Нови́ця — село Калуського району Івано-Франківської області, центр Новицької сільської громади, розташоване за 4 км від правого берега річки Лімниці, за 7 км від Калуша. Населення — близько 3,9 тис. осіб.
Географія Край села протікає річечка-стариця Лімниці рукав Урив.
Історія села
Давньоруський період Територія нинішнього села заселялася людиною здавна. Тут знайдено знаряддя праці доби бронзи. Новиця — одне зі стародавніх українських сіл Прикарпаття.
Польський період Перша письмова згадка про нього належить до другої половини XIV ст. Жалуваною грамотою 1367 року польський король Казимир III віддає соляні копальні в Новиці й Уторопах бояринові-русину Вахну Тептюху з Тисмениці.
З давніх часів жителі села займалися соляним промислом, землеробством, скотарством, працювали в лісі. Солеваріння посідало значне місце в трудовій діяльності селян. Жителі добували й варили сіль, якою насипали бочки й вивозили на ринки Прикарпаття та за його межі. В другій половині XIV ст. щорічно виварювалося близько 200 бочок солі. Праця на солеварнях була виснажливою. Сіль варили примітивним способом. Солону воду доставляли дерев'яними відрами на солеварню. Ропу наливали в глиняні миски й варили доти, поки вода не випаровувалась. Скристалізовану сіль збивали у форми з березової кори й висушували. З 100 кг ропи виварювали близько 20 кг солі.
В кінці XIV ст. селом володіла Галицька митрополія. На початку XV ст. Новиця була невеличким селом з соляними промислами. В грамоті князя Федора Ольгердовича за 1422 рік згадується Новиця — «село повіту Калуського, колись містечко з замком, обведеним валами». Багаті землі, ліси й пасовиська навкруги Новиці та соляні промисли привертали увагу польського королівського уряду, який одержував від села великі прибутки. Тому Новиця після загарбання Галичини Польщею ввесь час входила до королівських маєтків. Король віддавав село тому чи іншому шляхтичеві або духовному феодалу як винагороду «за вірну службу».
У люстрації королівських маєтностей 1469 року Івашко Новицький сплачує 100 марок за маєток НовицяZródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 31 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s..
Новиця, що входила до королівських маєтків, у другій половині XV ст. кілька разів передавалася королем то одному феодалу, то іншому, що призводило до посилення визиску його жителів. Як правило, повинності феодалам платили грішми, а панщину не відробляли. Тому до Новиці часто тікали селяни-кріпаки від панщини з інших сіл. У документах тих часів часто згадується про розшук кріпаків, які втекли від феодалів-орендарів до Новиці.
На початку XVI ст. польська шляхта посилює процес закріпачення селян, запроваджує панщину і в Новиці. Селяни формально хоч і користувалися правом виходу з помістя, але це право обмежувалось. Можна було вийти лише з дозволу поміщика. Селяни, які керувалися руським правом, могли перейти в громаду, яка жила за тим же правом.
Необмежена влада поміщика над селянами звільняла його від будь-якої відповідальності за вбивство. В кінці XV — на початку XVI ст. за вбивство кмета поміщик платив 10 грошів штрафу.
Селяни терпіли утиски не лише від поміщиків, а й від королівської влади. В акті ревізії 1565 року про Новицю було сказано, що це «село велике в полонинах, з великими пожитками». Орендну плату за володіння Новицею було збільшено. На початку XVII ст. польський король одержував за село від своїх васалів близько 9 тис. золотих щорічно, величезну на той час суму.
Церкві ж належала частина найкращої землі, лісів і пасовищ. Податковий реєстр за 1578 рік свідчить, що священик сам мав цілий лан землі, а на всіх селян було розділено лише 10 ланів (все добре, тільки от скільки ж було «всіх»???). У другій половині XVII — на початку XVIII ст. у Новиці володів землею, лісами і мав тут маєток Єпископ Львівський і Галицький Йосип (Шумлянський).
