Ро́дос (, ) — острів у Греції, в східній частині Егейського моря біля узбережжя півострова Мала Азія. Чисельність населення станом на 2021 рік становила 129151 особа. Родос є найбільшим з островів Додеканесу за площею та кількістю населення, а також є історичною столицею цієї групи островів. Адміністративний центр та головний порт острова — місто Родос. Острів Родос також називають Островом лицарів.
У світі острів Родос відомий в першу чергу Колосом Родоським, одним з семи див світу. Стара частина міста Родос є об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО. Сьогодні острів є одним з найпопулярніших туристичних напрямків у Європі.
Поверхня горба́ста, на заході — гори заввишки до 1215 м (гора Атавірос), складені головним чином з вапняку та мармуру. Ландшафти типу маквіс, ліси з сосни, кипариса, дуба. Плантації зернових, винограду, маслин, цитрусових, мигдалю. Клімат середземноморський. Рибальство, збирання губок.
Географія Острів Родос має 79,7 км довжини та 38 км ширини, загальна площа - близько 1400 квадратних кілометрів. Довжина берегової лінії становить близько 220 км. Місто Родос, а також більша частина портів острова, перебувають у його північній частині. Головні повітряні ворота острова (аеропорт «Діагорас») розміщені за 14 км на північний захід від міста в селищі Парадіс. Дорожня мережа простягається, головним чином, від міста Родос вздовж східного і західного узбережжя.
За межами міста Родос, острів усіяний невеликими селами і курортами, серед яких Фаліракі, Ліндос, Кремасті, Харакена, Пефкос, Архангелос, Афанто, Коскінен, Ембона, Парадісі і Тріанта.
Острів лежить на віддалі 363 км на південний схід від материкової Греції і тільки 18 км від південного узбережжя Туреччини.
Історія Перші поселення У пізньому плейстоцені на острові мешкав неназваний вид карликового слонаAthanassiou, Athanassios; van der Geer, Alexandra A.E.; Lyras, George A. (August 2019). "Pleistocene insular Proboscidea of the Eastern Mediterranean: A review and update". Quaternary Science Reviews. 218: 306–321. Люди мешкали на острові щонайменше з пізнього неоліту, про що свідчать рештки, знайдені в печері Калітіс на північному сході островаTomkins, Peter (May 2009). "Domesticity by Default. Ritual, Ritualization and Cave-Use in the Neolithic Aegean". Oxford Journal of Archaeology. 28 (2): 125–153Menelaou, S. (2 December 2021). Insular, marginal or multiconnected? Maritime interaction and connectivity in the East Aegean Islands during the Early Bronze Age through ceramic evidence. p. 137.
Егейська, Мінойська і Мікенська цивілізації Наприкінці III тис. до н. е., у ранньобронзову добу, на Родосі почали розвиватися великі міські поселення, такі як Асоматос, який є найдавнішим відомим міським центром на острові. Вази у формі качки, знайдені в Асоматосі, свідчать про контакти з Кіпром, а також з іншими місцями Егейського регіону в цей часT. MARKETOU, Rhodes and Cyprus in the Bronze Age: 3ld and new evidence of contacts and interactions, in V. KARAGEORGHIS – O. KOUKA (eds), Cyprus and the East Aegean, Intercultural contacts from 3000 to 500 BC. An international archaeological symposium held at Pythagoreion, Samos, October 17th-18th 2008, Nicosia 2009, 48-58. Родос — один з центрів егейської культури.
Мінойці заснувала поселення в Тіранді на північному заході острова протягом XVI ст. до н. е., а також в Ялісі, ймовірно, для сприяння торгівліMee, C. B.; Rice, Ellen E. (7 March 2016), "Rhodes", Oxford Research Encyclopedia of Classics, Oxford University Press. У XV ст. до н. е. мікенці захопили Родос. Після катастрофи бронзової доби перші відновлені зовнішні контакти були з КіпромB. d'Agostino, "Funerary customs and society on Rhodes in the Geometric Period: some observations", in E. Herring and I. Lemos, eds. Across Frontiers: Etruscans, Greeks, Phoenicians and Cypriots. Studies in Honour of D. Ridgway and F.R. Serra Ridgway 2006:57–69. У грецькій міфології стверджується, що Родос брав участь у Троянській війні під проводом ТлеполемаIliad 2.653–654.
