Економіка Таджикистану має індустріально-аграрний характер. На початку 21 ст. Таджикистан має одну з найслабших економік Центральної Азії. Основні галузі промисловості: гірнича, хімічна, бавовняна, металовиробна, машинобудівна. Транспорт головним чином автомобільний. Залізниці з'єднують північні і південні райони країни з сусідніми районами Узбекистану. Головний аеропорт країни знаходиться в Душанбе; є також аеропорт в Худжанді.
Історія
Економіка Таджикистану тривалий час була складовою частиною адміністративно-командної економічної системи СРСР. Державі належали практично всі засоби виробництва, майже всі форми приватного підприємництва знаходилися під забороною. У кінці радянського періоду Таджикистан почав робити перші кроки на шляху до ринкової економіки.
Історично Таджикистан був переважно аграрною країною. Хоч в радянський час розвивалася промисловість, провідним залишилося сільськогосподарське виробництво. Наприкінці 1980-х років сільськогосподарські угіддя займали бл. 1/3 території республіки. Основними виробничими одиницями були колгоспи і радгоспи, однак більшу частину фруктів і овочів давали присадибні ділянки. Колгоспи і радгоспи збереглися і після проголошення незалежності, лише невелика частина господарств була приватизована. Радгоспи орієнтовані г.ч. на бавовництво. У 1990 збір бавовни-сирцю становив майже 850 тис. т, однак в умовах політичної і економічної кризи на початку 1990-х років виробництво всіх видів сільськогосподарської продукції різко скоротилося. Основні райони бавовництва — Ферганська, Вахшська, Гіссарська долини. Крім того, тут розводять виноград, лимони, дині. Розширення посівів бавовни в радянський період відбувалося за рахунок скорочення посівів продовольчих культур. Вище в горах вирощують зернові, картоплю, тютюн. Деякі колгоспи і радгоспи спеціалізуються на скотарстві (велика рогата худоба, вівці, кози, свині) і птахівництві.
За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП — $ 2,1 млрд. Темп зростання ВВП — 8,2%. ВВП на душу населення — $345. Прямі закордонні інвестиції — $ 1,6 млн. Імпорт — $ 49 млн. (г.ч. Нідерланди— 31,9%; Узбекистан— 28,6%; Швейцарія— 19,6%; Росія— 9,2%; Казахстан— 1,7%). Експорт (алюміній, бавовна) — $ 40,4 млн. (г.ч. країни СНД — 32,8%). У 1997 на частку країн СНД припадало 40% експорту і 63% імпорту Таджикистану.
Промисловість
Найбільші промислові центри Таджикистану —Душанбе і Худжанд. Виділяється також промислова зона на південному заході країни. Найрозвиненіша легка промисловість, пов'язана в основному з переробкою сировини: бавовняна, шовкова, килимоткацька, швейна і трикотажна, а також різноманітна харчова. Важка промисловість спеціалізується на випуску електротехнічного обладнання, верстатів і будівельних матеріалів. Налагоджене виробництво обладнання для текстильної промисловості. Розвинені також кольорова металургія і хімічна промисловість. У Таджикистані добуваються буре вугілля, нафта, природний газ, олово, молібден і ртуть.
Енергетика
Основу енергетики Таджикистану складають ГЕС, розташовані в основному на ріках Вахш, Пяндж і Сирдар'я. Найбільші ГЕС — Нурецька, Рогунська і Байпазинська ГЕС, Кайраккумська. ТЕЦ країни працюють головним чином на бурому вугіллі. За рахунок власної енергетичної бази задовольняється лише 50% потреб країни. Багато які селища досі не забезпечені електрикою. Постачання енергоносіїв з Узбекистану в останні роки неодноразово уривалося через заборгованість Таджикистану. Виробництво електроенергії — 17,5 млрд кВт·год (1991). Під час громадянської війни 1990-х років багато які електростанції Таджикистану були виведені з ладу, і виробництво електроенергії скоротилося більш ніж на 70%. Виробництво електроенергії у 2015 році становило 16,98 млрд кВт·год.
Див. також Корисні копалини Таджикистану, Історія освоєння мінеральних ресурсів Таджикистану, Гірнича промисловість Таджикистану, Природа Таджикистану, Геологія Таджикистану, Гідрогеологія Таджикистану, Сейсмічність Таджикистану.
Примітки
Джерела Гірничий енциклопедичний словник: у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X