Симон Рак-Михайловський (, ; , Максимівка, Вілейський повіт, Віленська губернія, нині Молодечненський район, Мінська область — , Мінськ, СРСР) — білоруський громадський та політичний діяч, публіцист і педагог. Делегат Першого Всебілоруського з'їзду, діяч Білоруської Народної Республіки, член Ради БНР, Посол I каденції сейму Польської Республіки (1922—1927).
Діяч Білоруської соціалістичної громади, Білоруського соціал-демократичної партії та Білоруської селянсько-робітничої громади. Публікувався на сторінка газет «Наша Нива», «Білорусь», «Дзвін» тощо. Автор музики на слова Максима Богдановича «Зорка Венера».
Біографія
Молодість Народився у багатодітній білоруській родині Олеся і Марцели (до шлюбу Рудь) Михайловських. Сім'я мала селянське походження й була православною. Подвійне прізвище взяв лише Симон; вважається, що він знайшов певні документи, котрі свідчили про те, що саме так звучало прізвище його далекого предка. У віці десяти років Симон залишився без батька, тому з раннього віку йому довелося працювати найманим пастушком. По досягненню 14 років працював лісорубом у панському лісі біля Семкового Городка.
1900 року завершив початкову школу в Радошковичах. Протягом 1900-1904 навчався в Молодечненській учительській семінарії. У 1904—1909 роках учителював у школах Свенцянського і Вілейського повітів, займався культурно-просвітницькою діяльністю, збирав і записував народні пісні, легенди й казки, вивчав білоруські народні звичаї та обряди. Упродовж революції 1905 року пропагував ідеї соціального і національного визволення, обирався селянами представником до Державної думи. 1906 року Рак-Михайловський потрапив під 3-місячний адміністративний арешт за розповсюдження соціал-демократичних листівок й прокламацій, покарання відбував у Вілейській в'язниці. Юний Симон прагнув продовжити освіту у Віленському учительському інституті (за іншими відомостями — в котромусь із вищих навчальних закладів Санкт-Петербурга), проте не був прийнятий через «неблагонадійність». Урядові переслідування змусили оселитись в Криму. 1912 року закінчив Педагогічний Інститут у Феодосії. Обіймав посаду викладача чотирикласного вищого початкового училища жіночої гімназії в місті Карасубазар. У Феодосії одружився з молодою вчителькою — грекинею Надією Мусолавою. В 1912 народився син, який отримав ім'я Рогволод. Сімома роками пізніше в шлюбі народилася донька Рогнеда.
Улітку 1914 Рак-Михайловського мобілізували до російської армії. У фронтові окопи не потрапив, мабуть, через проблеми зі здоров'ям. До вересня 1917 служив писарем у канцелярії 24-го транспорту 5-го обозного батальйону 10-ї армії. Вів революційну агітацію серед солдатів. Почав публікуватися в 1915 році (стаття «З думок в поході» в «Нашій Ниві»).
Початок діяльності в білоруському русі
Після Лютневої революції повернувся до Мінську й долучився до політичного життя. На початку 1917 року вступив до Білоруської соціалістичної громади (БСГ). У березні того ж року брав участь у З'їзді білоруських національних організацій. Був організатором й учасником проведеного в жовтні з'їзду воїнів-білорусів Західного фронту, очолив створену на ньому Центральну білоруську військову раду. На 3-му з'їзді БСГ Симона обрали членом Центрального комітету. Паралельно займався справою розвитку білоруської національної освіти, обіймаючи посаду секретаря білоруської шкільної підкомісії при Мінській міській думі.
На Першому Загальнобілоруському конгресі 1917 року в Мінську увійшов до президії, керував засіданнями, виступав з питання організації білоруських військових формувань. Після розгону конгресу увійшов до підпільного Виконкому його Ради, спільно з Олександром Цвікевичем і Яном Середою був спрямований на мирні переговори у Бересті. Як зазначає Олександр Бергман, до міста довелося добиратися пішки. Більшовики затримали білоруську делегацію перед лінією фронту, тому та потрапила до Бересті окружною дорогою через Україну. Втім, участі у перемовинах делегати не взяли, Лев Троцький обґрунтовував відмову тим, що Радянська Росія не визнала Білорусь, а отже вона становить частину Росії. Білоруські представники змогли взяти участь у конференції лише як спостерігачі з української сторони. 25 лютого 1918 року Рак-Михайловський й Цвікевич надали представнику німецької делегації Шиллеру коротку довідку про історію білоруського руху та про становище білоруського питанням до лютого 1918. Втім, Брестський мирний договір підписали без урахування їхньої думки, що стало наслідкомполітичної слабкості Виконкому Ради Всебілоруського з'їзду й відсутності у нього реальної влади.
Після проголошення незалежності Білоруської Народної Республіки 25 березня 1918 року Рак-Михайловський та Олександр Цвікевич виїхали на переговори до Києва з урядом Української Народної Республіки. Делегація мала офіційно повідомити УНР, а через її радіотелеграф й народам Європи про проголошення незалежності БНР, з'ясувати можливості для отримання грошової позики білоруському уряду, налагодити торговельний обмін між двома країнами й постійний прямий зв'язок між їхніми столицями. Окрім того, передбачалося вирішити питання щодо двостороннього кордону на основі етнографічного принципу й досягти міжнародної підтримки України у визначенні західних і північних кордонів Білорусі на тих же засадах.