Під владою дорійців У XII—XI столітті до н. е. поселення на острові почали формуватися з приходом дорійців, що знищили фінікійські торговельні факторії, переважно з Тіру. Дорійські загарбники збудували три важливі міста: Ліндос, Ялісос і Камірос, які разом з Косом, Кнідом і Галікарнассом (на материку) утворили Дорійський Гексаполіс. Ліндос, Ялісос і Камірос кожен в територіальному плані поділялися на ктени (аналог філ), що обирали своїх представників (мастрів) до органів влади полісів. Ктени в свою чергу поділялися на патри (роди), а останні — на діагонії (сімейські групи)Горлов Ю.В. Родос: проблемы социально-политического и экономического развития. РАН Ин-т археологии. М., 1996 — С. 174-175.
У другій половині VIII ст. до н. е. святилище Афіни отримало вотивні дари, що є маркерами культурних контактів: невеликі вироби зі слонової кістки з Близького Сходу та бронзові предмети з Сирії. У Каміросі на північно-західному узбережжі, колишньому місці бронзової доби, на місці, де був храм VIII ст. до н. е., археологи виявили додаткову сучасну послідовність різьблених фігурок зі слонової кістки. На цвинтарях Каміроса та Ялісоса також було знайдено кілька визначних зразків орієнталізованих родосських ювелірних виробів, які зазвичай датуються VII та початком VI ст. до н. е.Athanasios, Sideris (2007). "Orientalizing Rhodian Jewellery in the Aegean". Cultural Portal of the Aegean Archipelago У VII ст. до н. е. міста Родосу брали участь у колонізації Сицилії, Північної Африки та інших територій.
Під владою Ахеменідів Наприкінці VI ст. до н. е. перси захопили Родос. У 478 році до н. е. після поразки Імперії Ахеменідів у війнах з грецькими полісами Родос увійшов до Делоського союзу. У 431 році до н. е. з початком Пелопоннеської війни Родос залишався здебільшого нейтральним, хоча й залишався членом союзу. Втім 411 року до н. е. вийшов з нього, після чого почався процес синойкізму (об'єднання) полісів Ліндос, Ялісос і Камірос. У 408 році до н. е. міста об'єдналися, утворивши одну територіальну одиницю. Вони побудували місто Родос, нову столицю на північному кінці острова. Його регулярний план, за словами Страбона, був розроблений афінським архітектором Гіпподамом. Було впроваджено нову адміністративно-територіальну систему, що було засновано на афінський системі демів. Водночас починається боротьба представників олігархії та демосу, в якій спочатку перші мали перевагу.
У 357 році до н. е. острів було завойовано карійським царем Мавсолом. У 340 році до н. е. опинився знову під владою Ахеменідської імперії. Родос був однією з баз Мемнона Родоського у боротьбі проти царя Александра Македонського. Лише після смерті Мемнона 333 року до н. е. македонянам вдалося захопити острів (332 року до н. е.).
Незалежність Після смерті Александра Македонського почалася війна діадохів. Родос встановив міцні комерційні та культурні зв'язки з Птолемеями в Александрії та разом утворили Родосо-єгипетський союз, який контролював торгівлю по всьому Егейському морю в III столітті до н. е.A. Agelarakis"Demographic Dynamics and Funerary Rituals as Reflected from Rhodian Handra Urns", Archival Report, Archaeological and Historical Institute of Rhodes, 2005. Особливою популярністю користувалися банки Родосу як найбільш надійні і захищені, вони мали облікову ставку у 10%. 324 року до н. е. Антимен Родоський створив першу відому страхову компанію. Важливими галузями стають виноробство і виноградарство, суднобудування.
До кінця IV ст. до н. е. відбувається демократизація державного устрою, що відбилося у впровадженні принципів заміщення посад за жеребом, платні громадян за участь в засіданнях буле (ради) і судів, практики триєрархій та літургій (повинні були вирівняти майнову нерівність).
