Ку-Клукс-Клан або Невидима імперія Півдня (), скорочено ККК — назва кількох расистських та терористичних організацій в США, здебільшого на півдні. З цією організацією пов'язують появу поняття «Суд Лінча».
Перший клан, створений на хвилі громадянської війни, був визначальною організацією епохи Реконструкції. Федеральні правоохоронні органи почали вживати заходів проти нього приблизно в 1871 році. Клан намагався повалити республіканські уряди штатів на Півдні, особливо за допомогою залякування виборців і цілеспрямованого насильства проти чорношкірих лідерів. Клан був організований у численні незалежні відділи на півдні Сполучених Штатів. Кожен осередок був автономним і дуже секретним щодо членства та планів. Члени робили свої власні, часто барвисті, костюми: мантії, маски та гострокінцеві капелюхи, розроблені, щоб наводити жах і приховувати їхню особу.
Другий клан виник у 1915 році як невелика група в Джорджії. Він раптово почав зростати після 1920 року і процвітав по всій країні на початку та в середині 1920-х років, включаючи міські райони Середнього Заходу та Заходу. Натхненний німим фільмом Д. В. Гріффіта «Народження нації» 1915 року, який міфологізував заснування першого клану, він застосував маркетингові методи та популярну братську організаційну структуру. Вкорінений у місцевих протестантських громадах, він прагнув зберегти верховенство білої раси та «захистити» білих англосаксонських протестантів, часто займав позицію про заборону та виступав проти євреїв, водночас підкреслюючи свою опозицію до нібито політичної влади Папи та католицької церкви. Цей другий клан процвітав як у південних, так і в північних штатах; він фінансувався за рахунок ініціаційних внесків і продажу своїм членам стандартних білих костюмів. Капітули не мали внесків. Він використовував K-слова, схожі на ті, що використовувалися першим кланом, додаючи спалення хрестів і масові паради для залякування інших. У другій половині 1920-х років він швидко занепав.
Третій і нинішній прояв ККК виник у 1946 році в формі локалізованих і ізольованих груп, які використовують назву ККК. Третій клан на відміну від другого, позиціонує себе на захисті всіх білих християн не залежно від конфесії. Вони зосередилися на протистоянні руху за громадянські права, часто використовуючи насильство та вбивства для придушення активістів. Антидифамаційна ліга та Юридичний центр південної бідності класифікують цей прояв як групу ненависті. Станом на 2016 рік Антидифамаційна ліга оцінює загальну кількість членів KKK по всій країні приблизно в 3000, тоді як Південний центр права бідності оцінює загальну кількість членів у 6000.
Друге і третє втілення Ку-клукс-клану часто посилалися на міфологізоване сприйняття «англосаксонської» крові Америки, повертаючись до нативізму 19-го століття. Хоча члени ККК присягають підтримувати християнську мораль, християнські деномінації широко їх засуджують.
Передісторія До появи ККК на Півдні США існувала велика кількість таємних терористичних організацій, які влаштовували напади на темношкірих людей, офіцерів військ і солдатів федерації. Створена плантаторами на Півдні система терору мала високий ступінь організованості. З часів Громадянської війни збереглися кілька назв таких організацій: «Соціальний союз», «Блакитні ложі», «Сини Півдня», «Вогненні хрести», «Білі ліги». Популярним було товариство «Лицарі золотого кола», яке налічувало 115 тисяч осіб. Проте всі вони зникли наприкінці 1860-х, багато в чому через сувору політику й жорсткі закони, прийняті американським урядом на Півдні після Громадянської війни.
Передумови для появи організації Громадянська війна мала дуже сильний вплив на погляди населення США того часу. Реконструкція (1865–1877), що почалася на Півдні після його поразки, сильно змінила відносини чорного й білого населення країни, які вже склалися.
