Бережа́нський райо́н — колишня адміністративно-територіальна одиниця на заході Тернопільської області. Площа — 661 км². Населення — 21 тис осіб (2017), з них 96% — українці, проживають також росіяни, білоруси, поляки, євреї, татари.
На території району розташовано 57 населених пунктів, що входять до складу 25 сільських рад.
Ліквідований 19 липня 2020 року.
Географія
Територія району — в межах Подільського горбогір'я (максимальна висота — 443 м), поверхня якого розділена руслами лівих приток річки Дністер таких як Золота Липа, Коропець та інші. На річках розташовані 17 ставків і Бережанське водосховище). Ліси займають 22,3 тис. га.
Корисні копалини
Є поклади глини, вапняків, кварцових пісків, торфу, значні запаси каменю.
Географічне розташування
Бережанський район розташований у західній частині Тернопільської області. На сході він межує з Козівським, на північному сході — із Зборівським, на півдні — з Підгаєцьким районом Тернопільської області, на півночі — з Перемишлянським районами Львівської області, на заході — із Рогатинським районом Івано-Франківської області.
Крайні точки:
північна — с. Краснопуща, південна — с. Слов'ятин, східна — хутір Сонячне, західна — с. Шайбівка.
Протяжність району з півночі на південь — 34 км, із сходу на захід близько 25 км.
Територія району знаходиться між 490 18" і 490 37" північної широти та 24 043" і 250 05" східної довготи.
Рельєф
Бережанщина входить до географічної зони Опілля, що є найвищою і найбільш розчленованою частиною Подільської височини. Територія району переважно рівнинна, лише подекуди здіймаються високі пагорби, які поступово переходять у широкі долини. І тільки північніше Бережан, там де походить вододіл річок Золота Липа і Нараївки, гребенястим пасмом виділяється Бережанський горбогірний лісовий район. Тут — найвища точка району — гора Попелиха (443 м).
Геологія
Вивченням геологічної будови Подільського плато займались вітчизняні та радянські геологи В. Ласкарєв, А. Карпінський, А. Архангельський, В. Шональський, В. Боднарчук, О. Смірнова, С. Пастернак, та інші.
Подільська височина, де разташована територія району, відповідає південно-східній частині Волино-Подільської плити.
В геологічній будові Бережанського району представлені потужні товщі осадового чохла Східноєвропейської платформи, які є відкладами палеозою, мезозою і кайнозою, що залягають на кристалічному фундаменті і характеризуються незначними кутами падіння шарів, що властиво для платформових областей. Загальною рисою осадових комплексів є поступовий нахил шарів на захід — південний захід, у бік Більче-Волицької зони і Передкарпатського прогину.
Найбільш давні породи, що виявлені свердловинами — палеозойські і, зокрема, силурійські та девонські.
Відклади нижнього відділу силуру представлені товщею грудкуватих мергелистих вапняків, що чергуються з невеликими пачками глинистих сланців і прошарками товстошарованих вапняків. Загальна потужність нижньосилурійських порід до 200 м.
Відклади верхнього відділу силуру (готланду) представлені глинистими сланцями з прошарками тонкошаруватих сірих вапняків і мергелів. Потужність відкладів верхнього силуру не витримана: від 125–200 м до 600 м.
Безпосередньо на відкладах верхнього силуру залягають товщі нижнього девону, представлені строкатоколірними породами типу «Old Red Stone». У нижній частині розрізу залягають зеленуваті глини, вище — пісковики, піскуваті мергелі, забарвлені в червоний або бурий колір. Верхню частину розрізу нижнього девону складають червоні та бурувато-сірі масивні пісковики з проверстками сланців. Часом у пісковиках добре виявлені хвилеприбійні знаки, тріщини висихання тощо. Органічні рештки в породах нижнього девону зустрічаються рідко. Виявлені вони лише скам'янілими рештками панцирних риб.
Загальна потужність верств нижнього девону досягає 450–500 м.
Нижній девон дещо дислокований. Верстви його перегнуті у складки, видовжені у північно-західному напрямі.