У 305 році до н. е. Антигон наказав своєму синові Деметрію захопити Родос, намагаючись розірвати його союз з Єгиптом. Деметрій створив величезні облогові машини, включаючи таран заввишки 55 м та облогову вежу під назвою Гелеполіс, яка важила 163 293 кг. Тривала облога не дала результату, у 304 році до н.. е він підписав мирну угоду, залишивши після себе величезний склад військового спорядження. Родосці продали спорядження та використали гроші для встановлення статуї бога сонця Геліоса, статую, яку з того часу називають Колосом Родоським. Родосці святкували на честь Геліоса величне свято Галієї.
Протягом III століття до н. е. Родос намагався забезпечити свою незалежність і торгівлю, зокрема фактичний контроль над торгівлею зерном у східному Середземномор'ї. Тому родосці проводили політику підтримки балансу сил між Антигонідами, Селевкідами та Птолемеями, навіть якщо це означало війну з їхнім традиційним союзником, Птолемеївським Єгиптом. З цією метою вони використовували свою економіку та флот як важіль впливуAncient Greek: Ἡμεῖς δέκα Ῥόδιοι, δέκα νῆες: ἐπὶ τῶν ἀλαζονευομένων. This is a bragging proverb from Pseudo-Diogenes collected in von Leutsch, E. L.; Schneidewin, F. G. (1839). Corpus paroemiographorum Graecorum, Vol. I. 'Diogeniani', Century V, 18 (in Ancient Greek and Latin). Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht. p. 254.
Місто перетворилося на морський, комерційний та культурний центр; його монети поширювалися майже по всьому Середземномор'ю. Його відомі школи філософії, науки, літератури та риторики мали спільних з Александрією майстрів: афінського ритора Есхіна, який заснував школу на Родосі; Аполлонія Родоського, який склав «Аргонавтику»; спостереження та праці астрономів Гіппарха та Геміна; та ритора Діонісія Фракійського. Його школа скульпторів розвинула під впливом Пергаму багатий, драматичний стиль, який можна охарактеризувати як «елліністичне бароко». Агесандр Родоський разом з двома іншими родоськими скульпторами вирізьбив відому групу Лаокоона, яка зараз знаходиться у Ватиканських музеях, та великі скульптури, знову відкриті у Сперлонзі на віллі ТіберіяBoardman, John, ed. (1993). The Oxford History of Classical Art. Oxford: Oxford University Press, pp. 199–201.
Родосці також встановили своє панування на берегах Карії навпроти свого острова, який став відомим як «Родоська Перая». Він простягався приблизно від сучасного міста Моболла на півночі до Кавна, що межував з Лікією, на півдні.
До кінця III ст. до н. е. баланс сил змінився через занепад влади Птолемеїв та посилення Селевкідів у Східному Середземномор'ї Селевкідів. Внаслідок Першої Критської війни Родос отримав фактичну владу над східною частиною Криту, що поклало край піратству в цьому регіоні. Центральна частина острова також відновила певну безпеку, оскільки Кносс підтримував добрі стосунки з Родосом.
У 203/202 році до н. е. через загрозу з боку Македонії та Селевкідів очолюючи коаліцію невеликих держав, родосці зупинили македонський флот Філіпа V, але не його переважаючу армію. Не маючи третьої сили, до якої можна було б звернутися, родосці разом з послами Пергамського царства, Птолемеїв та Афін звернулися у 201 році до н. е. до Римської республікиWilloughby, Jack James (2018). Interventions by the Roman Republic in Illyria 230–167 BC (PDF) (D.Phil. thesis). University of Exeter. pp. 119–120. Це призвело до Другої Македонської війни. Внаслідок перемоги Риму у 196 році до н. е. незалежність Родосу була збережена. Вплив поліса в Егейському морі було закріплений завдяки організації Кіклад у Другий Острівний союз під керівництвом родосців.
В подальшому Родос підтримав Рим у війні з Антіохом III у 192—188 рік до н. е. Надавши Риму цінну морську допомогу, родосці були винагороджені територією та підвищеним статусом за Апамейським договором, отримавши у володіння Лікію. Відносини з Римом почали охолоджуватися після Третьої Македонської війни. Родос зберігав суворий нейтралітет під час війни, але на думку ворожих елементів у Сенаті був дещо надто дружнім до переможеного царя Персея. Дехто навіть пропонував оголосити війну острівній республіці, але цього було уникнуто.