Жу́рів — село в Україні у Рогатинській міській територіальній громаді Івано-Франківського району Івано-Франківської області, на межі з Ходорівською МТГ Стрийського району Львівської області.
Село знаходиться на Ходорівському Опіллі, що є частиною великого Рогатинського Опілля, на заході Подільської височини. Тут переважають лісостепові ландшафти.
Історія
Перша згадка про Журів у грамоті 29 червня 1394 р.
У податковому реєстрі 1515 року Журів документується як спалене містечко, де був млинZródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 166 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.. Збереглася згадка про спалення Журова татарами в 1599 р. До 1539 р.відомий правник, геральдик та генеалог Адам Бонецький вказував, що Журів інколи в документах згадувався, як «ДжурівBoniecki Adam. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Cz. 1. — t. 4, 1904. — S. 86. ». В історичних джерелах є також згадка про Журівський замок, який в 1648 р. був зруйнований під час визвольної боротьби українців під проводом гетьмана Богдана Хмельницького.
У 1987 р. біля села виявлено сліди давнього поселення голіградської культури фракійського гальштату. Дану пам'ятку взято під державну охорону.
За часів Речі Посполитої, Журів, як містечко перебував у власності шляхетського роду Даниловичів. Зокрема, «з Журова» підписувались Микола Данилович, його син Іван Миколай ,W. Hejnosz. Daniłowicz Jan Mikołaj z Żurowa h. Sas (†1649) / Polski Słownik Biograficzny.— Kraków, 1937.— t. IV/1, zeszyt 16.— S. 415. донька Петра Даниловича Олена (Гелена) Урсула Даниловичівна<ref>Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … — T. 4. — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743.— 820 s.— S. 333. </ref>, дружина Софія-Теофі́ля Даниловичі́вна (Собєська), мати короля Яна ІІІ Собєського, 1607, Журів — 27 листопада 1661, Жовква) — шляхтянка Королівства Польського русинського походження, донька руського воєводи Івана Даниловича і Зофії (Софії) з Жолкевських, внучка Станіслава Жолкевського. Містечко Журів до поділу Речі Посполитої у 1772 р. знаходилось на межі з Галицьким повітом та належало до Жидачівського повіту Львівської землі Руського воєводства. (Ру́ське воєво́дство (лат. Palatinatus Russiae, ) — адміністративно-територіальна одиниця Королівства Польського та Корони Польської в Речі Посполитій. Існувало в 1434–1772 роках).
У XIX ст. Журів — як містечко Бережанського, а потім у 1867 — 1918 рр. у складі Рогатинського повіту (Королівство Галичини та Володимирії).
У 1870-х — 1880-х рр. містечко мало власну печатку з зображенням сухого дерева (типовий для галицької сфрагістики австрійської доби «природничий» символ) і латинським написом: «Sigillum Communitatis Żurow».
1 січня 1934 р. Радою Міністрів РП з розпарцельованого (розділеного) Журівського фільварку ,що знаходився в 10 км. на захід від Журова, було утворено нову самостійну адміністративну гміну - Луковець- Журівський.
У 1939 році в містечку проживало 1410 мешканців (470 русинів, 480 поляків, 360 латинників, 30 євреїв)Володимир Кубійович. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939, стор. 69 — Вісбаден, 1983. — 205 с..
Населення села станом на 09.12.1931 р. становило 1297 осіб, на 01.01.1993 р. — 467, на 01.01.2009 р. — 432.
Місцеву школу в 2018 - ліквідовано
У селі знаходиться селянське фермерське господарство «Промінь».
12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 714-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Івано-Франківської області», увійшло до складу Рогатинської міської громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Рогатинського району, село увійшло до складу новоутвореного Івано-Франківського району.