Перший клан: 1865—1871
Створення та найменування Шість ветеранів Конфедерації з Пуласкі, штат Теннессі, створили оригінальний Ку-клукс-клан 24 грудня 1865 року, незабаром після Громадянської війни, під час Реконструкції Півдня. Група була відома протягом короткого часу як «Kuklux Clan». Ку-клукс-клан був однією з низки таємних, зобов'язаних присягою організацій, що використовували насильство, до яких також входили Південний Хрест у Новому Орлеані (1865) та Лицарі Білої Камелії (1867) у Луїзіані.
Історики зазвичай класифікують KKK як частину повстанського насильства після громадянської війни, пов'язаного не лише з великою кількістю ветеранів серед населення, але й з їхніми зусиллями контролювати різко змінену соціальну ситуацію, використовуючи позасудові засоби для відновлення переваги білих. У 1866 році губернатор Міссісіпі Вільям Л. Шаркі повідомив, що безлад, відсутність контролю та беззаконня були широко поширені; у деяких штатах збройні загони солдатів Конфедерації кочували за бажанням. Клан використовував публічне насильство проти темношкірих та їхніх союзників як залякування. Вони спалювали будинки, нападали і вбивали чорних, залишаючи їхні тіла на дорогах.
На зустрічі 1867 року в Нешвіллі, штат Теннессі, члени клану зібралися, щоб спробувати створити ієрархічну організацію з місцевими осередками, які зрештою підпорядковуватимуться національному штабу. Оскільки більшість членів Клану були ветеранами, вони звикли до такої військової ієрархії, але Клан ніколи не діяв у цій централізованій структурі. Місцеві відділи та групи були дуже незалежними.
Колишній бригадний генерал Конфедерації Джордж Гордон розробив Припис, який підтримував віру в перевагу білої раси. Наприклад, заявника слід запитати, чи підтримує він «уряд білої людини», «повторне отримання виборчих прав і емансипацію білих людей Півдня, а також повернення жителям Півдня всіх їхніх прав». Останнє є посиланням на Присягу залізних бронезахисників, яка позбавила права голосу білих осіб, які відмовилися присягнути, що вони не брали зброї проти Союзу.
Генерал Конфедерації Натан Бедфорд Форрест був обраний першим великим чарівником і заявив, що він є національним лідером Клану. В газетному інтерв'ю 1868 року Форрест заявив, що головна опозиція Клану була проти Ліг вірних, республіканських урядів штатів, таких людей, як губернатор Теннессі Вільям Ганнавей Браунлоу та інших «килимників» і «шахраїв». Він стверджував, що багато жителів півдня вірили, що темношкірі голосували за Республіканську партію, тому що їх обманювали Лояльні ліги. Один редактор газети Алабами заявив: «Ліга — це не що інше, як негр Ку-клукс-клан».
Незважаючи на роботу Гордона та Форреста, місцеві підрозділи клану ніколи не прийняли Припис і продовжували діяти автономно. Ніколи не було ієрархічних рівнів чи державних штабів. Члени клану використовували насильство, щоб залагодити давні особисті ворожнечі та місцеві образи, працюючи над відновленням загального панування білих у зруйнованому післявоєнному суспільстві. Історик Елейн Франц Парсонс описує членство:
Зняття маски клану виявило хаотичну множину античорних груп пильності, незадоволених бідних білих фермерів, партизанських загонів часів війни, переміщених політиків-демократів, нелегальних винокурів віскі, примусових моральних реформаторів, садистів, ґвалтівників, білих робітників, які бояться чорної конкуренції, роботодавців, які намагаються дотримання трудової дисципліни, звичайні злодії, сусіди з десятиліттями образ, і навіть кілька вільновідпущеників і білих республіканців, які об'єдналися з білими демократами або мали власні кримінальні плани. Справді, все, що їх об'єднувало, окрім того, що вони переважно були білими, південними та демократичними, полягало в тому, що вони називали себе або їх називали членами клану.