Відстоюючи свої права, селяни Новиці не раз виступали проти шляхетського гніту зі зброєю в руках. У 1648 році багато селян Новиці приєдналися до загону повстанців з Калуша і в його складі брали участь у розгромі шляхетських замків. Восени того ж року в Новиці відбувся бій повсталих селян із загоном шляхтича В. Сваричевського. Повсталі з Новиці, об'єднавшись із повстанцями Покуття, брали участь у нападах на замки в сусідніх селах. Шляхтичі пізніше звинувачували у Галицькому суді багатьох жителів Новиці за участь у повстанні. Вони називали імена І. Чайковича, Д. Чайковича, Т. Борев'ята, В. Дякова, І. Довбенка, Г. Данилового, С. Микулу, І. Смукоб'ята, Д. Давидовича, Г. Стасева, А. Капустевича, Харбуга з трьома синами та інших, які «…купами великими ходячи по маєтках і селах шляхетських… двори шляхетські палили, отари, худобу й інше майно забирали». При цьому підкреслювалось, що повстанці діяли «…за прикладом… Хмельницького». В березні 1649 року шляхтич С. Понятовський скаржився в суд на те, що 39 осіб з Новиці брали участь у повстанні проти шляхти. Найактивнішими серед них були Ф. Войкович, І. Дулібан, В. і А. Ількови, присяжний Д. Ільків, І. Яцько. Польська шляхта жорстоко придушила повстання. Але новичани не припиняли боротьби проти кріпосницького гніту. Вони виступали проти шляхти, заорювали поміщицькі землі, рубали панський ліс, захоплювали «двірські ниви» і пасовиська.
Не раз зазнавали жителі села лиха і від інших завойовників. У 1672 році їм довелося боронитися від татар (Битва під Петранкою, що відбулась над потоком Солонець у теперішньому Зеленому Ярі). Через чотири роки татари знов напали на Новицю, а після жорстокого бою зруйнували й спалили її.
В люстрації з 1765 р. (Бібліотека Оссолінських, № 1892, стор. 21) записано, що 4 травня 1750 року за привілеєм від Августа III, після смерті воєводини Любельської і Дрогобицької Дорити Тарлової, Новицю було передано в оренду подружжю воєвод Августові-Олександрові і Марії-Софії (з Сенявських) Чарторийським. Податку має те село 8216 злотих 13 грошів 12 ден. Новиця стала володінням магнатів Чарторийських, які хазяйнували тут майже 100 років. Орендарі села змінювалися часто. Дбаючи про захист себе від селян, вони в центрі села мали укріплений валами і огорожею двір з 2 гарматами, де стояли будинок поміщика й господарські будівлі. Село складалося з 2-х частин: Новиці Верхньої та Новиці Нижньої. В ньому налічувалося 152 господарства. На той час тут було 2 водяні млини, які мали по 3 камені й по 2 ступи, 2 корчми та 2 церкви. Найкращими землями й угіддями володіли поміщик, ксьондзи та інші багачі. За переписом 1787 року, всі ліси (2098 морґів), більше половини лук і пасовищ та значна частина орної землі (всієї налічувалося 1588 морґів) були в руках поміщика. Чималими ділянками землі обзавелися корчмар, мельник, лісничий, куркулі та ксьондзи (таким полонізмом у селі називають священика і донині). Бідні селяни ж мали набагато менше, ніж по «третині» землі (чи третині лану, котра рівна 8 га???), а 25 дворів — загородників — лише невеличкі ділянки — загороди (чому в загородників невеликі, адже мали і по півлану???). Обмаль було в селян і худоби. Тільки в одному дворі було 3 коней, 4 воли і 2 корови. Половина дворів була без тягла, а 10 родин не мали й корів. За користування клаптиками землі селяни змушені були відбувати панщину, заготовляти будівельний матеріал і дрова для фільварку, пасти панську худобу, працювати на панських лісових промислах.
Бідні селяни працювали на солеварнях, лісових промислах, у фільварку поміщика, у господарстві ксьондзів та інших сільських багачів. У другій половині XVIII ст. в Новиці було 4 дрібні солеварні, де працювало 25 робітників. Селяни-кріпаки повинні були поставляти сюди багато дров для виварювання солі.
Солеварні орендували спритні підприємці і мали від того великий зиск. Щороку Новиця давала по 160—170 тонн солі.
