Геологічна будова Сполучених Штатів Америки відзначається винятковою мозаїчністю та репрезентує майже всі ключові етапи тектонічної еволюції Землі. Континентальна частина країни охоплює різноманітні геоморфологічні провінції: від давніх докембрійських щитів і палеозойських складчастих споруд Аппалачів до динамічних альпійських систем Кордильєр та активних зон сучасного вулканізму. Таке структурне розмаїття зумовлює не лише унікальність ландшафтів, але й колосальний потенціал корисних копалин, що історично визначило економічний розвиток регіону. Дослідження літосферних процесів Північноамериканської плити є фундаментальним для розуміння глобальної геодинаміки, сейсмічної активності та механізмів формування рельєфу.

Північноамериканська платформа

Більша частина території США належить до Північноамериканської платформи. На сході вона обрамовується палеозойською Аппалачською складчастою системою, на заході — мезозойсько-кайнозойською складчастою системою Кордильєр, на півдні — молодою платформою (плитою) узбережжя Мексиканської затоки, яка переходить північно-східніше в Приатлантичну плиту того ж віку. Фундамент Північноамериканської платформи оголюється на території США в ряді невеликих по площі районах: Адирондакський виступ Канадського щита (гірські породи середнього рифею); в штатах Міннесота, Вісконсин і Мічигані (гірські породи: гранітогнейси віком понад 3,5 млрд р., архейські утворення зеленокам'яних поясів і граніти; нижньопротерозойські шельфові відклади; кварцити, що перекривають гірські породи архею; верхньопротерозойські континентальні червонокольорові уламкові відклади, базальти і габро), у Східних Скелястих горах, в штатах Монтана, Вайомінг, Колорадо, Нью-Мексико, Аризона (на північ — архейські утворення, а на південь від Вайомінгу — нижньопротерозойські). На іншій площі фундамент представлений кислими наземними вулканітами і гранітами. Платформний чохол в межах Мідконтиненту має палеозойський вік — від самих верхів кембрію або частіше ордовика до низів пермі в Передаппалачському прогині. Відкладення нижнього і середнього палеозою — переважно шельфові карбонати з підлеглими пачками кварцових пісковиків і чорних аргілітів («сланців»). У Мічиганському (силур) і Уїллстонському (девон) басейнах відомі евапорити (солі) і в першому з них — рифогенні вапняки. Відкладення середнього і верхнього карбону (пенсільванська система амер. геологів) представляють паралічну, циклічно побудовану вугленосну формацію. Вона складає центральну частину Передаппалачського прогину, басейнів (синекліз) Мічиіган та Іллінойс (Внутрішньо-Східний кам'яно-вугільного басейни), Форест-Сіті і Селайна (Внутрішньо-Західний кам'яно-вугільного басейни), проміжне підняття — антеклізи Цінціннаті і Озарк, а також Бенд на південноу сході — складені з поверхні нижніх палеозоєм, а крила — силуром і девоном. У глибокій Східно-Техаській синеклізі в південно-західному куті платформи є повний розріз пермських відкладів. Гірські породи тріасу і юри (прибережно-морські і континентальні) відомі лише на заході Великих рівнин, а також у великій Уїллстонській синеклізі. Частіше зустрічаються карбонатно-теригенні відклади крейди — в широкій смузі від канадського кордону до Мексиканської затоки. Кайнозойські відклади малопотужні, континентальні, розвинені обмежено, ближче до Скелястих гір, вздовж підніжжя яких розташовані прогини Паудер-Рівер, Денвер і Ретон. Південно-західний кут платформи відокремлений від його осн. частини складним авлакогеном Уїчито, який продовжується на захід, в північну частину плато Колорадо.

Аппалачська складчаста система

Аппалачська складчаста система простягається в південно-східному напрямі від канадського кордону до Алабами, де занурюється під чохол відкладів крейди і кайнозою. На південь від широти Нью-Йорка її внутрішня зона — зона Підмонта — перекривається на сході плащем крейдо-кайнозойських континентально-прибережних осадів Приатлантичної рівнини; вона складена гнейсами гренвіллського періоду, які виступають в куполах, метаморфізованими осадами і вулканітами верхньому докембрію — нижнього і середнього палеозою, середньо- і верхньопалеозойськими гранітами. Тут же відомі венд-кембрійські офіоліти. У Північних Аппалачах, на півній від широти Нью-Йорка, в цій зоні виявилися дві головні епохи деформацій і гранітоїдного магматизму — таконська в кінці ордовика, акадська перед пізнім девоном; в Південних Аппалачах третя, більш слабка, алеганська — в кінці палеозою. Зона Підмонта відділена глибинним розломом від осьового підняття системи, вираженого хребтами Блу-Рідж на півдні, Ґрін-Маунтінс на півночі. Складене це підняття гренвілськими гнейсами і верхньорифейськими вендськими уламково-вулканогенними відкладами. Воно насунене в свою чергу на зовн. зону — зону Долин і Кряжів. Ця зона складена карбонатно-теригенними мілководними осадами кембрію-карбону. Зовн. зона зім'ята в лінійні складки, загалом зірвані з докембрійського фундаменту (продовження платформного) і насунена на Передаппалачський прогин, що замикається на півночі перед Адирондакським виступом Канадського щита. У Північних Аппалачах зона різко звужується. Вона відділяється тут від схилу щита насувом «лінії Логана». На Внутрішню зону (Підмонт) в пізньому тріасі була накладена система рифтів, заповнених червоноколірними і толеїтовими базальтами континентального типу. Палеозойський складчастий комплекс знову виступає на поверхню в горах Уошито в штате Арканзас. На захід від гір Уошито палеозойська складчаста система, занурюючись під чохол, робить новий поворот на південь, огинаючи антеклізу Бенд, потім на захід, знов оголюючись в горах Маратон біля р. Ріо-Гранде поблизу мексиканського кордону. В Уошито і Маратоні виявилася лише заключна епоха герцинського тектогенезу.

