Брита́нські острови́ (, , , , , , , ) — архіпелаг на північному заході Європи, між Північним морем і Атлантичним океаном, що складається з островів Велика Британія, Ірландія, острів Мен, Внутрішні та Західні Гебриди, ( Оркнейські та Шетландські острови) і понад шість тисяч менших островів. Загальна площа островів становить , а населення складає приблизно 72 млн осіб. На Британських островах розташовані суверенні держави Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії та Республіка Ірландія (яка охоплює приблизно п'ять шостих території острова Ірландія)The diplomatic and constitutional name of the Irish state is simply Ireland., а також території під владою британської корони. Нормандські острови, розташовані біля північного узбережжя Франції, зазвичай вважаються частиною Британських островів Oxford English Dictionary: "British Isles: a geographical term for the islands comprising Great Britain and Ireland with all their offshore islands including the Isle of Man and the Channel Islands.", хоча географічно вони не є частиною архіпелагу. Відповідно до Закону Сполученого Королівства про тлумачення 1978 року, Нормандські острови є частиною Британських островів.
Ґели (Ірландія), пікти (північ Великої Британії) і брити (південь Великої Британії), усі розмовляли острівними кельтськими мовами , населяли острови на початку 1-го тисячоліття до нашої ери. Більша частина Британії, окупованої бриттами, була завойована Римською імперією з 43 року нашої ери. Перші англосакси прибули, коли римська влада ослабла в V столітті, і вони почали домінувати на більшій частині сучасної Англії.British Have Changed Little Since Ice Age, Gene Study SaysJames Owen for National Geographic News, 19 July 2005. Вторгнення вікінгів почалися в IX столітті, після чого з’явилися більш постійні поселення та політичні зміни, зокрема в Англії. Нормандське завоювання Англії в 1066 році та часткове завоювання Ірландії анжуйцями з 1169 року призвели до встановлення нової нормандської правлячої еліти на більшій частині Британії та деяких частинах Ірландії. До Пізнього Середньовіччя Велика Британія була розділена на Королівство Англія та Королівство Шотландія, тоді як контроль над Ірландією перейшов до , та домінуючого англійського лордства Ірландії, яке незабаром обмежилося лише островом Пейл. , Акт про унію 1707 року та Акт про унію 1800 року мали на меті об'єднати Велику Британію та Ірландію в єдину політичну одиницю — Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії, при цьому острів Мен та Нормандські острови залишалися залежними від корони територіями. Розширення Британської імперії та міграції після ірландського голоду і зачистки гірських районів призвели до розсіювання частини населення і культури островів по всьому світу і швидкої депопуляції Ірландії у другій половині XIX століття. Більша частина Ірландії відокремилася від Сполученого Королівства після Війни за незалежність Ірландії та подальшого англо-ірландського договору (1919–1922), при цьому шість графств залишилися у складі Великої Британії як Північна Ірландія.
Як термін, «Британські острови» є географічною назвою, а не політичною одиницею. В Ірландії цей термін є , і існують заперечення проти його використання. Уряд Ірландії офіційно не визнає цей термін,"Written Answers – Official Terms" , Dáil Éireann, Volume 606, 28 September 2005. а його посольство в Лондоні не рекомендує його використання. «Британія та Ірландія» використовується як альтернативна назва. «Атлантичний архіпелаг» також обмежено використовується в ірландських наукових колах. В офіційних документах, створених спільно Республікою Ірландія та Сполученим Королівством, таких як Угода Страсної П'ятниці, використовується термін «ці острови».
Етимологія Найдавніші відомі згадки про острови як групу з'явилися в працях мореплавців із давньогрецької колонії Массалія.Foster, p. 1.Allen, p. 172–174. Оригінали записів були втрачені; проте пізніші твори, наприклад Ora maritima Авіеніуса, які цитуються з Піфея «Про океан» (близько 325–320 рр. до н. е.)Harley, p. 150. збереглися. У І столітті до нашої ери Діодор Сицилійський згадує Prettanikē nēsos,Diodorus Siculus' Bibliotheca Historica Book V. Chapter XXI. «британський острів», і Prettanoi, «брити». Страбон використовував Βρεττανική (Brettanike),Strabo's Geography Book I. Chapter IV.Strabo's Geography Book IV. а Маркіан з Гераклеї у своєму Periplus maris exteri використовував αἱ Πρεττανικαί νῆσοι (Преттанічні острови) для позначення островів. Greek text and Latin Translation thereof archived at the Open Library Project.
Сьогоднішні історики, хоча й не в повній згоді, здебільшого погоджуються, що ці грецькі та латинські назви, ймовірно, походять від місцевих кельтських назв архіпелагу.Davies, p. 47. Відповідно до цього, жителів островів називали Πρεττανοί (Прітені або Претані).Snyder, p. 68. Перехід від «П» Претанії до «Б» Британії римлянами стався за часів Юлія Цезаря.Snyder, p. 12.
Греко-єгиптянин Клавдій Птолемей називав більший острів Великою Британією (μεγάλη Βρεττανία megale Brettania ), а Ірландію – маленькою Британією (μικρὰ Βρεττανία mikra Brettania ) у своїй праці «Альмагест» (147–148 рр. н. е.). За словами Філіпа Фрімена в 2001 році, Птолемей «є єдиним стародавнім письменником, який використовував назву «Маленька Британія» для Ірландії, хоча, роблячи це, він цілком відповідає традиції попередніх авторів, які поєднували меншу Ірландію з більшою Британією як Бреттанські острови». У другій книзі «Географії» Птолемея (), другий і третій розділи мають назву .