Відклади середнього девону в основному представлені вапняковими і доломітними сірими, темно-сірими і майже чорними бітумінозними і тріщинуватими.
Вапняки доломітизовані, сірі, жовтувато-сірі, з пор верстками пісковиків незначної товщини. Узгоджено залягають на нижньому девоні. Потужність пластів середнього девону до 30 м.
Верхній відділ девонської системи представлений кристалічними, іноді піскуватими доломітами, здебільшого сірого кольору. Вони перешаровуються з вапняком верствами глинистих сланців і пісковиків. Верхню частину розрізу складають потужні товщі сірих або темно-сірих вапняків.
Загальна потужність верхнього відділу девону від 30-50 м до 200 м.
Кам'яновугільні відклади в межах району не зустрічаються. Уламки порід цього віку зрідка трапляються в складі конгломератів мезозою.
Відклади мезозойського віку мають велике поширення за винятком тріасу. Про верстви тріасової системи на платформ енній частині західних областей України в доступних джерелах достовірні відомості відсутні.
Юрська система в межах району представлена сарито-кристалічними проверстками зеленувато-сірих мергелів.
Загальна площа юрських відкладів не перевищує 50 м
Крейдова система в межах району представлена своїм верхнім відділом і, зокрема, сеноманським, туринським, сенонським, емшерським, сантонським, кампанським ярусами.
В нижній частині сеноманського ярусу залягають глауконітові пісковики і піски зеленувато-сірі і сірі, різного гранулометричного складу — від дрібнозернистих до крупнозернистих. На них нашаровуються вапняковисті пісковики, піскуваті вапняки, переважно світлого забарвлення і міцні. У верхній частині розрізу піскуваті мергелі. Потужність товщ сеноману від 2 до 36 м.
Утворення туронського ярусу залягають на сеноманських. Склад їх досить одноманітний. Переважають верстви крейдових мергелів, біла глиниста крейда з вкрапленнями чорного кременю та про верстками щільного і черепашкового вапняку. Потужність туронських відкладів від 5 до 60 м.
Відклади сенону потужністю 20-30 м представлені мергелями і сірими вапняками, іноді піскуватими.
За окремими фондовими матеріалами між сеноном і синтоном виділяється так званий емшерський ярус, представлений блакитно-сірими або зеленуватими м'якими мергелями і білими глинистими вапняками, загальною товщею 18-20 м.
Синтонський ярус представлений світло-сірими і жовтувато-сірими мергелями і м'якими вапняками з нечіткою верствуватістю, загальна товща яких становить 20-30 м.
Товщі кампану складають сірі або темно-сірі плитчасті мергелі, що перекриваються, так званими, косоверствуватими пісковиками, на яких знову залягають піскуваті мергелі сіро-зеленого кольору.
Відклади третинного системи виражені породами тортонського ярусу, що залягають на сильно розмитій поверхні верхньої крейди. Для них характерне порівняно невитримане залягання по потужності і поширенні.
В нижній частині розрізу вони представлені серією зеленувато-сірих глин або світло-сірих кварцових чи кварцово-гладкомітових пісковиків на вапняковому цементі. Місцями пісковики дуже розсипчасті в перетворенні в сірі вапнякові піски. Іноді серед пісковиків зустрічаються лінзи туфових порід і бентонітової глини жовтого кольору.
На вапнякових пісковиках залягають товщі літотамнієвих вапняків, що утворюють так звані нараївські верстви нижнього тортону. В низах ця товща представлена міцними дрібнозернистими вапняками світло-сірого, місцями сірого кольору. Загальна потужність літотамнієвих вапняків досягає 25 м.
Відділи верхнього торшону мають широкий розвиток і представлені так званими над гіпсовими горизонтами. Сама гіпсово-ангідридова світа верхнього тортону сильно розмита ерозійними процесами і зустрічається у вигляді окремих своєрідних «острівків» лише на вододілах.
Над гіпсові горизонти представлені жовтувато-сірими і сірими слабодоломітизованими кавернозними вапняками і зеленими глинами.
