Історія Аргентини під час Другої світової війни — це складний і суперечливий період аргентинської історії з моменту початку війни в Європі в 1939 році й до капітуляції Японії в 1945 році. Німецький вплив на Аргентину був сильним, головним чином завдяки присутності великої кількості німецьких іммігрантів у країні. Аргентина, будучи колишнім торговим партнером Німеччини, після початку війни оголосила про нейтралітет. З одного боку, в аргентинській економіці традиційно були хороші відносини з Британією, а з іншого — кількість німецького населення постійно збільшувалася й це сприяло зміцненню контактів Буенос-Айреса з Берліном, до того ж невирішене питання щодо Фолклендських островів місцеві націоналісти використовували для пропаганди Німеччини. Німецька громада Аргентини була однією з найбільших у Південній Америці. Під сильним тиском США, а також можливою поразкою країн Осі, Аргентина 26 січня 1944 року розірвала відносини із державами Осі, а 27 березня 1945 року, будучи однією з останніх, усе ж оголосила війну Берліну й Токіо. Безпосередньо в бойових діях країна не брала участі, але аргентинські добровольці йшли воювати по обидві сторони фронту.

Передісторія

У Першій світовій війні Аргентина дотримувалася нейтралітету, проводячи торгівлю з обома воюючими сторонами. Оскільки збройні сили країни були відносно слабкими, а флот держави знаходився в процесі оновлення. Президенти, консерватор Вікторіно де ла Пласа і радикал Іполіто Іріґоєн, утримали Аргентину від вступу у війну. Цей період в історії країни відзначається зростанням економіки та розвитком культури й науки. Аргентина стала одним із найбільших центрів імміграції на американському континенті. Серед вихідців з Німеччини були військові та колишні учасники Першої світової війни. Аргентинський генералітет захоплювався моделлю прусської армії, що відбилося на векторі розбудови збройних сил. Так, у 1939 році 17 з 34 аргентинських генералів мали досвід служби в німецькій армії. Зброя була німецького виготовлення, амуніція базувалася за зразком форми вермахту. У країні налічувалася достатня кількість військових інструкторів, родом з Німеччини.

Світова економічна криза 1929—1930 років позначилася й на Аргентині. У країна почався період, що відомий в історії Аргентини як «Безславна декада». Зросло безробіття, почастішали страйки. Усе це разом із приходом харизматичного Гітлера до влади в Німеччині та заколотом франкістів в Іспанії (фалангізм) сприяло підвищенню націоналістичних настроїв у країні. У містах Кордова й Буенос-Айрес з'явилися організації фашистсько-клерикального спрямування, такі як Національна фашистська партія, Аргентинська фашистська партія, Національний фашистський союз та ін. Лідери місцевих націоналістів — Німіо де Анкін, Хуан Карлос Гоєнече, Мануель Гальвес і інші — не мали особливої політичної сили в країні. Їх політичні амбіції не дуже активно сприяли утворенню єдиного, об'єднаного руху; партії так і не змогли об'єднатися в одну, більш велику та значущу. Водночас в Аргентині були сильні позиції робітничого класу, тут проживало безліч європейських іммігрантів-соціалістів. Тому комуністична партія була однією з найстаріших та найбільших у регіоні.

Проте протиріччя були не лише в політиці. Приміром, аргентинські військові були прихильниками країн Осі та їх союзників, а олігархи підтримували Британію (1/3 всього імпорту й 20 % експорту), куди надходила левова частка продукції аграрного сектора Аргентини. Олігархи насамперед побоювалися за свої економічні інтереси. Це, а також застигла політика аргентинських правлячих кіл призвели до того, що Буенос-Айрес не вступив у війну на стороні країн Осі. Згодом навіть військове командування почало підтримувати нейтралітет та вважати його найбільш прийнятним варіантом для країни. І лишень невелика частина офіцерів підтримували Адольфа Гітлера.

У 1938 році урядом Аргентини була випущена про обмеження в'їзду в країну європейських біженців-євреїв, що тікали від переслідування Третього рейху. Так аргентинська влада висловила свій антисемітизм, Буенос-Айрес багато в чому наслідував берлінську політику.

