Златоу́стівка — село в Україні у Криворізькому районі Дніпропетровської області. Населення — 916 мешканців.
Географія Златоустівка розташована у західній частині Дніпропетровської області на березі річки Кам'янка. Сусідні населені пункти: села Трудове на північ, Новогригорівка і Кам'янське на схід, Катеринівка Апостолівського району на південь.
У селі річки Водяна, Балка Широка впадають у річку Кам'янку.
Історія
Один із зимівників останнього кошового отамана Петра Івановича Калнишевського, при виході балки Водяної, де вона впадає до р. Кам’янки, за 50 верст від Січі Війська Запорізького Низового.
1775 року тут було 3 хати. Перша з них панська, з дерев’яним дахом із тесаного гонту, з двома кімнатами; з зеленою глиняною грубою, з чотирма великими вікнами, із заскленими сіньми, в яких було дві невеликі коморки – «присенки» з дерева, і під однією крівлею кладовий амбар ліворуч. Друга хата велика, крита очеретом, з пятьма великими вікнами, грубою, сіньми, «присенками»; тут жили служники. Третя хата невеличка, без груби, з двома вікнами: тут працювали кравці. Під однією очеретяною крівлею з хатою, ліворуч дві невеликі комори (анбари) для птиці, обмазані жовтою глиною, праворуч велика кладова комора (анбар). Окремо великий, кроків в 25, з тесаного дерева сарай, де обоз ставав.
Далі в цій садибі були: два льохи; дві стайні – одна без станків в один ряд і з яслами плетеними з хмизу, друга з 43 станками, дерев’яним помостом, трьома воротами, обидві під очеретом; кузня з усими до неї інструментами; вітряк, з одним мукомельним каменем та чотирма товкачами для проса; 6 загород для скота з сараями покритими очеретом, 3 загороди без сараїв.
В зимівнику проживало 30 служників на різних посадах.
Поблизу зимівника та в ньому утримувалося: 509 коней, 5 віслюків, 1076 голів рогатої худоби, 9 буйволів, 13006 овець, 1039 кіз, 106 свиней.
Після ліквідації Запорізької Січі, 20 червня 1775 року зимівник та майно кошового Калнишевського було заарештоване, описане та конфісковане.
Деякий час господарювання в зимівнику продовжувалось. Були призначені наглядачі. Господарство йшло поволі, сіяли, збирали збіжжя, молотили, годували людей та худобу. Частина худоби була розпродана. В 1777 році господарство в конфіскованому зимівнику ліквідували.
9 січня 1778 року з межевої експедиції в місті Кременчуг, московському дворянину, офіцеру Російської армії, секунд-майору Мерліну видано білет на поселення слободи на п’ять дворів та володіння 4500 десятинами землі при річці Кам’янкі по течії з правого боку де зимівник бувшого кошового Калнишевського і устя балки Водяної в Кизикерменському повіті Слав'янської провінції. Ділянка, яка відводилась мала такі межі: починаючи від річки Кам'янки і устя балки Водяної в степ через балку Широку - 11 верст 300 сажень, повертаючи праворуч по суміжності частини дачі державної слободи, яка заселялася поселенцем Павлом Нагайцем, - 3 версти 380 сажень, повертаючи праворуч до річки Кам'янки через балку Водяну і Широку - 12 верст 380 сажень і вниз по цій же річці Кам'янкі прямою лінією до початкового пункту і устя балки Водяної - 2 версти.
1780 року прем’єр-майор Іван Лаврентійович Мерлін купив зимівник Калнишевського, на р. Кам’янці, тодішнього Кизикерменського повіту Новоросійської губернії, за 200 карбованців, і разом з тим, на аукціоні, придбав його майно за 73 карбованці 50 копійок. На місці зимівника він "заснував" слободу Златоустинську, фактично дав назву існуючому зимівнику.
В тойже час майор Мерлін отримав прилеглу до зимівника землю площею 6000 десятин при річках Кам’янці по течії праворуч, а Водяній и Широкій по обидва боки.
