Кореневі (ізоляційні) мови — мови, які не мають афіксів і граматичні значення виражають способом прилягання одних слів до інших або за допомогою службових слівКочерган М.П. Вступ до мовознавства. — К.: ВЦ «Академія», 2006. — С.326. До ізоляційних мов належать більшість мов Південно-Східної Азії, китайська, в'єтнамська та ін.
Загальний опис Ізоляційні мови, один з чотирьох основних типів мов за класифікацією А. Шлегеля — В. Гумбольдта (Морфологічна класифікація мов). Протиставляються аглютинативним, флективним і полісинтетичним (що інкорпорує) мовам.
За морфологічними ознаками слів (словоформ), за їх морфемною будовою більшість мов світу ділиться, перш за все, на два класи, або типи, - на мови кореневі та афіксальні.
Кореневими вважаються мови, в яких "слово зазвичай дорівнює кореню, а відносини між словами передаються перш за все синтаксично (порядком слів, службовими словами, ритмом, інтонацією)"; в них "немає афіксів формоутворення, немає, зрозуміло, і граматичної зміни слова, пов'язаного з такими афіксами". У лінгвістичній літературі кореневі мови називаються також ізоляційними, або кореневоізоляційними, безафіксними, аморфними, аналітичними.
У цих мовах немає різниці між коренем і словом. Звідси й назва кореневі мови. Слово не відмінюється, тому не має в собі жодних показників свого синтаксичного зв'язку з іншими словами в реченні. Воно є ніби ізольованим, звідки другий термін - ізоляційні (ізолятивні) мови. Основний синтаксичний спосіб зв'язку - прилягання. Речення, таким чином, являє собою певну послідовність незмінних і неподільних на морфеми слів-коренів.
А. Шлегель назвав кореневі мови аморфними, тобто безформними. Думку вченого визнають помилковою через те, що форму мови не можна зводити до афіксації. Якраз безафіксність і створює своєрідну форму кореневих мов.
Класичними зразками цього типу мов є писемна давньокитайська і в'єтнамська. До них також належать і тибетська, бірманська, малайська, тагальська, яванська, бамбара, сучасна китайська мова та ін.
Ознаки Основні ознаки: незмінність слів (відсутність форм словозміни: незмінність слів за відмінками, числом, особою, часом тощо); вираження синтаксичних відношень (переважно за допомогою порядку слів).
Супутні ознаки: переважання односкладовості кореня; значні обмеження, накладені на структуру складу; наявність складових музичних тонів; неможливість розподілу всіх слів за граматичними класами типа частин мови, тобто можливість для одного слова виступати в різних граматичних функціях, і таке інше.
Зазвичай це такі мови, де основа збігається з коренем (а коренева морфа — зі словоформою). «Чистих» кореневих мов не існує. Найближчі до цього типу: давньокитайська (менше — сучасна китайська), в'єтнамська, деякі мови Західної Африки (наприклад, еве).
Див. також Аглютинативні мови Флективні мови Полісинтетичні мови Морфологічна класифікація мов
Література Словник іншомовних слів за редакцією О. С. Мельничука, Київ, 1974 Сепір Е., Мова, пер, з англ.(англійський), М., 1934; Конрад Н. І., Про китайську мову, «Питання мовознавства», 1952 № 3; Ськалічка Ст, До питання про типологію, там же, 1966 №4; Ковалів П. С., Морфологічна класифікація мов, М., 1954; Коротков Н. Н., Основні особливості морфологічних буд китайської мови, М., 1968.
Примітки