Сибірсько-татарська мова (самоназва: себертатар тел / sebertatar tel) — мова сибірських татар . Належить до тюркських мов, що входять в передбачувану алтайську сім'ю мов.
Ділиться на 3 великих діалекти:
тоболо-іртиський, барабінський, томський.
Питання про те, чи є сибірсько-татарська мова самостійною, чи це діалект татарської мови, залишається дискусійним.
В даний час сибірсько-татарська мова внесена ЮНЕСКО до числа мов РФ з явною небезпекою зникнення.
Інститут тюркологічних досліджень університету Хаджаттепе спільно з Інститутом турецької мови в травні 2012 року провели 4-й Міжнародний науковий симпозіум тюркологічних досліджень «Зникаючі або неіснуючі тюркські мови й культури». В список зникаючих тюркських мов й культур включено сибірсько-татарську мову й сибірсько-татарську культуру.
Класифікація
Класифікація Радлова
Східна група: мови і діалекти алтайських, обських, єнісейських тюрків і чулимських татар, карагаська, хакаська, шорська і тувинська мови; Західна група: говірки татар Західного Сибіру, киргизька, казахська, башкирська, татарська і, умовно, каракалпацька мови; Центральноазійська група: уйгурська і узбецька мови; Південна група: туркменська, азербайджанська, турецька мови, деякі південнобережні говірки кримськотатарської мови; Якутська мова окремоГаджиєва Н. З. Тюркські мови. // Лінгвістичний енциклопедичний словник. — М, 1990. — С. 527—529).
Класифікація Богородицького
Північно-східна — якутська, карагаська і тувинська мови; Хакаська (абаканська) — сагайська, бельтирська, койбальська, качінська і кизильська говірки хакаського населення регіону; Алтайська — з південною гілкою: алтайська і телеутська мови і північною гілкою: діалекти т. з. черневих татар і деякі інші; Західно-сибірська — всі діалекти сибірських татар; Надволзько-приуральська — татарська і башкирська мови; Центральноазійська — уйгурська, казахська, киргизька, узбецька, каракалпацька мови; Південно-західна — туркменська, азербайджанська, кумицька, гагаузька і турецька мовиБогородицький Ст. А. Введення в татарське мовознавство. Казань, 1934.. Сибірськотатарська мова відноситься по більшості фонетико-граматичних показників до мови кипчацько-ногайської підгрупи кипчацької групи західно-хуннської гілки тюркських мовТумашева Д. Р. Діалекти сибірських татар. Досвід порівняльного дослідження. Казань, 1977..
Класифікація за Д. Р. Тумашевою
Тоболо-іртыський: тюменський говір — Тюмень, Ялуторовський, Нижньотавдинський, Ісетський, Заводоуковський райони Тюменської області; тобольський говір — Тобольський (з колишнім Байкаловським), Вагайський (з колишнім Дубровинським), Ярковський райони Тюменської області східно-тобольський (токузько-уватський) підговір — Вагайський район; заболотний говір — Тобольського, Уватський райони Тюменської області; тевризький (курдакський, куртакський) говір — Тевризький, Усть-Ішимський, Знам'янський райони Омської області; тарський говір — Тарський, Великоріченський, Колосовський райони Омської області. Барабинський — Барабінський, Куйбишевський, Киштовський, Венгеровський, Убинський, Чановський райони Новосибірської областіКорусенко С. Н., Кулєшова Н. Ст. Генеалогія та етнічна історія барабинских і курдакско-саргатских татар. — Новосибірськ, 1999. — С. 6.. Томський: еуштинсько-чатський говір — Томський район Томської області; калмацький говір — Юргінський район Кемеровської області; орський підговір чатів — Коливанський район Новосибірської області.
На її думку, в області граматичного ладу барабинський діалект тяжіє до південних діалектів алтайської, киргизької мов і має ряд граматичних рис, спільних з хакаською, шорською, тувинською й чулимсько-тюркською мовами. Томський діалект ще ближче до алтайської і споріднених з нею мовам. У тевризькій говірці тоболо-іртиського діалекту відзначено багато східно-тюркських елементів, характерних для алтайської, хакаської та шорської мов.