Представникам БНР не вдалося реалізувати більшості завдань, головним чином у світлі тодішнього геополітичного становища. Українська сторона, виходячи з передусім стратегічних міркувань, прагнула провести кордони якомога північніше, зберігаючи за собою Полісся й залізничну колію Брест-Брянськ. Представники УНР обґрунтовували свою позицію Брест-Литовським договором, слабкістю БНР та необхідністю межування з Росією або Польщею у випадку падіння останньої. 10 червня 1918 року білоруську делегацію відкликали з Києва до Мінська. Рак-Михайловський повернувся на батьківщину дещо пізніше, восени 1918, оскільки перед остаточним завершенням роботи він виїхав до Криму, щоб забрати до Мінська сім'ю.
Рак-Михайловський висловлював протест проти спрямованої 26 квітня 1918 року німецькому кайзеру вітальної телеграми. Як прихильник народницького крила БСГ він виступав за створення власної держави, спираючись на білоруський трудовий народ. Після розколу в червні 1918 року Білоруської соціалістичної громади на 3 частини, Симон Рак-Михайловський став одним із творців, а відтак і членом ЦК Білоруської соціал-демократичної партії. Підтримував тісні зв'язки з Білоруською партією соціалістів-революціонерів. Після повернення до Мінська займався організацією білоруських початкових шкіл. У вересні 1918 — травні 1919 року працював директором Мінських перших білоруських учительських курсів, які були створені Секретаріатом освіти БНР з дозволу командування німецької 10-ї армії і після приходу радянської влади були перетворені в 1 Мінські білоруські педагогічні курси при Мінському білоруському педагогічному інституті.
Продовжував діяльність у білоруському національному русі і в часи польської окупації Білорусі 1919-1920 років. 10 серпня 1919 року в зайнятому поляками Мінську виник представницький орган білоруських національних організацій — Тимчасовий білоруський національний комітет (ТБНК), до складу якого серед інших діячів, як представник Ради БНР, увійшов Рак-Михайловський. Очолив Білоруську центральну шкільну раду, одночасно працюючи інструктором білоруської секції шкільного відділу Мінського магістрату, директором курсів білорусознавства.
У жовтні 1919 року згідно з декретом Юзефа Пілсудського було почато створення білоруського національного війська і заради цього була затверджена Білоруський військова комісія (БВК), Рак-Михайловський був включений до її складу як голова культурно-освітньої комісії. У березні 1920 року ввійшов до організаційного комітету створеного в Мінську Білоруського православного народного братства імені Святих Кирила і Лаврента Туровських, метою якого було поставлено «об'єднання православних білорусів для захисту Святої православної Віри на Білоруській землі і розширення національної свідомості серед білоруського народу і зміцнення між братчиками основ християнської моралі, доброго християнського життя і взаємної допомоги». Увійшов до складу делегації на чолі з Вацлавом Івановським, яка 20 — 24 березня проводила переговори з головою комісії для розробки проекту врегулювання польсько-білоруських відносин Леоном Василевським. В результаті переговорів білоруській стороні вдалося домогтися виділення поляками деяких субсидій на розвиток білоруського національної освіти.
У грудні 1919 року в Мінську стався розкол Ради БНР, в результаті якої Рак-Михайловський увійшов до утвореної 13 грудня Вищої Раду БНР, яка виступала за подальше виконання обов'язків прем'єра Ради БНР Антоном Луцкевичем. Різниця двох Рад (Найвища і Народна Рада БНР) полягала в тому, що прихильники Вищої ради стояли на більш помірних пропольських позиціях, в той час як їхні опоненти — на антипольських. Входження Рак-Михайловського, який до сих пір дотримувався радикальних соціалістичних поглядів, до Вищої Ради було не дуже логічним. Польські спецслужби в міжвоєнний період пояснювали це тим, що Рак-Михайловський та інші близькі йому ідейні діячі входили до полонофільських структур із завданням підриву цих структур зсередини.
Після початку наступу Червоної Армії на Варшаву в 1920 році Рак-Михайловський покинув Мінськ, спочатку перебрався у Київ, а в липні до Гродно. У короткий період існування радянської влади в місті, Рак-Михайловський працює шкільним інструктором відділу народної освіти і займається організацією шкіл у Гродненському повіті. З родиною Аркадія Смолича, з якою він в той час жив в одній квартирі, Рак-Михайловський вирішує залишитися в місті і після відступу Червоної Армії 17 липня 1920 року. За Володимиром Адамушком, він був змушений так зробити тому, що в цей час важко хворіли на дизентерію його діти. Викладав у Гродненській білоруській гімназії, брав участь у роботі Білоруського національного комітету в Гродно, співпрацював з газетою «Білоруське слово».
Діяльність у Західній Білорусі
З кінця вересня 1920 роки Рак-Михайловський все більше часу проводить у Варшаві і Вільнюсі, а в кінці січня 1921 року його сім'я остаточно перебирається до Вільно, де в жовтні 1920 року було створено маріонеткове державне утворення Серединна Литва. У Департаменті освіти Середньої Литви був створений білоруський відділ, завідувачем якого став Броніслав Тарашкевич. У 1920–1921 роках Рак-Михайловський працює директором і вчителем Білоруської учительської семінарії в Борунах.
У травні 1921 року семінарія в Борунах була закрита польською владою, після чого Рак-Михайловський остаточно перебрався до Вільно. 3 літа 1921 року завідував білоруськими учительськими курсами у Вільнюсі, одночасно з осені викладаючи математику у Віленській білоруській гімназії .
Член Білоруського національного комітету у Вільнюсі, один з керівників Білоруського товариства допомоги постраждалим від війни і Білоруського видавничого товариства, член Товариства білоруської школи, засновник Білоруської партії незалежних соціалістів (1922-1925).