Політика Китайської Народної Республіки проводиться в рамках єдинопартійної соціалістичної республіки, Комуністичної партії Китаю, очолюваної генеральним секретарем. Державної влади в Китайській Народній Республіці (КНР) здійснюється через КПК, Центрального народного уряду (Державної ради), а також їх регіональні та місцеві представництва. Комуністична партія Китаю використовує , щоб керувати і контролювати внутрішні розбіжності серед громадян КНР. Комуністична партія Китаю поширила документ номер дев'ять в 2013 році: ХІ–Адміністрації необхідно посилити контроль в ідеологічній сфері в Китаї, щоб забезпечити неоскаржуваність вищого керівництва КПРФ західними впливами. http://www.pubu.com.tw/magazine/-%E6%98%8E%E9%8F%A1-%E6%9C КНР контролює материковий Китай, острів Хайнань, Гонконг, Макао і деяких островів в Південно-Китайському морі.

Кожне з місцевих бюро чи офісів знаходиться під підпорядкуванням органу місцевого самоврядування та керівника відповідного відділення, бюро або міністерства на наступному більш високому рівні. Члени Народного конгресу на рівні округу обираються виборцями. Народні конгреси певного повіту відповідають за здійснення нагляду органів місцевого самоврядування, а також за обрання членів обласних (або муніципальних у випадку незалежних муніципалітетів) народного конгресу. Народний конгрес провінцій, у свою чергу, обирає членів Національного народного конгресу, який відбувається щороку в березні в Пекіні. Постанова комітету Комуністичної партії на кожному рівні відіграє велику роль у виборі відповідних кандидатів для обрання до Конгресу місцевих і більш високих рівнів.

З головою КНР є номінальним главою держави, виступає в якості церемоніальною фігурою в Національний народний конгрес. у Прем'єр-міністра Китаю є главою уряду, головувати на Державному Раді , що складається з чотирьох віце-прем'єрів та керівників міністерств і комісій. Як однопартійний держава, то генеральний секретар Комуністичної партії Китаю несе вищу силу і владу над державою і урядом. на посаді Президента, Генерального секретаря і голови Центральної військової комісії проводяться одночасно на одну людину з 1993 року, надання окремих де-юре і де-факто владу над країною.

Населення Китаю, географічних просторах, і соціальне різноманітність зірвати спроби правило з Пекіна. Економічних реформ в 1980-е роки і передачею Муч центр державних рішень, в поєднанні з сильною зацікавленості місцевих партійних працівників у збагаченні, зробив його більш важким для центрального уряду, щоб затвердити свою владу. Політична влада стала набагато меншою особистого і більше інституційну основу, ніж це було протягом перших сорока років існування китайської народної республіки. Наприклад, Ден Сяопін ніколи не був генеральним секретарем Комуністичної партії Китаю, Президент, або прем'єр-міністра Китаю, але був лідером Китаю протягом десяти років. Сьогодні авторитет лідерів Китаю набагато більше пов'язана з їх інституційної бази. Інцидент в Гонконзі відсутня книготорговців громадськість була стривожена, що політичне протистояння різних політичних кадрів у вищому ешелоні Комуністичної партії Китаю, як і раніше домінує в Китаї політика.

Керівники центрального уряду повинні активніше будувати консенсус щодо нової політики серед членів партії, місцевих і регіональних лідерів, впливових безпартійних, і населення в цілому. Однак, найчастіше, контроль над великою групою через контроль інформації. Китайська комуністична партія вважає, що Китай перебувати в початковій стадії соціалізму. Багато китайські і зарубіжні спостерігачі вбачають у КНР, як і в переході від системи суспільної власності, в якій приватної власності відіграє все важливішу роль. Приватизація житла і збільшення свободи вибору освіти та зайнятості, серйозно послабили роботу блоку системи, яка раніше була основним осередком комуністичного партійного контролю над суспільством. Китаю комплекс політичних, етнічних і ідеологічних мозаїки, набагато менш однорідна під поверхнею, ніж в ідеалізованих історія рекламний відділ Комуністичної партії Китаю, пручається простий категоризації.

Як соціальні, культурні і політичні, а також економічні наслідки ринкових реформ стали проявлятися все частіше, напруженість у відносинах між старими—в дорозі товариш—і новий образ громадянина—це заточка. Деякі китайські вчені, такі як Чжоу Tianyong, заступник директора з наукової роботи Центральної партійної школи, затверджують, що поступове політичних реформ, а також репресії проти тих, хто наполягає на надмірно швидкі зміни протягом найближчих двадцяти років буде важливо, якщо Китай хоче уникнути надмірно турбулентного переходу в середній клас домінує держава. Деякі китайські повернемося до культурної революції і страх перед хаосом, якщо КПРФ повинні втрачати контроль за побутових перипетій і так надійну систему моніторингу і контролю для протидії зростаючим тиском на політичні зміни.

Китай практикує форму демократії, яку він називає соціалістичної консультативної демократії. Соціалістична консультативна демократія-це форма демократії, яка існує в КНР, хоча принаймні одне джерело каже, що ця форма демократії була створена Комуністична партія Китаю. Згідно статті на Цюші журнал, "консультативної демократії був створений КПК і китайського народу, як форма соціалістичної демократії. У цьому сенсі, консультативна демократія представляє великий продукт наших зусиль, спрямованих на збагачення і розвиток марксистської теорії про демократію. Соціалістична консультативна демократія проявляє відмінні особливості, а також унікальні переваги. Не тільки уособлюючи собою прагнення до соціалізму, його несе вперед тонкі Китаю політичні і культурні традиції. Не тільки уособлюючи собою прагнення до організаційних принципів та режим керівництва, демократичного централізму, він підтверджує також роль громадськості в демократію. Не тільки уособлюючи собою прагнення до керівної ролі КПК, це також дає ролі всіх політичних партій і організацій, а також людей з усіх етнічних груп і всіх верств суспільства".

