Ла-Ліга або Пріме́ра Дивізіо́н Професійної футбольної ліги Іспанії (), відомий також просто як Прімера — професійний футбольний турнір клубів з найвищого рівня системи футбольних ліг Іспанії. Ла-Ліга вважається однією з найкращих футбольних ліг у світі.
Дев'ять клубів ставали переможцями Ла-Ліги. Починаючи з 1950-х років панівними клубами були Реал Мадрид і Барселона. Станом на кінець сезону 2024/25, Реал ставав чемпіоном 36 разів, а Барселона 28 разів. Однак протягом 1930-х і 1940-х років, а також протягом останніх сезонів Ла-Ліга була більш конкурентною. У 30-х і 40-х роках з Реалом і Барселоною успішно конкурували Валенсія, Атлетіко (Мадрид) і Атлетік (Більбао), а у 1990-х і 2000-х роках — та ж сама Валенсія і Депортіво Ла-Корунья.
Станом на сезон 2024/25 Ла-Ліга посідала третє місце (поступаючись Англії та Італії) у рейтингу національних ліг УЄФА, який використовується для визначення представництва країн у єврокубках. У сезоні 2005/06 клуби Ла Ліги вибороли єврокубковий «дубль» — Барселона виграла Лігу чемпіонів, а Севілья — Кубок УЄФА. До цього останній раз клубам однієї країни таке вдавалося у сезоні 1996/97. Повторити це досягнення вдалося у сезонах 2013/14, 2014/15, 2015/16 та 2017/18, коли Лігу чемпіонів вигравали Реал Мадрид і Барселона, а Лігу Європи — Севілья та Атлетіко (Мадрид).
Ла-Ліга одна з найпопулярніших професійних спортивних ліг у світі, у сезоні 2018/19 років середня відвідуваність склала 26 933 глядачів. Це сьомий результат серед будь-яких спортивних ліг у світі та третій серед футбольних після Бундесліги та Прем'єр-Ліги.
Історія
Заснування Вперше ідею національної футбольної ліги в Іспанії запропонував у квітні 1928 року Хосе Марія Ача, директор клубу Аренас Клуб Гечо. Після тривалих дискусій стосовно розміру ліги й критеріїв допуску клубів, урешті-решт Королівська федерація футболу Іспанії визначила десятку учасників першої Прімери, що відбулась у 1929 році. «Барселона», «Реал Мадрид», «Атлетік» (Більбао), «Реал Сосьєдад», «Аренас Клуб Гечо» і «Реал Уніон» приєдналися на правах попередніх переможців Королівського кубка. «Атлетік Мадрид» (тодішня назва клубу «Атлетіко» Мадрид), «Еспаньйол» і «Європа» одержали право участі як попередні фіналісти кубка, а «Расінг (Сантандер)» виборов місце у лізі через перехідний турнір з грою на вибування. Станом на кінець сезону 2020-21 тільки три з членів-засновників, Барселона, Реал Мадрид і Атлетік (Більбао), жодного разу не вибували до нижчих дивізіонів.
1930-і роки Хоча Барселона виграла перший чемпіонський титул, а Реал Мадрид перемагав у 1932 і 1933 роках, на початку лідером іспанського футболу був Атлетік (Більбао), посівши перше місце у 1930, 1931, 1934 і 1936 роках і друге — у 1932 і 1933 роках. У 1935 році чемпіоном вперше (і поки востаннє) став Реал Бетіс, який тоді виступав під назвою Бетіс Баломпіє. Лігу було призупинено на період громадянської війни в Іспанії, але клуби республіканської території (крім двох мадридських), розіграли між собою Середземноморську лігу, чемпіоном якої у 1937 році стала Барселона.
1940-і роки Після поновлення Ліги у 1940-х роках спочатку найсильнішими клубами були Атлетіко Авіасьон, Валенсія і Севілья. Атлетіко Авіасьон (тодішня назва клубу Атлетіко Мадрид) отримав право участі в сезоні 1939-40 лише як заміна Реалу Ов'єдо, чий стадіон було ушкоджено під час війні. Клуб святкував перемогу в перший же сезон, а також захистив свій титул у 1941 році. Інші клуби втратили гравців через вигнання, страту і загибель на війні, але Атлетіко навпаки підсилився завдяки злиттю Атлетик Мадрид і Авіасьон Насьональ з Сарагоси. Молодий передвоєнний склад Валенсії було також збережено, і у післявоєнні роки він виріс у чемпіонів, вигравши титул у 1942, 1944 і 1947 роках, а також посівши друге місце у 1948 і 1949 роках. Севілья також переживала коротку золоту добу, посівши друге місце у 1940 і 1942 роках і виборовши поки що свій єдиний титул у 1946 році. Наприкінці десятиріччя Барселона почала потроху перебирати на себе мантію лідера, ставши чемпіоном у 1945, 1948 і 1949 роках.
