Великий атомний розвідувальний корабель «Урал» (ССВ-33) — радянський розвідувальний корабель, єдиний корабель проекту 1941 «Титан» (за кодифікуванням НАТО — Kapusta).
Призначався для розвідки ракетних пусків США у Тихому океані. На відміну від радянських суден, які класифікувалися як , ССВ-33 мав активні радари: РЛС «Атол» (для спостереження за складними балістичними цілями) і РЛС «Неман» (для відстеження запусків балістичних ракет, стеження за супутниками).
ССВ-33, як Судно спеціального призначення, не мало і досі не має аналогів у військових флотах — найбільший у світі корабель-розвідник і єдиний з них з ядерною енергетичною установкою; один з найбільших військових кораблів у СРСР — поступається розмірами тільки авіаносним крейсерам проекту 1143, найбільші у Радянському Союзі атомні ракетні крейсери проекту 1144 менші за «Урал» по тоннажу щонайменше на 10 тисяч тон .
Ядерна енергетична установка корабля аналогічна до атомних ракетних крейсерів типу «Орлан». Відсутність ударного озброєння і розвинена надбудова дозволили розмістити на кораблі велику кількість систем радіоелектронної розвідки, спостереження і зв'язку.
Корабель був закладений 25 червня 1981 року, включений до складу флоту у 1989 році, виведений з експлуатації у 1993 році. З 2008 року очікує на утилізацію.
Історія створення
Важливою умовою забезпечення високої бойової готовності Військово-морського флоту СРСР в розпал холодної війни стала систематична морська радіоелектронна розвідка сил «імовірного противника». Вона здійснювалася з метою завчасного розкриття можливої загрози з океанських і морських напрямів і вироблення адекватних заходів у відповідь. У 1960-х роках кораблі радіоелектронної розвідки були включені в загальну систему бойової служби кораблів ВМФ СРСР. Розвідувальні кораблі у взаємодії з бойовими надводними кораблями, підводними човнами, береговими частинами розвідки або самостійно систематично, на постійній основі вирішували розвідувальні завдання в океанських районах і морських зонах. Остаточно систематична морська радіоелектронна розвідка була вибудувана і налагоджена до початку 1970-х років. Для ведення морської РЕР до складу ВМФ надходили розвідувальні кораблі (РЗК), чисельність яких на флотах стрімко зростала. Втім серйозною перешкодою для радянського ВМФ в цілому і для кораблів розвідки зокрема стала відсутність і військово-морських баз в Атлантиці і Тихому океані. Через складні міжнародні стосунки з країнами, на території яких могли бути побудовані такі об'єкти, у СРСР пішли іншим шляхом: у 1975 році почали роботу над універсальним розвідувальним комплексом «Корал», що мав здійснювати виявлення, вимірювання і спостереження за пусками балістичних ракет, а також одночасно вести радіотехнічну розвідку. Платформою для «Корала» мав стати унікальний корабель з ядерною енергетичною установкою, що забезпечувала би судну необмежену дальність ходу .
За популярною версією, «Урал» замислювався радянським керівництвом значною мірою у відповідь на розгортання нових американських міжконтинентальних балістичних ракет MX і Minuteman III, з метою спостереження за ракетним полігоном на атолі Кваджалейн (острів Мек) в Тихому океані, по якому здійснювалися пуски МБР із стартових майданчиків у Каліфорнії (утім Кваджелейн став науково-дослідним центром ВМС і ВПС США тільки у 1983 році). Радянські (офіційно — науково-дослідні судна) «Академік Сергій Корольов», та , були оснащені спеціальними контрольно-вимірювальними комплексами для спостереження за космічними об'єктами без засобів активної радіолокації, і вони не могли здійснювати контроль за Кваджалейном. Таким чином, виникла необхідність у кораблі спеціального призначення, який був би здатний збирати весь обсяг доступної інформації про будь-який субкосмічний об'єкт на будь-якій ділянці його траєкторії в будь-якому районі земної кулі .
У 1977 році ЦК КПРС і Рада міністрів СРСР прийняли Постанову про створення корабля проекту 1941, який при закладці отримав назву «Урал» (заводський № С-810), із системою спеціальних технічних засобів розвідки «Корал». Корабель був спроектований у Ленінградському ЦКБ «Айсберг» (головний конструктор Олександр Василевський, а після його смерті у 1978 році — Володимир Тарасов). Судно було закладене 25 червня 1981 року на стапелі «А» Балтійського заводу імені С. Орджонікідзе в Ленінграді. Головним розробником системи «Корал» стало (головний конструктор ). До створення системи «Корал» було залучено понад 200 науково-дослідних інститутів, конструкторських бюро, заводів-виготовлювачів і монтажно-налагоджувальних організацій. Головною організацією з проведення монтажно-налагоджувальних робіт на комплексах і системі «Корал» у цілому, проведення заводських випробувань, забезпечення державних випробувань та зі здачі системи Військово-морського флоту було призначене виробниче об'єднання .
Конструктор «Корала» Михайло Архаров наполягав на будівництві корабля-платформи для своєї апаратури довжиною 400 метрів. Це приблизно на 70 метрів більше ніж довжина американського атомного авіаносця «Німіц» і на 150 метрів більше ніж найбільші радянські атомні крейсери проекту «Орлан». Досвіду будівництва кораблів такого класу радянська промисловість не мала, тож остаточними узгодженими розмірами корпусу судна були визначені довжина 265 м, ширина 30 м, осадка 7,5 м. Через неузгодженість позицій проектантів комплексу «Корал», власне корабля та заводу-виробника будівництво корабля значно затягнулося. «Урал» був спущений на воду в травні 1983 року, державні випробування завершилися тільки в грудні 1988 року.