В 1781 році поселення майора Мерліна, у якого «по хорошему преволью мест заводится и конской завод», згадує в своїх подорожніх записках Василь Зуєв, за пів версти від Кам’янки (на той час поштовий стан), де він зупинявся на ночівлю.Путешественныя записки Василья Зуева от С. Петербурга до Херсона в 1781 и 1782 году. – С.Пб., 1787
15 вересня 1783 року в слободу підполковника Мерліна званою "Златоустянською" призначено священника Георгія Гуровського для надання тутешнім жителям християнських треб. Цього ж року в слободі виникла небезпечна хвороба, внаслідок якої сім’я священника померла, його будинок і маєток були спалені, а він потрапив в карантин на шістнадцять тижнів. Жителі з слободи розійшлись а інші були виведені в слободу Вербову. Залишилося лише чотири сім’ї. Священник Гуровський був переведений до слободи Хортиця.http://history.org.ua/LiberUA/IstStOpEkGub_1880/IstStOpEkGub_1880.pdf С.117
1784 року вже в Херсонському повіті Катеринославського намісництва в деревні Златоустинській підполковника Мерліна налічувалося поселених душ: 27 чоловіків і 22 жінки.
В листопаді 1790 року за відомістю Херсонського нижнього земського суду в деревні Златоустенській підполковника Івана Лаврентійовича Мерліна рахувалося: 7 дворів, в яких проживало 10 чоловіків та 12 жінок; 1 вітряний мучний млин; 1 панський кам'яний будинок; 1 кінський завод; 1 завод худоби.
За ревізією 1795 року в деревні Златоустинській Херсонського повіту генерал-майора Мерліна рахувалося 15 чоловіків і 10 жінок.
В 1795-1796 роках деревня Златоустинська в складі Херсонського повіту входить до створеного Вознесенського намісництва, з 1797 – до зновуствореної Новоросійської губернії.
В 1797 році жителі поміщицької слободи Златоустовки увійшли до парафії (приходу) церкви Успіння Богородиці, яка з’явилася за 12 верст в казеному (державному) поселенні Кам’янка. В метричних книгах церкви реєструвались обряди хрещення, вінчання (одруження), поховання.
8 жовтня 1802 року створено Миколаївську губернію, до якої в складі Херсонського повіту входить деревня Златоустинська. 15 травня 1803 року Миколаївську губернію перейменовано на Херсонську. На урочистому відкритті губернії в травні 1803 року в Миколаєві був також присутній генерал-майор Мерлін.
Будучи військовим Іван Мерлін майже не бував у своїх володіннях. Деякий час за господарством ймовірно наглядали сусіди по земельній дачі з південно-східного боку - Чарикові. На початку 1800-х років з Москви до Златоустовки переїхала сестраЦДА Москви, фонд №203, опис №745, справа №97, стор. 83 Івана Мерліна дівиця Фекла Лаврентіївна. Згадки про неї, як поміщицю, зустрічаються в метричних книгах церкви с. Камянки з 1808 року.
В березні 1811 року, за відомостю про число душ поміщицьких селян по Херсонському повіту, генерал майора Мерліна в Золотоустенській рахувалося 25 селян. Дівиці Мерлінової -14 селян.
За записами в метричній книзі церкви 1815 року деревня Златоустовка вказується як володіння поміщиці дівиці Фекли Мерліної.Там же вперше згадується поміщик колежський реєстратор Григорій Іванович Чариков, власник сусідньої з Мерлінами дачі, яку він успадкував після смерті батька, дворянина, прапорщика Івана Кириловича Чарикова.
1817 року Григорій Чариков одружився з Анною Білоусович, донькою поміщика майора Якова Білоусовича.
1821 року він оселився з дружиною та донечкою Марією в деревні Златоустовкі і згодом викупив володіння Мерлінів у поміщиці дівиці Фекли Мерліної. Тут в нього народилося ще четверо дітей: Анна (1821), Григорій (1824), Евгения (1825), Олімпіада (1827)
08.01.1823 поміщиця деревні Златоустовки Фекла Мерлінова померла0037 03 0272 ДАОО.
