Брукі́вка, брук (через від сер.-н.-нім. brugge — «міст»), розм. мостова́ — міська дорога або вулиця, вимощена камінням. Роботи з вимощування камінням вулиць, доріг називаються брукуванням чи мощенням.

Історія

Покриття вулиць і доріг каменем відоме з глибокої давнини. Залишки бруків у Месопотамії дозволяють припустити використовування техніки брукування вже в 4000 році до н. е. . Єгиптяни і вавилоняни використовували брук на дорогах для легкого вантажного транспорту. У VII ст. до н. е. у Вавилоні була брукована вулиця для процесій .

У Римській імперії технологія брукування була кардинально вдосконалена. Римляни використали переваги брукованого покриття в будівництві своїх головних доріг і розуміли необхідність тривкої основи бруку. Залежно від стану ґрунту вони обирали один з двох способів. У багнистій місцевості встановлювалися тримні конструкції з поздовжніх і поперечних колод, на яких надалі влаштовували брук. Якщо ж дорога проходила по твердому ґрунту, робітники насипали спочатку грубий булижник, потім гравій чи гальку, і нарешті пісок. На піщаній подушці укладали камені бруку . Базальтові чи вапнякові камені вкладалися у вільному порядку (так звана «дика в'язь»), також влаштовувався поперечний ухил дорожнього полотна для забезпечення стоку водиMicrosoft Corporation: Microsoft Encarta Professional 2003. Artikel: Römerstraßen.

У багатих лісом районах (наприклад, у Поліссі) використовували колодяні бруки. У стародавньому Новгороді бруківки робили з дерев'яних поздовжніх плах, покладених на поперечні. Коли така дорога приходила в непридатність, поверх неї робили новий настил.

У Львові брукування Ринкової площі, головних вулиць міста завершили 1452 року, а всіх вулиць до 1487 року. Також у місті були кам'яні широкі тротуари, де могли одночасно пройти 4 людини. На брукування нових вулиць міста 1891 року міська рада призначила 600 000 золотих ринських.

У Києві бруківка XI-ХІІ столітьМостова, 12—13 ст. // Звід Історії Пам'яток Києва виявлена поблизу Львівської площі. Кам'яна бруківка уперше з'явилася 1842 року на вулицях Московській і Проваллі (Печерськ), Олександрівській (біля Царського саду), СофіївськійЦдіаК, ф. 533, оп. 3, спр. 119, с. 1–2.. Камінь для бруківки доставлявся Дніпром з Мінської губерніїЦдіаК, ф. 533, оп. 3, спр. 1062. Згідно з переписом 1874 р., у Києві найбільше було забруковано вулиць у Дворцовій і Старокиївській частинах міста.Перепись 1874. доклад с. в. Завойко в Юго-Западном отделении Географического общества, с. 28 На початку XX ст. Мостовий комітет за участі В. Демченка вирішив укладати бруківки з гранітних кубиків на бетонній основі. Спершу такий граніт можна було придбати лише за кордоном. 1910 року Міністерство внутрішніх справ дозволило Києву купити у Швеції 1 тис. кв. сажнів гранітних кубиківЦдіаК, ф. 442, оп. 661, спр. 234, арк. 2–7, 27–28, 52.

У Москві лише центральні вулиці були замощені «колодяною мостовою»Детская энциклопедия: для среднего и старшего возраста. Том: 7 Из истории человеческого общества / Гл.редакция: Д. Д. Благой, В. А. Варсанофьева, Б. А. Воронцов-Вельяминов, П. А. Генкель и др.; гл. редактор: А. И. Маркушевич; научн.редакторы: С. Д. Сказкин, М. В. Нечкина, Н. П. Кузин, А. В. Ефимов, А. И. Стражев, А. Г. Бокщанин;, зам. Гл.редактора: П. А. Мичурин. — Изд. Академии педагогических наук РСФСР, Москва 1961, С: 621 (с.:254), які так і називали: «великі мостові вулиці». Їх робили як з простих колод (обтесаних зверху чи покритих дошками), так і з брусів (на найважливіших царських проїздах). 1692 року починається заміна дерев'яних бруківок на кам'яні, а в 1785 році дерев'яні бруківки у містах Російської імперії забороняються. Обов'язок власників розташованих поблизу будинків стежити за станом бруків (мостова повинність) була однією з міщанських повинностей (у сільських районах так називався обов'язок доглядати мости).

При мощенні округлим каменем створюється нежорстке дорожнє покриття, і в 1928 році такий брук визнано анахронізмомпроф. Д.Крынин. Мостовые Москвы // «За рулем» — 1928. — № 5 (с.: 26-28). У Московській, Владимирській, Ярославській, Костромській, Нижньогородській і ін. губерніях мало каменю, тому з 1928 року доводилось думати про клінкер, а 5 клінкерних заводів були в Україні й Білорусіпроф. Д.Крынин. Типы дорог в СРСР в ближайшем будущем // «За рулем» — 1928. — № 3.(с.: 28-29)С.Якимов. Дорожное строительство за границей и у нас // «За рулем» — 1928. — № 4. (с.: 15-17) .

Влаштування

Звичайним матеріалом для бруку був камінь: як круглий необроблений (булижник), так і спеціальні відшліфовані плитки (брущатка), штучний камінь — цегла, клінкер, трилінка.

Порівняно з щебеневим покриттям бруковане має більшу міцність і непроникність, на ньому утворюється менше болота й пилу. У Російській імперії XIX — початку XX частіше за все використовували звичайний необроблений бруковий камінь — з огляду дешевизни. Брук з дуже великого кругляку був надто труським, тому цей матеріал використовували лише для укріплення відкосів від розмиву. Для проїжджої частини використовували середній і дрібний кругляк (17-22 см завдовжки). Для рівномірного розподілу тиску на ґрунт, відводу води й більшої міцності камені укладали на основу з піску, хрящу, щебеню чи бетону. Укладання мало бути якомога щільнішим, для укріплення каміння в наданому положенні використовували пісок. Матеріал сортувався таким чином, щоб камені найбільшого розміру приходилися на ту частину дороги, що зазнаватиме найбільших навантажень, а дрібний кругляк — по боках. При вистиланні бруку кругляк уколочували трамбівками, проміжки між каменями защебенювали і знову утрамбовували. Закінчену бруківку засипали зернистим піском чи хрящем, який під дією дощу остаточно заповнював шпари. Внаслідок шкідливих впливів води, низьких температур і зносу бруковий камінь з часом розладнується. Для збільшення міцності вдавалися до влаштування подвійних бруків: нижній ряд з великих кругляків, поверх нього на другій піщаній подушці верхній ряд з середнього і дрібного каміння. У невеликих південнофранцузьких містах верхівки каменів підрівнювали для зручності проїзду. У Німеччині для брукування використовували відколоті камені (у Російській імперії такий брук траплявся у Прибалтиці, завдяки чому отримав назву «ризького»).

Бруківку з брущатки укладають на щебеневу чи бетонну основу, шви між плитками засипають піском чи заливають цементним розчином (рідше асфальтом).

Інше Характерна поверхня деяких ділянок пустель, викликана накопиченням великих уламків гірських порід, отримала назву «пустельна бруківка». Замощення або теселяція — розбиття площини на багатокутники без пропусків і перекриттів, що нагадує брукування.

Див. також

Брущатка Львівська бруківка Португальський тротуар Пустельна бруківка

Примітки

Посилання

Брукъ, Буркъ // Словник української мови XVI — першої половини XVII ст. / відп. ред. Д. Гринчишин; Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України. — Львів, 1996. — Вип. 3 (Богъ — весънои). — С. 77.