У́жгородський райо́н — колишня адміністративно-територіальна одиниця Закарпатської області України. Населення становить 69 581 особа (на 1.08.2013). Площа — 870 км². Адміністративний центр — місто Ужгород, яке не входить до складу району. Утворено 25 січня 1953 року. Ліквідований у липні 2020 року, у зв'язку з проведенням адміністративно-територіальної реформи та включений до складу новоутвореного укрупненого Ужгородського району, до якого також увійшли колишній Перечинський, Великоберезнянський та частина Мукачівського районів.
Географія Район межує з півдня і заходу з Угорщиною і Словаччиною, зі сходу і південного сходу — з Берегівським, Мукачівським та півночі — з Перечинським районами. Через район протікають три річки — Тиса, Латориця, Уж, які приймають води десятка безіменних потічків і малих річок.
Щодо природно-географічних умов, то Ужгородський район у північній і східній частинах займає передгір'я останніх південних відрогів Карпат, так званого Вігорлато-Гутинського вулканічного хребта, який переходить у Потиську низовину. Як свідчать археологічні пам'ятки, відкриті за останню чверть століття, Ужгородський район у давнину був густо заселений, починаючи з давньої кам'яної доби і закінчуючи Середньовіччям.
Історія
Пам'ятки давньокам'яної доби (200-11 тисяч років тому) були виявлені в Ужгороді на Радванській і Дайбовецькій гірках, у селах Горяни, Барвінок, Великі Лази, Глибоке, Дубрівка, Оноківці, Середнє. В ті далекі часи місця первісних поселень (стоянок) розташовувалися на останніх південних відрогах Карпат. На таких стоянках знайдено лише кам'яні знаряддя та заготовки (нуклеуси), ножеподібні пластини, різці, рубилоподібні знаряддя тощо.
Первісні людські колективи давньої кам'яної доби вели рухливий спосіб життя, займаючись мисливством і збиральництвом. В залежності від застосування того чи іншого способу виготовлення кам'яних знарядь праці, кам'яну добу поділяють на три великі періоди: 1) палеоліт (давня кам'яна доба); 2) мезоліт (середня кам'яна доба); 3) неоліт (нова кам'яна доба). Кам'яна доба на теренах району поки що слабо вивчена. Пам'ятки мезоліту (середньої кам'яна доба) на Закарпатті, в тому числі й Ужгородському районі, виявлені археологами лише в 70-80-х роках XX ст. біля сіл Барвінок, Глибоке, Гута, Кам'яниця, Невицьке, Солотвино, Середнє, датуються XI-VII тисячоліттям до н. е. Значні зміни у техніці обробки каменю в добу мезоліту спричинили появу замість великих рубаючих і колючих знарядь праці (макролітів) — малих (мікролітів). За формою вони нагадували трикутники, трапеції, сегменти, круглі скребачки, з до винайдення лука і стріли, завдяки яким полювання перетворилося в надійне джерело життя, але й зумовило швидке зменшення кількості тварин. Щоб поповнити щоденні запаси їжі, люди доби мезоліту змушені були зайнятись рибальством і збиральництвом.
Рухливий спосіб життя обумовив характер мезолітичних стоянок. Житла на них споруджувалися у вигляді куренів з дерева та гілок. Вони, як правило, розташовувались на берегах річок, потічків, невеликих озер, на окраїнах боліт. Кілька таких стоянок виявлено на правому березі Ужа в районі с. Кам'яниця.
На зміну мезоліту прийшов неоліт (нова кам'яна доба), що продовжувався у межах 5100-3700 рр. до н. е. На неоліт припадає перехід людства від привласнювальних форм господарства (полювання, рибальство, збиральництво) до відтворювальних форм — скотарства і землеробства. Скотарство виникло з полювання, землеробство — із збиральництва. Скотарство і землеробство, доповнені рибальством, мисливством, створили необхідні умови для тривалої осідлості і заснування довготривалих поселень. Саме в цьому полягає історична роль новокам'яної доби.
Нові форми господарської діяльності людей неоліту сприяли появі нових зразків кам'яних знарядь праці, виникненню гончарства, плетіння і ткацтва. Значно розвинулася техніка обробітку кам'яних знарядь праці, а саме: різання, свердління, шліфування.