Економіка

На початок Другої світової війни Аргентина була одним з найбільших виробників сільськогосподарської продукції та найбільшим експортером у Південній Америці. Наприклад, по виробництву пшениці країна займала п'яте місце у світі, по постачаннях шкіри та вовни, а також поголів'я худоби на світовий ринок — була одним із лідерів. Основним покупцем аргентинської аграрної продукції була Велика Британія. Так, туди поставлялися до 85 % усього аргентинського м'яса. Це утворювало сильну економічну залежність Буенос-Айреса від Лондона. У 1933 році між країнами був підписаний «пакт року» — Ренсимена про співпрацю, що був продовжений у 1936 році.

Позиції Німеччини в Аргентині були не настільки сильні, хоча й значні. Розуміючи, що витіснити англійців з основних галузей економіки їм не вдасться, німці пішли іншим шляхом. Вони почали робити інвестиції здебільшого в авіакомпанії, будівництво летовищ та в інші господарські об'єкти, що мають стратегічне призначення.

Скорочення імпорту промислових товарів і сировини призвело до розвитку виробництва їх на території країни. Значний розвиток отримало виробництво холодильників, взуття, радіопристроїв, електроприладдя та інших товарів широкого вжитку. Інтенсивними темпами почала розвиватися й видобувна промисловість. Скорочення ввезення вугілля з Англії поставило країну на межу енергетичної кризи. Цю проблему частково було вирішено імпортом палива з Бразилії, Чилі та ПАР. Посилилася експлуатація надр вугільного родовища в Ріо-Турбіо на півдні Патагонії, для кращого перевезення копалин до цього міста було побудовано залізничну гілку від атлантичного порту Ріо-Гальєгос. Розподіл та використання вугілля суворо контролювалися.

Збройні сили країни На початок Другої світової війни збройні сили Аргентини за чисельністю (66 тисяч чоловік) посідали друге місце в Південній Америці, а флот — був найбільшим. Проте становище військової техніки сухопутних військ залишало бажати кращого, на відміну від флоту й авіації. Так, окрім 12 англійських малих танків Model 1934 виробництва «Віккерс», в аргентинській армії не було іншої бронетанкової техніки, не рахуючи броньовиків «Кросслі». Переговори про купівлю 160 легких танків TNHP були перервані окупацією Чехословаччини НімеччиноюL. S. Ness. Jane's World War II Tanks and Fighting Vehicles: The Complete Guide. — London: HarperCollins Publishers, 2002. — С. 213. — 237 с. — (Jane's Information Group). Країни Осі в умовах війни мали дефіцит озброєння, тож не могли постачати Аргентині бронетехніку. А ембарго, введене країнами антигітлерівської коаліції на поставки Буенос-Айресу зброї, тільки погіршило ситуацію.

Дефіцит військової техніки аргентинці спробували компенсувати власними винаходами. Так, інженером Альфредо Баізі було розроблено середній танк «Науель» і бронетрактор «Якаре». У державній установі DGME почали розробку автомобіля підвищеної прохідності «Ньянду». Авіабудування було відносно розвинене й до початку Другої світової війни. На підприємствах FMA, IMPA та ін. будували як ліцензійні, так і власні розробки — навчальні (FMA I. Ae. 22 DL, IMPA Tu-Sa), розвідувальні літаки, легкі бомбардувальники «Бомби». На корабельнях країни почалося будівництво корветів і фрегатів. А водночас на кількох заводах «Фрай Луїс Бельтрані» (), «Домінґо Матеу», і велося виробництво стрілецької зброї, частина якої експортувалася. Наприклад, пістолет «Баллестер-Моліна» використовувався підрозділами командос Великої Британії.

До цього часу Сполучені Штати, після довгих спроб схилити Буенос-Айрес на свою сторону, почали розглядати варіант вторгнення бразильських військ в Аргентину. США постачали в Ріо-де-ЖанейроРіо-де-Жанейро був столицею Бразилії між 1822 а 1960 роками. по ленд-лізу танки, літаки, кораблі та іншу військову техніку. Бразильський посол у Вашингтоні сказав, що Буенос-Айрес міг бути повністю розбомблений бразильськими ВВС. Слід зазначити, що американо-аргентинські та бразильсько-аргентинські відносини ще до початку війни були напруженимиПрагнучи послабити вплив США у внутрішні справи Латинської Америки, міністр закордонних справ Аргентини Карлос Сааведра Ламас у 1932 році розробив проєкт антивоєнного пакту, який отримав згодом його ім'я. Підписаний на VII Панамериканській конференції в 1933 році..