Австро-Угорський період З 1772 року Новиця опинилася під владою Австрії і була включена до т. зв. Калуського камерального маєтку. Гніт місцевих і польських феодалів доповнився ще й гнобленням австрійських баронів (віртуальних). Соляний промисел у 1790 році було закрито. Багато селян позбулося й того жалюгідного заробітку, який вони мали на солеварні.
Щоб зміцнити свої позиції і послабити виступи незаможного селянства, влада поселяє в Новиці німецьких колоністів. До 1820 року тут уже жило 42 колоністи, вони мали по 16—20 моргів землі кожний.
Становище бідноти Новиці значно погіршується у першій половині XIX ст., коли в село проникають капіталістичні відносини. Поглиблюється класове розшарування селян. У 1820 році кілька куркульських господарств мали по 50—60 моргів орної землі, а сільські бідняки — по 300—400 кв. сажнів.
Не поліпшилося становище селян Новиці і після реформи 1848 року. Селяни одержали лише по 0,5—1 га болотистої землі. Дві третини всіх земельних угідь залишилося в руках поміщика, сільських багачів і церкви. Безземелля викликало хронічне голодування селян, яке до того ж супроводжувалося різними пошестями. У 1852 році в селі стався великий голод, поширилася епідемія холери, від чого померло 186 чоловік. Ще й до цього часу збереглися залишки «холерного цвинтару», де поховано померлих.
У 1880 році в селі було 2 382 мешканці (всі — греко-католики, крім 21 римо-католика). В Новиці були дві унійні парафії (до Горішньої входило також поселення Ляндестрай), які належали до Калуського деканату Львівської архієпархії. В Новиці Горішній була церква Преображення Господнього, а в Новиці Долішній — церква Різдва Христового. Була також постійна однокласова школа.
Розвиток капіталізму в певній мірі сприяв піднесенню економіки. Водночас збільшилась і чисельність населення. З 1880 року по 1910 кількість населення в Новиці зросла на 800 осіб і становила 3200 жителів. Разом з тим посилилося зубожіння селян. На початку XX ст. куркулі мали по 30—40 га землі, 60 га землі належало церкві, а селяни мали по 0,5—0,7 гектара на двір. Зубожілі селяни змушені були залишати село, шукаючи заробітку в містах Прикарпаття або за кордоном. За час з 1880 по 1890 рік з села емігрувало до Німеччини, США, Канади та інших країн 40 жителів.
Не кращим було становище і з освітою. В середині XIX ст. у Новиці було засновано першу початкову школу. Однак з 178 дітей шкільного віку у 1853 році її відвідувала лише 21 дитина. Навчали тут чужою для дітей польською мовою.
Населення Новиці боролося проти політики полонізації. У 1880 році селяни Новиці разом з міщанами Калуша звертались до уряду з вимогою дозволити в школі українську мову. Як і слід було чекати, цю вимогу селян не задовольнили, бо відповідно до закону про автономію питання освіти належало до відома «польської» шкільної ради у Львові, яка не дозволяла навіть німцям відкривати німецькі школи — німецька гімназія у Станіславі відкрита аж у 1919 році з дозволу ЗУНР. В цей період активізується в Новиці й суспільне життя. У 1898 році тут було відкрито читальню «Просвіти», громадську позичкову касу.
На початку XX ст. шкільне навчання в Новиці дещо розширюється. У 1913 році тут було вже дві школи: однокласна і двокласна, одна з них вже була українською. Тут вчителював Йосип Петрушевич († 1918), який і заснував у селі читальню, організовував різні гуртки, навчав новичан садівництву. Він похований на старому цвинтарі села позаду каплиці. Син Йосифа, о. Михайло Петрушевич, також навчався у Новицькій школі, пізніше він написав кілька оповідань про наше село, зокрема — «Градобур».
Перша світова війна. ЗУНР та УНР Під час Першої Світової війни понад 60 мобілізованих з села чоловіків загинули на фронті. В результаті жорстоких боїв у селі згоріло понад 100 будинків та 2 церкви, загинуло багато селян.