Окрім появи нових зразків кам'яних знарядь праці, плетіння і ткацтва, найхарактернішим і загальнокультурним надбанням доби неоліту був винахід глиняного посуду (кераміки). Випалена на вогні глина була першим штучним матеріалом, який створила людина. Посуд виготовлявся ручним способом. Більшість неолітичного посуду прикрашалась врізним і розписним орнаментом (чорна, червона, вишнева фарби). За характером форми, орнаменту посуду археологи визначають окремі групи неолітичного населення або його культури.
За доби неоліту виникають довготривалі поселення в рівнинній місцевості краю. Серед них поселення, відкриті біля сучасних сіл Велика Добронь, Малі Геївці, Паладь-Комарівці, Тарнівці, Холмці, Холмок, Середнє, мікрорайон Ужгорода Дравці та ін. На поселеннях, які піддавалися розкопкам, виявлено, як правило, товстий культурний шар, землянкові і напівземлянкові житла, господарські ями, велику кількість уламків від ліпного посуду, кам'яні шліфовані сокири, тесла, мотики, прясла для веретен та конуси від примітивних ткацьких верстатів.
Знахідки жіночих глиняних статуеток зі схематичним або реалістичним зображенням жіночої фігури нагадують, що тодішнє населення краю жило матріархальними родовими колективами. Культ жінки-матері був пов'язаний із першорядною роллю, яку вона відігравала в господарському та суспільному житті людей новокам'яної доби.
Подальший розвиток життя тогочасних мешканців нинішнього Ужгородського району проходив у мідній добі (3600-2000/1900 р.р. до н. е.). Характерною особливістю мідної доби було те, що поряд із кам'яними співіснували знаряддя, виготовлені з першого металу — міді. З неї виготовляли знаряддя праці, зброю, прикраси (сокири, чекано-молоти, ножі, наконечники списів, кинджали, шила, рибальські гачки тощо). На жаль, пам'яток мідної доби на території району поки що виявлено мало. Це поселення у могильнику, виявленому у Великих Лазах, поселення в Малих Геївцях, Малій Доброні та Підгорбі. Отримані з них матеріали свідчать про подальші успіхи в землеробстві, скотарстві, обробітку каменю, металургії міді, гончарній і ткацькій справах.
З мідної доби розвинулася бронзова доба (1900—800 р.р. до н. е.). Бронза була першим металом, штучно створеним людиною. Вона була твердішою і тому придатнішою для виготовлення знарядь праці і зброї. Крім того, мідь плавилась при температурі 1083 °C, а сплави бронзи при температурі 700—900 °C, яку можна було отримати в примітивних печах-горнах.
Бронзові речі виготовлялися технікою лиття. Розплавлений метал ллячками розливали в глиняні або кам'яні формочки. З бронзи виливали сокири, долота, серпи, ножі, шила, кинджали, бойові сокири, вістря списів, мечі, браслети, персні, підвіски, котли та інші побутові предмети.
Набір таких бронзових речей було знайдено в Глибокому, Лінцях, Малій Доброні, Великих Геївцях, Середньому, Ужгороді та ін. За останні два десятиріччя виявлено також поселення бронзової доби в Баранинцях, Пацканьові, Холмоку, Часлівцях. Ці поселення належать до доби середнього і пізнього бронзової доби (XVI–ІХ ст. до н. е.). Найвідомішими культурами бронзової доби на території краю, які припадають на вказаний період, є Станівська культура і культура Ґава. До Станівської культури належить могильник, виявлений у 30-х роках XX століття в с. Холмці. Це був тілопальний могильник, де останки кремації знаходились у горщиках-урнах і заривались в неглибокі ямки.
Бронзову добу змінила залізна доба, яку вчені поділяють на ранню (гальштатський) — XI—VI ст. до н. е. та пізню (латенський) — V—І ст. до н. е.
Хоч люди Близького Сходу з залізом були знайомі ще в мідну добу (метеоритне залізо), але через його високу температуру плавлення (1570°), якої досягати тоді ще не вміли, залізо почало витісняти бронзу лише тоді, коли вони навчилися виготовляти залізо із руди. Залізні і болотні руди в природі зустрічаються досить часто, на відміну від міді, олова, цинку, арсену та інших компонентів бронзи.