Ді Стефано, Пушкаш, Кубала і Суарес Хоча «Атлетіко» Мадрид (змінивши назву з «Атлетіко Авіасьйон») став чемпіоном у 1950 і 1951 роках під керівництвом натхненника катеначо Еленіо Еррера, 1950-ті роки були початком ери домінування «Барселони» і «Реала». Протягом 1930-х, 1940-х і 1950-х років існували суворі обмеження на кількість іноземних гравців. У більшості випадків клубам дозволялося заявити лише трьох іноземних гравців на гру. Але у 1950-х роках «Реал» і «Барселона» знайшли можливість обійти правила, натуралізувавши Альфредо Ді Стефано, Ференца Пушкаша і Ладіслава Кубалу. Натхненна грою Кубали, Барса здобула титул у 1952 і 1953 роках. Ді Стефано, Пушкаш і Франсіско Хенто були ядром складу «Реала», який домінував у другій половині 1950-х років. «Реал» виграв лігу у 1954, 1955, 1957 і 1958 роках, поступившись титулом «Атлетіку» (Більбао) у 1956 році. «Барселона» виграла чемпіонат у 1959 і 1960 роках під керівництвом Еленіо Еррери й з Луїсом Суаресом у складі.
Домінування Мадрида Між 1961 і 1980 роками в Прімері лізі домінував Реал Мадрид, стававши чемпіоном 14 разів, включаючи п'ять перемог поспіль між 1961 і 1965 роками й дві серії з трьох перемог поспіль (1967-69 і 1978-80 рр.). Лише Атлетіко Мадрид зміг скласти гідну конкуренцію Реалу протягом цього періоду, перемігши чотири рази (у 1966, 1970, 1973 і 1977 роках). Ще два титули дісталися Валенсії у 1971 році й Барселоні з Йоханом Кройфом у складі в 1974 році.
1980-і роки Врешті-решт домінуванню двох клубів з Мадрида було покладено кінець, хоча й тимчасово, двома клубами з Країни Басків. Реал Сосьєдад виграв титул у 1981 і 1982 роках, а Атлетік (Більбао) — у 1983 і 1984 роках. Террі Венейблз привів Барселону до одного титулу у 1985 році, після чого Реал Мадрид знову ставав переможцем п'ять раз поспіль (1986-90 рр.) під проводом Лео Бенгаккера. У складі мадридців грав Уго Санчес і легендарна «Когорта стерв'ятника» — Еміліо Бутрагеньйо, Мануель Санчіс, Рафаель Мартін Васкес, Мічел і Мігель Пардеса.
1990-і роки Йоган Кройф повернувся до Барселони як тренер у 1988 році, зібравши легендарну «Команду-мрію» з такими гравцями, як Жузеп Гвардіола, Хосе Марі Бакеро, Чікі Беґірістайн, Гойкоечеа, Роналд Куман, Мікаель Лаудруп і Христо Стоїчков. Ця команда виграла титул чотири рази поспіль між 1991 і 1994 роками, а також виграла Кубок Чемпіонів у 1992 році. Після конфлікту з Кройфом Лаудруп перейшов до головного суперника Барси, Реала, і допоміг йому перервати переможну ходу Барселони у 1995 році. Після цього чемпіонами стали Атлетіко Мадрид у 1996-му і знов Реал Мадрид у 1997-му році. Після успіху Кройфа ще один голландець Луї ван Гал прибув на Камп Ноу, і з допомогою таких талантів як Луїш Фігу, Луїс Енріке і Рівалдо Барселона знов виграла титул у 1998 і 1999 роках.
Нове тисячоліття У новому тисячолітті Реал і Барселона зіштовхнулися з новими іспитами. Між 1993 і 2004 роками Депортіво Ла-Корунья фінішував в трійці призерів десять разів — більше аніж Реал чи Барселона, а у 2000 році, під проводом Хав'єра Ірурети, Депортіво став дев'ятим чемпіоном в історії ліги. Реал Мадрид виборов титул у 2001 і 2003 роках, але все більшу конкуренцію мадридцям складала Валенсія, яка переживала відродження під керівництвом Ектора Купера, дійшовши до фіналу Ліги Чемпіонів у 2000 і 2001 роках. Його наступник Рафаель Бенітес продовжив розпочату справу і привів клуб до чемпіонства у 2002 році й до «дубля» в лізі та кубку УЄФА у 2004 році. Барселона, натхненна грою Роналдінью, виборола титул в сезонах 2004-05 і 2005-06 (другий раз разом з Лігою Чемпіонів). Одночасно зійшла зірка Севільї, яка хоча й не виграла лігу, двічі поспіль перемогла у кубку УЄФА (2005-06 і 2006-07 — в другому випадку здолавши в фіналі ще один іспанський клуб, РКД Еспаньйол). Але наприкінці десятиріччя Реал повернув собі втрачені позиції, ставши чемпіоном у сезонах 2006-07 і 2007-08.
Клуби-учасники
Учасники Ла-Ліги сезону 2025–26:
Чемпіони
Рік за роком