Зелені глини, що входять до складу над гіпсових горизонтів, характеризуються значними поширеннями. Їм притаманні різні відтінки: коричневий, сірий, бурий та ін. Місцями глини сланцюваті. Вони пластичні, в'язкі, безкарбонатні. Зрідка серед глин трапляються уламки вапняків.
У верхній товщі зелені глини відзначаються однорідністю і чистотою. До низу вони перешаровуються з глинисто-піскуватою карбонатно-туфітовою породою і вулканічним туфом. Зрідка серед туфітів зустрічаються прошарки бентонітової глини жовтого кольору.
Загальна потужність товщі зелених глин досягає 12 м.
Відклади четвертинної системи мають значне поширення і покровом різної потужності, походження та складу вкривають майже всю територію району.
Нижньочетвертинні відклади представлені сірими та сіро-бурими глинами, збереглися місцями лише на сучасних вододілах в до четвертинних зниженнях рельєфу.
Середньо четвертинні відклади представлені лесами і делювіальними лесовими суглинками. Лесоподібні суглинки в основному поширені на схилах горбів і утворюють своєрідні площі біля їх підніжжя.
Голоденові відклади зустрічаються переважно в долинах річок та їх приток і представлені складним комплексом піщано-глинистих наносів, пов'язаною з сучасною діяльністю текучих вод.
Потужність четвертинних відкладів на водоймах досягає 10-15 м, а в долинах рік вона значно менша.
В залежності від геологічної будови перебувають і мінеральні ресурси та їх поширення на території району.
Майже всюди є різні види глин, які значними товщами залягають близько від поверхні, а місцями виходять на поверхню. Вони придатні на виробництво цегли, дренажних труб, гончарної черепиці та кахлю.
Корисні копалини
Важливе господарське значення мають вапняки, які також поширені на всій території району і зустрічаються в багатьох місцях. Значні запаси вапняку є в Потуторському, Нараївському та Підвисоцькому родовищах. Найтвердіші породи вапняків використовуються як будівельний камінь, літо амінові вапняки Підвисоцького родовища — на виготовлення вапна та вапнякового борошна для розкислення ґрунтів.
Важливе значення мають кварцові піски, придатні на виробництво скла і будівельні роботи. Особливо значним є розвідане в останні роки Рогачинське родовище будівельного піску із загальними запасами понад 12 млн м³.
Є в районі значні запаси мергелю придатного для виробництва високоякісного цементу. На заплавах Золотої Липи, Нараївки та Цехівки є торф.
Клімат
Клімат Бережанського району, як і будь-якої території, формується під впливом сонячної радіації, циркуляції атмосфери та інших географічних факторів.
Сумарна сонячна радіація в межах району становить 100 ккал / см² у рік. Альбедо в теплий період року становить 29%, в холодний -близько 45%. Поглинута радіація за рік 78 ккал/см² .радіаційний баланс за рік близько 40 ккал/см². найвищі додатні суми радіаційного балансу припадають на червень-липень, а найбільш від'ємні — на січень.
Тривалість сонячного сяяння за рік 1800 годин.
Середня тривалість вегетаційного періоду становить 202 дні (з 8-10 квітня по 27-29 жовтня).
Температура повітря протягом року йде паралельно ходові сонячної радіації. Найвищі середні добові температури спостерігаються в липні, а найнижчі — в січні.
На основі багаторічних даних Бережанської метеостанції середня багаторічна температура липня становить +18,50. максимальна температура до + 36,6 0 буває в період першої декади серпня. Середня температура січня становить — 5,40, мінімальна — 27,30.
Річна амплітуда температур становить 23,90, найбільша амплітуда мах-мін 63,90..
Без морозний період триває 150–160 днів. Перехід середньодобових температур через 00 весною відбувається в другій декаді березня, восени — в третій декаді листопада.
Сума позитивних температур повітря вище +100 становить за рік 24000 — 25000.
Останні весняні приморозки закінчуються в середньому в першій декаді травня, перші приморозки восени бувають у першій декаді жовтня. Звичайно, в окремі роки бувають відхилення від багаторічних показників.