Пам'ятки костел святого Станіслава єпископа-мученика(знищений за часів СРСР у 50 рр. ХХ ст.). Перед 1568 роком у Журові була заснована латинська парафія, та закладено латинський костел святого Станіслава єпископа-мученика, Львівської архідієцезії РКЦ. У 1598 році дерев'яний костел у Журові став відомим через євхаристійне чудо, що трапилося під час Богослужіння. Відтоді люди з навколишніх сіл стали часто сюди навідуватися. Після пожежі у 1621 році костел відновлено за кошти Миколи Даниловича, а саме був збудований мурований храм, який посвятили Найсвятішій Богородиці — Журівській. Протягом XVII — XVIII ст. споруда кілька разів страждала від пожеж, тому перебудовувалася в різних стилях (готика, ренесанс). 1885 року костел учергове згорів, але чудотворна ікона, яку винесли з вогню, була чудом врятована. Відбудований костел до 1935 року виконував роль локального санктуарію Богородиці-Журівської — це було відпустове місце, яке відвідували вірні як римо-католики, так греко-католики (католики візантійського обряду). Магнат Микола Данилович прикрасив чудотворний образ Пречистої Діви Марії срібними ризами та коронами. Ікона славилася численними чудами і ласками, була прикрашена 213-ма вотами — дарами за зцілення. Під час монголо-татарської навали люди винесли образ на мур. Стріли ворогів перестали долітати, обложені врятувалися. У польському віснику за 1925 рік збереглася стаття про чуда за посередництвом образу Пресвятої Богородиці-Журівської. Зокрема, багато ласк зазнав на собі місцевий римо-католицький священник Вінцент Бонковський. У статті описано випадок, коли жінка на ім'я Мар'яна Дашкевичова прибігла до костелу з помираючою дитиною. Вона благала священника про допомогу. Отець побачивши безнадійність ситуації, адже дитина не подавала ознак життя, порадив матері вклякнути під головним вівтарем і віддати себе з дитиною в опіку Пресвятої Богородиці. Згорьована матір так і зробила. Враз дитина почала дихати і заплакала. Напередодні Першої світової війни при костелі було засноване згромадження сестер домініканок. У 1938 році у згромадження було три черниці. Головний вівтарний образ цього костелу - образ святого Станіслава єпископа-мученика зараз знаходиться в римсько-католицькому костелі св. Станіслава єпископа-мученика,у с.Липівка (кол.Фірлеюв),що на півшляху між Рогатином і Перемишлянами ,що на межі з Львівською областю. У костелі було два вівтарі, один з яких відведено для богослужінь греко-католиків (католиків візантійського обряду) з причини нищення місцевої церкви пожежею. Даний факт свідчить про мирне співжиття мешканців містечка, адже воно було багатоетнічним та поліконфесійним (у ньому проживали поляки, українці(русини), євреї). Доля костелу — трагічна: з приходом радянської влади- влади тотального нищення пам'яток і традицій, Журівський костел було зруйновано, майно пограбовано, а поховання місцевих магнатів-фундаторів костелу Констанції Данилович (в народі білої пані) та ін., які були поховані у крипті храму- сплюндровано.ЦЕГЛУ ЗІ ЗРУЙНОВАНОЇ СВЯТИНІ ВИКОРИСТАНО ДЛЯ РЕМОНТУ МІСЦЕВИХ ДОРІГ. церква Св. Димитрія Солунського де тепер зберігається Чудотворний образ матері Божої Журівської, який раніше знаходився в місцевому римсько-католицькому костелі св. Станіслава єпископа-мученика.
Відомі люди Зиновій Семенович Карась (9 березня 1929 — 4 березня 2014) — коломийський громадсько-політичний діяч, священик УГКЦ, член ОУН, жертва радянських таборів, публіцист, журналіст. Дідичі Микола Данилович Софія Теофіла Даниловичівна Ян Потоцький Теодор Потоцький
Примітки
Джерела — S. 867—868. Ярослав Марків''. Село Журів — колишнє містечко Рогатинщини. Історико-епічний нарис/Марків Я., Карась З., Короташ В. — Журів-Коломия: Коломийська друкарня ім. Р. Шухевича, 2001. — 216 с. http://chtyvo.org.ua/authors/Markiv_Yaroslav/Selo_Zhuriv_-_kolyshnie_mistechko_Rohatynschyny_/ Журів: літературно-документальне видання / упоряд. З. Карась. — Львів, НФВ «Українські технології», 2007 — 84с., іл.. ISBN 978-966-345-130-5