По даним Місяцесловів і загального штату російської імперії колежський реєстратор Григорій Іванович Чариков по 1825 рік був засідателем в повітовому суді в м.Херсон. З 1826 року - депутат від дворянства Херсонського повіту в Приказі Суспільного Нагляду. 1832 року був підвищений у чині до губернського секретаря. 26 серпня 1852 года, наказом по відомству Міністерства внутрішніх справ звільнений від служби за проханням.
По 8-й ревізії (1833-1835 рр.) губернського секретаря Чарикова Григорія при деревні Златоустовкі рахувалося дворових 24 чоловіки і 22 жінки, поміщицьких селян 143 чоловіки і 119 жінок.
Крім державної служби, наступний власник Златоустівки продовжив справу, розпочату ще Калнишевським, із розведення коней. 1853 року А.Скальковський в «Опыте статистического описания Новороссийского края» згадує завод кровних коней Чарикова серед найкращих в Херсонській губернії. В його табунах бувало до 1000 коней, придатних для кавалерійського ремонту.
1863 року в «Матеріалах для географії і статистики Росії, зібраних офіцерами Генерального штабу» завод поміщика Григорія Чарикова вказується як самий великий в губернії. Корінні коні заводу були справжні запорозькі; по догляду за кіньми завод відноситься до розряду степового конярства.
Станом на 1859 рік власницьке сільце Златоустинське входить до 3 стану Херсонського повіту Херсонської губернії, має 33 двори з населенням 195 чоловіків та 183 жінкиСписок населенных мест Российской империи. Херсонская губерния. Санкт-Петербург, 1868., — С. 25. Число душ кріпосних людей чоловічої статі: селян – 130, дворових – 65. Число дворів або окремих садиб – 38. Число господарів: тяглих - 42, піших – 27. Землі: в користуванні селян: присадибної – 28 десятин, орної – 680 десятин, всього придатної – 708 десятин. Не в користуванні селян: придатної – 6327 десятин, непридатної – 847 десятин. Селяни користуються землею по своїм силам і засобам. Система переложна.
Після селянської реформи 1861 року з селян, які проживали на поміщицькій землі, були створені сільські спільноти (общества)Петр Андреевич Зайончковский Отмена крепостного права в России, М., 1968 г.. Для адміністративного управління сільська спільнота деревні Златоустинської входить до створеної Михайловської волості Херсонського повіту Херсонської губернії. В спільноті був вибраний староста. Сільська спільнота уклала уставну грамоту з поміщиком Г.І.Чариковим, якою визначалися кількість землі наданої селянам в постійне користування і повинності поміщику за користування землею.
Селянам надавалося право викупа садиби, викуп польового наділу визначався бажанням поміщика. 9 березня - 8 жовтня 1864р. тимчасовозобов'язані селяни деревні Златоустинської почали викуп земельних наділів у Г.І. Чарикова.Інгульський степ. Вип. VI: Розділ IV. Родовід Пивовар А.В. с.509 Викуп проводився не окремими селянами а всією сільською спільнотою. Після викупу селяни іменувались селянами-власниками.
За відомостю про число душ селян тимчасово-зобов’язаних і власників, які перебувають при поселеннях і волостях Херсонської губернії, на 1871р. в деревні Златоустинській Михайловської волості рахувалося 165 душ окладних та 869 десятин землі.Державний архів Херсонської області. f_22_1_147_38b-73b.pdf с.18
Наприкінці 80-х років XIX століття володіння Чарикова перейшло до поміщика Байдакова.
У 1931 році село увійшло до складу Сталіндорфського єврейського національного району.
Населення Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 95,4 % російська 4,4 % інші/не вказали 0,2 %
Сучасність У Златоустівці працює середня загальноосвітня школа, дошкільний навчальний заклад, ФАП, будинок культури, бібліотека.
Відомі люди Ковалик Олександр Сергійович (1972-2014) — гвардії прапорщик Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Руденко Іван Ілліч (1906-1941) — Герой Радянського Союзу, капітан піхоти.
Джерело
Література Златоу́стівка // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974. — том Дніпропетровська область / А.Я. Пащенко (голова редколегії тому), 1969 : 959с. — С.333-334
Посилання Сайт Криворізької РДА