Початок війни. Нейтралітет

З початком бойових дій в Європі, 4 вересня, Аргентина оголосила про свій нейтралітет. Чинний президент Роберто Марія Ортіс, який прийшов до влади шляхом шахрайських махінацій з отриманням голосів на виборах, був прихильником антигітлерівської коаліції, але через опозицію в армії не переривав відносини з країнами Осі. Однак блокування портів країн Осі англо-американським флотом призвело до зведення нанівець торгівлі Аргентини з Європою. На складах почали накопичуватися величезні запаси сільськогосподарської продукції. Порушилося торговельно-економічне життя країни. Так, наприклад, до війни в порт столиці щодня заходило до 150 торгових суден, то вже в перші місяці бойових дій ця цифра знизилася до 26 на тиждень. У цих умовах Буенос-Айрес почав орієнтуватися на Вашингтон та Лондон. Окрім того, протягом 1939—1940 років були укладені договори з країнами латиноамериканського регіону, а також із Данією і Японією. Так, якщо 1939 року на частку латиноамериканських країн припадав 21 % експорту і 32 % імпорту, то вже у 1945 році ці показники становили 49 % і 61 % відповідно.

Деякому поліпшенню економіки сприяли нейтральна (до 1940-го) Італія, франкістська Іспанія, а також Португалія, що стали реекспортерами в товарообігу Аргентини та Німеччини. Після військового конфлікту в Перл-Гарборі відкрита торгівля з Японією стала об'єктом нарікань від країн антигітлерівської коаліції. Судна з аргентинською продукцією почали прямувати в португальську колонію Макао (Аоминь).

13 грудня 1939 року біля берегів Аргентини, у затоці річки Ла-Плата, відбулася перша велика морська битва Другої світової війни — бій німецького важкого крейсера «Адмірал граф Шпее» з британськими кораблями. Після важкого бою, у якому англійські кораблі зазнали пошкоджень, німецький «кишеньковий лінкор» зайшов до уругвайського Монтевідео, а 17 грудня корабель, за особистим наказом Гітлера, був підірваний і затоплений у нейтральних водах з координатами 56°18′01″34°58′25″ ш. — 56°18′01″ д. Екіпаж на чолі з командиром Гансом Лангсдорфом інтернувався в Буенос-Айресі. 20 грудня Лангсдорф застрелився.

У 1940 році президент Ортіс тяжко захворів і главою держави де-факто став віце-президент Рамон Кастільйо. Після Перл-Гарбора Кастільйо ввів у країні воєнний стан, що зберігався до кінця війни. Історик британських спецслужб Е. Х. Кукридж стверджував у своїй книзі, що читав був звідо́млення Державного департаменту США, у яких доповідалося про перехоплені повідомлення Кастільйо на адресу Гітлера з проханням надіслати зброю і літаки для вступу Аргентини у війну проти США і Великої Британії.

У січні 1942 році в Ріо-де-Жанейро відбулася нарада міністрів закордонних справ американських держав, де було рекомендовано розірвати відносини з країнами нацистського блоку й припинити всі торгові зв'язки з ними. Незважаючи на тиск США, Аргентина, за підтримки британців, відмовилася виконувати цю рекомендацію. У червні 1942 оку Ортіс пішов у відставку через хворобу та помер через місяць.

Аргентинські добровольці брали участь у бойових діях по обидва боки фронту. Найбільш відомими з тих, що воювали за антигітлерівську коаліцію, були Морін Данлоп і . Морін, уродженка Кільмеса, служила в допоміжних льотних частинах ATA () — переміщувала літаки до місць бойових дій. Вона стала широко відомою завдяки світлині біля літака Fairey Barracuda, опублікованій у журналі Picture Post. Після війни повернулася до Аргентини. Кеннет Чарні, також із Кільмеса, за бої в небі над Мальтою отримав прізвисько «Чорний лицар Мальти». На його рахунку 18 перемог.