Історія вивчення Перші спроби наукового осмислення сибірськотатарської мови відносяться до кінця XVIII сторіччя. Інтерес до мови сибірських татар посилюється у зв'язку з необхідністю підготовки місіонерських кадрів для наверненням сибірських татар у християнство. В кінці XVIII ст. (1783 р.) запроваджується викладання сибірськотатарської мови. Це, ймовірно, є однією з причин відторгнення сибірськими татарами письмової форми своєї рідної мови, оскільки вона у цьому зв'язку ставала мовою християнізації, що, природньо, негативно сприймалося мусульманським населенням.
Для місіонерських цілей була проведена важлива робота вчителем татарської мови Тобольського головного народного училища Йосипом Гігановим. У 1801 році з'явилася його «Граматика татарської мови»Гіганов В. Граматика татарської мови, складена в Тобольської головній школі вчителем татарської мови, Софійського Собору священиком Йосипом Гігановим. СПб., 1801.. У 1804 році виходить у світ його друга книга «Словник російсько-татарський». Під найменуванням «татарський» у цьому випадку мається на увазі сибірськотатарський. Цей словник містить понад 10 тисяч слів й виразів. У словнику вміщено такі слова, як йыуык «близько», тора «місто», кунагөй «готель», коток «криниця», сый «честь» та інші, а також християнські терміни — Індзіль «Євангеліє», Індзільче «євангеліст» та інші.
У 1802 році в Санкт-Петербурзі видається «Буквар арабського й татарського письма» вчителі Саусканської школи Ніят-Баки Атнометова в якості навчального посібника для учнів початкових класів сибірськотатарських шкілАтнаметов Н. Б. Буквар татарського і арабського письма з додатком слів зі знаками, показують їх догану. Під рук. В. Гиганова. СПб., 1802.. Цінність цієї книги полягає в тому, що вона була першою спробою складання підручника рідною мовою сибірських татар.
Цікавився сибірськотатарською мовою історик Сибіру Р. Ф. Міллер. Про це свідчить його архівний матеріал у портфелі № 513, зошит № 1 на місцях № 1-13, «Лексикон або краще сказати, зібрання слів татарської мови по всім діалектам Сибіру (башкирський, туринський, тобольський, томський, телеутський, кузнецький, красноярський, кангат-якутський) з перекладом на латинську мову»Ахатов Р. Х. Діалект західносибірських татар. Уфа, 1963. 195 с..
У періодичній пресі XIX століття з'являються публікації, присвячені мові, культурі, побуті аборигенів Сибіру. Так, у журналі «Тобольские губернские ведомости» (1861) В. Юшков у статті «Сибірські татари» публікує матеріали з фонетики і лексики тобольських татар. Він аналізує мову і встановлює в ньому три фонетичні особливості:
1. Вживання глухих приголосних звуків п, с, т замість очікуваних дзвінких приголосних звуків б, з, д (пүлмә < «кімната», син «здатність», тус «друг»); 2. Заміна давньотюркського звуку ч звуком ц (пыцак «ніж», акца «гроші»); 3. Відповідність звуку ч звуку җ в словах арабо-перського походження (чан < җан «душа»).
З мови сибірських татар залишив роботи дослідник тюркських мов Вільгельм Радлов. IV частина його праці «Зразки народної літератури тюркських племен, що живуть у Південній Сибіру і Дзунгарьському степу» присвячена говіркам барабинців, тарських, тобольських й тюменських татар. Зібрані Радловим фольклорні матеріали мають нев'янучу цінність, бо вони написані у фонетичній транскрипції і повністю відображають основні характерні риси мови сибірських татар. Вільгельм Радлов у мові сибірських татар виділяв два діалекти: діалект барабинських діалект тоболо-іртиських, тобто тарських, тобольських, тюменських татар.