Історик Ерік Фонер зазначив: «Насправді Клан був військовою силою, яка служила інтересам Демократичної партії, класу плантаторів і всіх тих, хто бажав відновлення панування білих. Його цілі були політичними, але політичними в найширшому сенсі, оскільки вона прагнула вплинути на відносини влади, як публічні, так і приватні, у всьому південному суспільстві. Вона мала на меті повернути назад взаємозв'язані зміни, що охопили Південь під час Реконструкції: знищити інфраструктуру Республіканської партії, підірвати державні Реконструкції, відновити контроль над чорною робочою силою та відновити расове підпорядкування в кожному аспекті життя Півдня. З цією метою вони працювали над обмеженням освіти, економічного розвитку, права голосу та права. тримати та носити зброю чорношкірим, Клан незабаром поширився майже на всі південні штати, розпочавши панування терору. Лідери республіканців, як чорношкірі, так і білі. Серед політичних лідерів, убитих під час кампанії, були конгресмен Арканзасу Джеймс М. Хайндс, троє членів законодавчого органу Південної Кароліни та кілька чоловіків, які працювали в конституційних з'їздах.»
Діяльність В інтерв'ю 1933 року Вільям Селлерс, народжений в рабстві у Вірджинії, згадував післявоєнні «набіги ку-клуксів, молодих білих чоловіків з округу Рокінгем, які заходили в хатини нещодавно звільнених негрів або ловили негрів, які працювали за тридцять центів на день, коли він повертався з роботи додому… і жорстоко відшмагав його, залишаючи жити або померти». Здавалося б, випадкові напади батогом, які мали наводити на думку про попередні умови рабства, були широко поширеним аспектом раннього клану; наприклад, у 1870—1871 роках у Лаймстоун-Тауншип (тепер округ Черокі, Південна Кароліна, із 77 задокументованих нападів «четверо були застрелені, шістдесят сім побиті батогом і шістьом були обрізані вуха».
Члени клану взяли маски та мантії, які приховували їхню особу та додавали драми нічних поїздок, обраного ними часу для атак. Багато з них діяли в невеликих містах і сільській місцевості, де люди знали один одного в обличчя, а іноді все ще впізнавали нападників за голосом і манерами. «Те, що люди бояться або соромляться робити відкрито, а вдень вони здійснюють таємно, в масках і вночі». Нічні вершники KKK «іноді заявляли, що вони привиди солдатів Конфедерації, щоб, як вони стверджували, налякати забобонних чорношкірих. Мало хто з вільновідпущеників сприймав такі нісенітниці серйозно».
Клан атакував чорношкірих членів Лояльних ліг і залякував південних республіканців і працівників Бюро вільновідпущеників. Коли вони вбивали темношкірих політичних лідерів, вони також забирали голів сімей разом із лідерами церков і громадських груп, тому що ці люди відігравали багато ролей у суспільстві. Агенти Бюро звільнених щотижня повідомляли про напади та вбивства темношкірих.
«Збройна партизанська війна вбила тисячі негрів; були влаштовані політичні заворушення; їх причини або приводи завжди були неясними, їхні результати завжди очевидними: негрів було вбито в десять-сто разів більше, ніж білих». Чоловіки в масках стріляли в будинки та спалювали їх, іноді мешканці ще були всередині. Вони вигнали успішних чорних фермерів зі своїх земель. «Загалом можна повідомити, що в Північній і Південній Кароліні за 18 місяців, що закінчилися червнем 1867 року, було 197 вбивств і 548 випадків нападу при обтяжуючих обставинах».
Насильство кланів спрацювало на придушення чорного голосування, а сезони кампанії були смертоносними. Понад 2000 людей було вбито, поранено чи іншим чином травмовано в Луїзіані за кілька тижнів до президентських виборів у листопаді 1868 року. Незважаючи на те, що республіканська парафія Сент-Ландрі мала зареєстровану більшість у 1071 республіканців, після вбивств жоден республіканець не голосував восени. Білі демократи віддали всі голоси парафії за опонента президента Гранта. KKK вбив і поранив понад 200 чорношкірих республіканців, полюючи та переслідуючи їх по лісах. Тринадцять полонених було взято з в'язниці і розстріляно; у лісі знайдено напівзакопану купу з 25 тіл. ККК змушував людей голосувати за демократів і давав їм свідоцтва про це.