Складчаста система Кордильєр

У складі складчастої системи Кордильєр виділяються три зони. Найбільш зовнішня — зона Східних Скелястих гір спочатку (до крейди) представляла західну околицю платформи. У крейді-палеогені вона була охоплена інтенсивними зануреннями та деформаціями, у результаті яких виникла система піднять з виходами в ядрах докембрійського фундаменту. У ту ж епоху тут впровадилися малі інтрузії сублужних гранітоїдів, з якими пов'язане промислово важливе зруденіння. Далі на захід тягнеться зона власне Кордильєр — Скелястих гір. Вона складена шельфовими осадами верх. протерозою, палеозою і мезозою. Внутрішня структура зони характеризується числ. насувами. Західна зона Кордильєр відрізняється найскладнішою структурою та історією. Тут у палеозойських і тріасово-юрських відкладах розвинені офіоліти і островодужні вулканіти, присутні і фрагменти древньої континентальної кори, напр. в Каліфорнії. Структура напружена, з числ. насувами, переважно у бік океану, і зсувами, з яких найбільший високосейсмічний — Сан-Андреас — перетинає Каліфорнію від вершини Каліфорнійського затоки до м. Мендосіно. Поширені пізньомезозойські багатофазні плутони гранітоїдів (батоліт Сьєрри-Невада та інші). На древніші структури накладені западини, заповнені відкладами крейди і кайнозою, поблизу океанічного узбережжя інтенсивно зім'ятими в новітній час. На найбільш широку частину Кордильєр накладена велика область опускання — Великий Басейн, що характеризується структурами розтягнення і молодим базальтовим вулканізмом. На схід від плато Колорадо в меридіональному напрямі простягається рифт Ріо-Гранде, а північніше Великого Басейну, вздовж р. Снейк, — молода вулканічна зона, в межах якої знаходяться ґейзери Йєллоустонського парку. Від півночі Каліфорнії через штати Орегон і Вашингтон тягнеться активний вулканіч. ланцюг Каскадних гір. Аляска також в осн. належить системі Кордильєр, але її північне узбережжя представляє платформне підняття на палеозойському складчастому підмурівку. Південніше розташовується Колвіллський передовий прогин з потужною товщею теригенних осадів крейди-кайнозою. Інша частина Аляски належить внутр. зоні Кордильєр з мезозойськими офіолітами, вулканітами, гранітними батолітами, молодими вулканами, крейдо-кайнозойськими прогинами, що відкриваються в Берингове море півострів Сьюард є продовженням масиву Чукотського півострова. На південь від нього продовжується Охотсько-Чукотський вулкано-плутонічний пояс, а Алеутська вулканічна дуга продовжує вулканічну зону Південної Аляски. Як і вулкани Каскадних гір, вона пов'язана з підсуванням літосферної плити Тихого океану під континент Північна Америки.

Платформа Галф-Кост

Молода платформа північного узбережжя Мексиканської затоки (Галф-Кост) складена товщею юрських, крейдових і кайнозойських осадів. У її основі залягає соленосна світа середньої юри, з якою пов'язані числ. соляні куполи, що визначають тектоніку цієї молодої плити. Вона і вся мегасинекліза Мексиканської затоки відділена від Приатлантичної плити сходу США підняттям (антеклізою) Північної Флориди.

Гаваї

Гавайські острови (штат Гаваї) представляють лінійний ланцюг вулканічних островів центральної частини Тихого океану.

Див. також Географія Сполучених Штатів Америки Гідрогеологія Сполучених Штатів Америки Гірнича промисловість США Історія освоєння мінеральних ресурсів Сполучених Штатів Америки Корисні копалини Сполучених Штатів Америки Сейсмічність Сполучених Штатів Америки

Література

Географічний атлас світу / гол. ред. І. Л. Дрогушевська; відп. ред. В. В. Радченко; худож.-оформ. М. Гутман. — К. : ДНВП «Картографія», 2018. — 184 с. — ISBN 978-966-946-053-0 Геологія материків і океанів / За ред. В. Г. Крочака. — Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2012. — 392 с.

Гожик П. Ф., Лялько В. І., Бабаєв Ю. Ю. Регіональна геологія світу. — К. : Наук. думка, 2015. — 424 с. </div>

Посилання

Огар В. В. Регіональна геологія : підручник. К. : КНУ, 2023 Geologic Maps of the U.S. from About.com A Tapestry of Time and Terrain: The Union of Two Maps — Geology and Topography (USGS)