ї та був наставником Олександра II.

20 жовтня 1892 року було відкрито пам'ятника почесному громадянину Санкт-Петербурга, мандрівникові і досліднику (скульптор , за малюнком ). Бронзове погруддя встановлене на постаменті у вигляді гранітної скелі, в основі якої лежить верблюд .

17 червня 1896 року біля фонтану були встановлені бюсти та (автори обох — скульптор , архітектор ). 31 травня 1899 року було відкрито погруддя (скульптор , архітектор ). 1911 року передбачалося встановити погруддя у зв'язку зі 100-річчям з дня народження письменника. Однак проект не було втілено.

Благоустрій У саду були збудовані різні будови — павільйони, веранди, теплиці та інші будівлі. Протягом всієї дореволюційної історії в саду купці займалися торгівлею. Були встановлені кіоски для торгівлі молоком, прохолодними напоями (крім алкогольних), вафлями і пряниками. Торгівля дозволялася з травня по жовтень, а на зиму кіоски відвозилися з саду. 1885 року архітектором в саду була побудована дерев'яна оранжерея і житло для садівника з водогоном. Погуляльників з літа 1899 року радував військовий оркестр. Для освітлення Олександрівського саду були використані класичні ліхтарі-торшери.

До кінця XIX століття дерева в саду так розрослися, що стали затуляти пам'ятник Петру I. Тому 1890 ро ікумператор Олександр III наказав знищити частину зелених насаджень саду з боку західного фасаду Адміралтейства, надавши території знову вигляд вільної площі. Новою межею саду на цій ділянці стало продовження Галерної вулиці. 1896 року у зв'язку з переміщенням Палацового мосту від Олександрівського саду відрізали частину з боку Палацової площі, влаштувавши на його місці Палацовий проїзд, що з'єднує Васильєвський острів з Невським проспектом.

У 1902—1903 роках за проектом архітектора реконструйована територія навколо Мідного вершника. Як заходи щодо реставрації саду архітектори , , , і пропонували вирішити завдання вирубкою дерев, розташувавши тут партерний сад. Сей варіант перетворення території до виконання прийнятий не був, був реалізований компромісний варіант архітектора Івана Фоміна, за яким пропонувалося прорубати тільки просіки, що продовжують перспективи трьох магістралей, зберігши іншу частину саду. Цей проект було реалізовано вже 1923 року. Одночасно в саду були розбиті численні квітники і розарії, ця традиція збереглася досі. 1903 року через ветхість була знесена оранжерея.

Конка біля Олександрівського саду, початок 1900-х років Перший рейс сухопутного трамвая Санкт-Петербург, 1907 рік Автобус з імперіалом біля Олександрівського саду, 1907 рік

Олександрівський сад пов'язаний з історією громадського транспорту Санкт-Петербурга: 16 вересня 1907 року від Олександрівського саду відправився у перший рейс трамвай сухопутної транспортної системи (поряд із садом на місці урочистого пуску встановлено пам'ятник), а 11 листопада від саду відправився перший громадський автобус за маршрутом Олександрівський сад — Балтійський вокзал .

Радянський час Після революції і встановлення радянської влади деякий час роботи в саду не проводилися. 1923 року був реалізований дореволюційний проект архітектора Івана Фоміна, через сад були прорубані просіки.