У 1988 році «Урал» мав відвідати Генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов. Для нього спеціально пофарбували корабель з боку пірса, зрізали частину надбудови і поставили трап, щоб зручно було піднятися на третій ярус. Але все це виявилося марним: на корабель генсек так і не піднявся. Акт про прийняття до складу ВМФ корабля з системою «Корал» був підписаний 6 січня 1989 року. У серпні того ж року «Урал» почав перехід до постійного місця базування на Тихоокеанський флот.
«Урал» був не єдиним закладеним кораблем проекту 1941. Трохи пізніше після закладки корпусу з заводським номером «810» почалася підготовка до будівництва другого корабля проекту «Титан», але він так і не був побудований — будівництво другого корабля з заводським № С-811 закінчилося на стадії складання однієї з секцій корпусу: командування ВМФ виступало проти вимог Генерального штабу і ГРУ про будівництво другого борту проекту 1941, пояснюючи це відсутністю виробничих потужностей для закладки атомних ракетних крейсерів проекту 1141 і атомних криголамів . Тож незабаром роботи зупинили, а зібрану секцію порізали на метал . Другий, так і не побудований, корабель проекту призначався для Північного флоту, ймовірно для бойової служби в Атлантичному океані.
Конструкція та обладнання
Корпус і надбудова За однією версією, корпус і ядерна енергетична установка «Урала» аналогічні до атомних ракетних крейсерів проекту 1144 «Орлан» . Існує також версія, що за основу корабля проекту 1941 був узятий корпус рудовоза. Ймовірно, витоки цієї думки виникли з того факту, що, як правило, кораблі командно-вимірювального комплексу проектів 1908—1909 (наприклад, «Космонавт Юрій Гагарін») справді будувалися за таким принципом, тільки не на базі балкерів, а танкерів.
У масивній триярусній надбудові над корпусом корабля і в просторих щоглах розташовувалися численні житлові приміщення (екіпаж корабля складався з 890—950 осіб, з них не менше 400 — офіцери і мічмани), бойові пости управління і пости-лабораторії з розвідувальною апаратурою.
Корабель мав постійний вроджений крен — 2 градуси на лівий борт, що обумовлювалося більш розвиненою надбудовою саме на лівому борту. Крен мав компенсуватися корабельними системами. Під час переходу корабля до місця дислокації на Тихий океан крен на лівий борт зріс до п'яти градусів, його так і не вдалося ліквідувати.
Ядерна енергетична установка ЦКБ «Айсберг» спроектувало корабель під свою класичну атомну енергетичну установку для військових кораблів з реакторами , створену на базі криголамних реакторів типу . Ядерні реактори двоконтурні, водно-водяні, на теплових нейтронах. У ролі сповільнювача і теплоносія застосовувалася вода високої чистоти — бідистилят, яка під великим тиском (близько 200 атмосфер) циркулювала через активну зону реакторів, забезпечуючи кипіння другого контуру, який давав пару на турбіни. Теплова потужність реакторів — по 171 МВт кожен. Пара з другого контуру реакторів подавалася на головні турбозубчасті агрегати ГТЗА-688, які давали потужність по 23 тис. кінських сил. Крім того, вироблене реакторами тепло йшло на забезпечення електроенергією радіоелектронного обладнання корабля. У ролі допоміжної силової установки проект 1941 мав два парові котли ВДРК-500 (КВГ-2), які працювали на мазуті — у носовому й кормовому машинних відділеннях. Резервна енергетична установка призначалася для використання в місцях базування і якірних стоянок, які не мають засобів енергозабезпечення.
У період виведення на фізичний пуск одного з двох реакторів з'ясувалося, що одна з решіток, що використовуються для його глушіння, не працює в режимі самоходу — у разі аварії вона не може автоматично заглушити реактор. Було вирішено розібрати реактор безпосередньо на Балтійському заводі, який розташований на Васильєвському острові, практично в історичному центрі Ленінграда. Оскільки реактор ще не виходив на мінімальну контрольовану потужність, випромінювання від нього було невеликим. Розкритий реактор обстежили, але причини дефекту не виявили, — решітка у режимі самоходу так і не спрацьовувала — її можна було опускати лише примусово. Зрештою було вирішено дозволити кораблю ходити в море з цим дефектом, який знижував ядерну безпеку «Уралу».
Радіоелектронне обладнання
Основою радіоелектронного обладнання корабля був комплекс радіорозвідки та радіолокації «Корал». Основним завданням системи «Корал» було забезпечення контролю й аналізу параметрів ракетного озброєння противника на етапі його випробувань: типу МБР і БРПЧ, координати старту балістичної ракети, дальність польоту, стартова вага і вага об'єктів доставки, кількість боєголовок, тип ракети-носія, тип космічного об'єкта, час старту, факт маневру боєголовок, географічні координати старту протиракети, факт перехоплення боєголовки протиракетою, типи РЛС, які працюють по складній балістичній цілі та їх координати, координати місць падіння боєголовок. Для вирішення цих завдань комплекс мав об'єднати інформаційні засоби різних призначень і діапазонів (радіолокаційних, оптикоелектронних, телеметричних, засобів радіо- і радіотехнічної розвідки) в єдину автоматизовану систему .