У 1903 році один з видатних тюркологів того часу проф. Н. Ф. Катанов видав у Казані книгу «Досвід дослідження урянхайської мови». У ній автор давав докладний опис урянхайської (тувинської) мови, як уважний лінгвіст з широким діапазоном, користувався зіставленням його з усіма тюркськими мовами (42 живими, 5 мертвими), відомими для того часу, в тому числі з мовою сибірських татар.
В Тобольську у 1904 році був опублікований невеликий словник говіркою татар тобольського округу, а в 1905 році — книга «Російсько-татарська розмова», укладена для навчання сибірських татар російської мови. У «Короткому російсько-татарському словнику» діалектні слова класифікуються тематично. Цей словник за принципом побудови не відрізняється від «Граматики» В. Гіганова. Однак, в ньому на відміну від попередніх словників, представлені переліки синонімічних груп. Наприклад, куца, әкә «старший брат», цәцгелцә, пау типкец «гойдалки», әйәрлек, таңлы «мудрість», көйгәләк, тис кеше «запальний», шир арсар «дурний», аңкарай, мәцкәй «жадібний» і інше.
На початку XIX ст. вивчення сибірськотатарської мови, як і раніше ведеться комітетом православного місіонерського товариства. У 1906 р. у Тобольську була надрукована «Російсько-татарська азбука» (російською мовою і говіркою татар Тобольської губернії), що складається з двох частин — сибірськотатарської та російською, містить алфавіт і ряд моралей. При складанні цих книг місіонери намагалися вживати розмовну мову того часу, щоб вони були зрозумілі простому народу, що, власне, певною мірою призвело до відмови сибірських татар від письмової форми своєї мови.
Більш глибоке вивчення сибірськотатарської мови почалося за радянської доби. Починаючи з 1920-1930-х років, мова сибірських татар стали розглядати як об'єкт діалектологічної науки в діалектній системі татарської мови. В ці роки були організовані ряд наукових експедицій до Сибіру.
Василь Богородицький мову сибірських татар відносив до західносибірської групи тюркських мов. На його думку, сюди входять чулимські, барабинські, тобольські, ішимські, тюменські і туринські татари. Характерною рисою цих говірок, за винятком ішимської, він вважав цокання. Західносибірські діалекти, говорив Василь Богородицький, складають перехід до поволзько-приуральської мовної області. У них старий тюркський вокализм вже почав видозмінюватися у напрямі, подібному до цієї останньої, причому представляє більш ранню фазу. Так, тут тюркське кореневе «о» звузилося до «у» (довге «у»), а тюркське «у» відображається у вигляді простого «у» (коротке «у»).
У 1940 р. в журналі «Рада мәктәбе» («Радянська школа») була опублікована стаття Латифа Заляя (Л. З. Залялетдинова) «Діалекти татарської мови», у другій частині якої матеріали з мови тобольських татар — «Тобол татарлар сөйләү телендәге кайбер үзенчәлекләрне күрсәткән материаллар» («Матеріали, що демонструють деякі особливості мови тобольських татар») — він аналізує мову татар Байкаловського району Омської області, а також наводить приклади з говірок тарських татар Омської області, бардимських татар Свердловської області. У цій статті Л. Заляй вперше вжив термін «східний діалект» для позначення сибірськотатарської мови. Проте в цей період не було жодної фундаментальної праці з сибірськотатарської мови. Найбільш значимі роботи, в тому числі дисертації, Л. Заляя були присвячені середньому діалекту татарської мови.
Фундаментальне вивчення сибірськотатарської мови вимагало не епізодичних експедиційних обстежень і збору даних одними і камеральної обробки їх іншими вченими, а багаторічного копіткого, систематичного стаціонарного дослідження особливостей діалекту в самому ареалі і тому ніхто з радянських вчених не наважувався на це.
Піонером у цьому став Габдулхай Хурамович Ахатов, який, одержимий наукою, переїхав з Казані до Тобольська з метою більш глибокого вивчення особливостей мови сибірських татар і тим самим вніс надалі фундаментальний внесок у вивчення діалектів сибірських татар.