У давнину залізо добували так званим сиродутним способом у спеціальних печах-горнах, у які нагнітали сире повітря. Після закінчення плавлення отримували тістоподібну крицю, з якої в кузнях виготовляли різноманітні знаряддя праці, зброю, прикраси.
Залізна доба у Закарпатті, в тому числі й Ужгородському районі, настав в VIII—VII ст, до н. е., а найвищого розвитку досяг у V—I ст. до н. е. Цей період представлений поселеннями, городищами, могильниками. Поселення залізної доби виявлені в Малих Геївцях, Оноківцях, Оріховиці, Сторожниці, Тарнівцях, Середньому. Городища стали відомими в Ужгороді (Замкова гора), Горянах, Невицькому (курганний могильник).
Застосування залізних знарядь праці, які в порівнянні з бронзовими були набагато дешевшими і того ж продуктивнішими, сприяло швидкому розвитку землеробства, ремесла, підвищенню добробуту населення. Використовуючи залізну сокиру, люди вирубували під посіви нові лісові ділянки. В межах району росли значні площі дубових лісів. Завдяки застосуванню наральника стало можливим використовувати для обробітку землі тяглову силу.
Рання залізна доба у Закарпатті представлена так званою куштановицькою культурою (назва походить від с. Куштановиця Мукачівського району), яка датується VI—IV ст. до н. е. Курганний могильник Куштановицької культури був виявлений у Невицькому. Тут під курганним насипом було поховано 17 небіжчиків, про що свідчать посудини-урни з останками кремації. Біля кожної урни, як правило, знаходилося по кілька приставлених посудин, очевидно, з їжею. Серед речових знахідок ножі, залізні вудила, срібна підвіска, пастові намистини, бронзова застібка та ін. Невицький курган датується кінцем VI — початком V ст.до н. е.
Пізня залізна доба або латен (V—І ст. до н. е.) на території району представлена поселеннями в Середньому, Тарнівцях, Ратівцях (уроч. Човкаш). Найвищого розвитку латенська культура в Закарпатті досягла в II-I ст. до н. е., коли залізо широко і надійно ввійшло в усі сфери економічного життя населення.
У першій половині І тисячоліття внаслідок завоювань Римської імперії в Карпатській улоговині населення краю, в тому числі й Ужгородського району, опинилося в безпосередній близькості від її кордонів. Вплив римської провінційної культури, поява сарматів, вандалів, піднесення даків сприяли виникненню на території Закарпаття нової культури — карпатських курганів (ІІ—IV ст.). Наприкінці II — на початку III ст. в місцеве етнічне середовище вторгаються племена носіїв пшеворської культури, що проживали на території нинішньої південної Польщі. Сліди пшеворських племен засвідчені в Холмоку, Горянах, Великій Доброні.
Сьогодні на теренах району відомо більше десяти поселень першої половини І тисячоліття. Вони частково досліджувалися в селах Батфа, Велика Добронь, Галоч, Довге Поле, Дубрівка, Коритняни, Малі Геївці, Паладь-Комарівці, Пацканьово, Підгорб, Сюрте, Холмок, Ратівці. Дослідження вчених свідчать про подальший розвиток економічного життя в краї. Поряд із землеробством і скотарством, високого рівня досягли ремесла: залізоробне, ковальське, гончарне, деревообробне. В побут увійшла кераміка, виготовлена на гончарному колі, обпалена в гончарних горнах. Знахідки римських монет та ювелірних виробів (Малі Селменці) свідчать про жваві торговельно-обмінні відносини між населенням краю та римськими провінціями Паннонія і Дакія.
Під час розкопок поселення в Ратівцях було відкрито унікальний колодязь. Його ствол опускався на глибину 4,54 м. У нижній розширеній частині був споруджений квадратної форми дубовий зруб (довжиною 0,7 м). Стіни ствола з метою запобігання обвалу були обшиті дерев'яними прутами. Горщики і фрагменти від них свідчать про те, що користувалися колодязем у другій половині IV століття.
Переважна більшість об'єктів на Ратовецькому поселенні датується III—IV ст. Тут розкопані напівземлянкові й наземні житла, господарські ями, ліпна і гончарна кераміка зі штампованим орнаментом, сліди залізоробної справи. Появу перших слов'янських груп на Ужгородщині, що датується кінцем V ст., підтверджує виявлена на поселенні кераміка празького типу.