За словами іншого джерела в Китайській Народній Республіці, "консультативна демократія гарантує широке і ефективне участь у політиці допомогою консультацій, проведених політичних партій, з'їздів народів, урядових департаментів, комітетів НПКРК, народів, організацій, громад і громадських організацій".

У 2012 році Changjian, член Всекитайського комітету Народної політичної консультативної ради Китайської Народної конференції (НПКРК), вищого політичного консультативного органу Китаю, говорить, що консультативний демократії має стати пріоритетом політичної реформи в Китаї. Суттєвою особливістю соціалістичної консультативної демократії консультації з різними секторами в цілях досягнення максимального консенсусу.

Однак, вибори-це теж елемент соціалістичної консультативної демократії, хоча Китайська Народна Республіка часто помилково критикують на Заході через відсутність виборів. Ця помилка, ймовірно, виникає з нерозуміння виборчої системи КНР.

Соціалістичної демократії і соціалістичної консультативної демократії, як видається, не бути такою ж, як соціал-демократія, у першому випадку політичної системи в КНР, а другі-це ідеологія, яка стверджує, що для конкретної політики і соціальної системи в контексті західних ліберальних демократій.

Комуністична Партія Комуністична партія Китаю (КПК) продовжує домінувати в уряді в наш час. В періоди відносної лібералізації, вплив на людей і групи за межами формальної сторони структури мав тенденцію до збільшення, особливо в економічній сфері. В рамках командної економіки, всі державні підприємства були забов'язані мати партійний комітет. Введення ринкової економіки означає, що зараз існують економічні інститути, у яких учасник економічних відносин не контролюється владою.

Тим не менш, у всіх урядових установ в КНР, партійні комітети на всіх рівнях підтримувати потужний і ключову роль в адміністрації. Центральний партійний контроль стислі в центральних державних органах і в міських економічних, промислових і культурних умовах; воно значно слабкіше, за державних і партійних установ у сільській місцевості, де більшість з материкового Китаю люди живуть. Найбільш важливі КТК відповідальність у відборі та просуванні кадрів. Вони також бачать, що слідом за партійним і державним керівництвом політики і безпартійних не створювати автономні організації, які могли б кинути виклик правилам. Особливо важливими є провідним невеликих груп, які координують діяльність різних відомств. Хоча є угода, що урядові комітети містити принаймні один не член партії, а членство в партії-це певна допомога у просуванні та у включенні у вирішальний параметр політики засідань.

Згідно з Конституцією, вищим органом партії є з'їзд партії, який має зустрітися принаймні один раз кожні 5 років. Зустрічі були нерегулярними до Культурної революції , але періодично з тих пір. Партії, обирає Центральний комітет і первинні органи влади формально частини Центрального комітету.

Головна органи влади Комуністичної партії включають в себе:

В Генеральний секретар, який є вищою посадовою особою в партії і, як правило, китайського лідера. У Політбюро, що складається з 22 дійсних членів (включаючи членів Постійного комітету Політбюро); В Постійного комітету Політбюро, самий потужний орган для прийняття рішень в Китаї, який в даний час складається з семи членів; У секретаріат, головним адміністративним механізмом КПК на чолі з Генеральним секретарем; У Центральної Військової Комісії; До Центральної комісії з перевірки дисципліни, яка стягується з викоріненням корупції та протиправних дій серед партійних кадрів.

Уряд Первинними органами державної влади є Всекитайські збори народних представників (ВЗНП), на президента і Державної Ради. Депутати Держради входять прем'єр, змінне число віце-прем'єрів (зараз чотири, п'ять державних радників (протокол рівних віце-прем'єрів, але з більш вузькими портфелі)), і 29 міністрів і голів державних комісій Ради. У 1980-х роках була зроблена спроба розділити партійні та державні функції, з партією визначенні загальної політики і держави, що здійснюють його. Спроба була закинута в 1990-х роках в результаті чого політичне керівництво в рамках держави також лідерів партії, тим самим створюючи єдине централізоване важелі влади.

У той же час, спостерігається конвенції, що партійні та державні посади бути розділені на рівнях, відмінних від центрального уряду, і це нечувано для суб-національної виконавчою владою також секретар партії. Конфлікт часто був відомий складаються між керівником і секретарем партії, і цей конфлікт широко розглядається як навмисне в цілях запобігання або стала занадто домінуючою. Деякі спеціальні випадки є спеціальні адміністративні райони в Гонконзі і Макао , де Комуністична партія не функціонує в рамках державної системи, і автономні регіони , де, слідуючи радянської практики, глава виконавчої влади, як правило, є членом місцевої етнічної групи, в той час як генеральний секретар партії, є засобів перехресного локального обміну повідомленнями і, як правило, китайці.

Згідно Конституції КНР, ВЗНП є вищим органом державної влади в Китаї. Вона зустрічає щорічно близько 2 тижнів на розгляд і затвердження нових основних напрямів політики, законів, бюджету і серйозні кадрові зміни. Більшість національних законодавств у Китаї прийнято Постійним Комітетом Всекитайських зборів народних представників (ПК ВЗНП). Більшість ініціатив представлені до ПК ВЗНП на розгляд Державної ради після попереднього схвалення Постійного комітету Політбюро Комуністичної партії. Хоча НПС в цілому схвалює Державної ради і рекомендацій в області політики персоналу, ВЗНП і його постійного комітету все більше підтвердив свою роль в якості національного законодавчого органу і був здатний змусити змін в деякі закони. Наприклад, Державна рада і партія були не в змозі забезпечити проходження паливний податок для фінансування будівництва автострад.

Місцеве самоврядування