В арабській географії та картографії в середньовічному ісламському світі Британські острови відомі як або . Арабські географи, включаючи аль-Баттані, згадують Британські острови як дванадцять островів.
Найдавніше відоме використання фрази Brytish Iles в англійській мові датується 1577 роком у праці Джона Ді.John Dee, 1577. Сьогодні ця назва, на думку деяких, має імперіалістичний відтінок, хоча вона все ще широко використовується. Інші назви, які використовуються для опису островів, включають Англо-Кельтські острови, Атлантичний архіпелаг (термін, введений істориком Дж. Г. А. Пококом у 1975 році ), Британсько-Ірландські острови,John Oakland, 2003, British Civilization: A Student's Dictionary, Routledge: London Британія та Ірландія, Сполучене Королівство та Ірландія, а також Британські острови та Ірландія. Через політичні та національні асоціації зі словом British уряд Ірландії не використовує термін Британські острови, а в документах, складених спільно між британським та ірландським урядами, архіпелаг згадується просто як «ці острови». Британські острови є найпоширенішим терміном для позначення архіпелагу.
Географічне положення
Крайні точки північна — мис Херма-Несс — східна — Лоустофт — південна — мис Лізард — західна — мис Слайн-Хед — Протяжність з півночі на південь — 1000 км, а з заходу на схід — 820 км.
Великі форми рельєфу що складають фізико-географічну країну: Гайлендс, Пеннінські гори, Лондонський басейн.
Великі басейни річок: Темза, Северн, Трент, Шаннон.
Берегова лінія сильно розчленована — в сушу вдаються численні затоки, найбільші з яких — Бристольська затока, Кардиган, Ліверпульська затока, Ферт-оф-Клайд, Морі-Ферт, Ферт-оф-Форт, а також естуарії Темзи та Северна.
Фізико-географічна характеристика
Гірські породи Територію архіпелагу можна розділити на наступні області, що відрізняються за геологічною будовою:
Острів Ірландія та західна частина острови Велика Британія представлені складчастими областями Каледонського віку. Характерні породи: магматичні рудні корисні копалини, руди чорних металів, родовища азбесту, тальку, магнезиту й дрібні рудопрояви хрому, платини.
Центральна частина о. Велика Британія лежить на плиті древніх платформ. Характерні породи мезозою: глини, вапняки, кам'яновугільні породи. Південно-східна частина о. Велика Британія приурочена до синеклізи епігерцинських платформ. Характерні потужні осадочні відкладення мезокайнозойського і кайнозойського віку, юрські відкладення вапняку, крейди та пісковику.
Для всієї фізико-географічної країни характерні моренні відкладення.
Морфоструктури о. Ірландія: Північ і захід — блокові та сводово-блокові нагір'я; Невелика східна частина — вулканічне плато; Центр острова — рівнинна височина, що залягає на куестових пластах (карстові та столово-ступінчасті форми); Південна частина — структурно-денудаційні кряжі та височини.
Морфоструктури о. Велика Британія: північ острова до 55° пн.ш. — блокові та сводово-блокові кристалічні нагір'я, відроджені, з комплексом форм сучасної нівальної денудації та екразаціонно-льодовикових форм стародавнього заледеніння, частково з сучасним льодовиковим покривом; Пенінські гори — блокові та сводово-складчато-блокові гори, відроджені з комплексом водно-ерозійних, гравітаційних, частково карстових форм. Західні, південні та східні райони передгір'я Пеннін — рівнини на горизонтально залягаючих пластах з комплексом ерозійно-денудаційних форм. Територія Уельсу та Південний захід острова — структурно-денадуційні кряжі та височини, омолоджені з комплексом ерозійно-денудаційних форм. Південний схід острова Велика Британія — рівнини й височини на моноклинально залягаючих пластах (куестові) з комплексом ерозійно-денудаційних, акумулятивних, столово-східчастих і карстових форм. Узбережжя затоки Уош — акумулятивна низовина з комплексом форм морської та річкової акумуляції.
Ландшафтоутворюючою рисою країни є сильна пересіченість поверхні, часте чергування гір і рівнин. Подібний рельєф визначається пануванням герцинської структури, мозаїчним чергуванням антекліз (до яких приурочена велика частина гір) і синекліз (басейнів).
Сучасні тектонічні рухи представлені загальним підняттям території, за винятком південно-східної частини о. Велика Британія, що лежить на масиві герцинскої платформи, вона відчуває опускання. Вулканізм проявлявся в мезокайнозойський час.
Орографія Середня висота території — 200 м. Найвища точка — 1343 м (гора Бен-Невіс на острові Велика Британія). Мінімальна висота — 4 м (Фенланд) Амплітуда — 1347 м.
Широко розповсюджений, як і в гірській Скандинавії, північно-східний (каледонський) напрямок кряжів, поздовжніх річкових долин, заток, озерних улоговин тощо. На острові Велика Британія чітко виділяється гірський північний захід і рівнинний південний схід. На північному заході острова переважають низькі та середньовисотні гори, розчленовані скидними долинами на ряд нагір'їв, куполовидних і глибових масивів. Як правило, західні околиці гір Великої Британії більш високі, ніж східні.
Тривала денудація перетворила як каледонські, так і герцинські складчасті підняття гір північного заходу в систему пенепленізированних масивів. Рухи альпійського віку відтворили стародавню систему тектонічних розломів, розбили і підняли ці масиви на різну висоту.
У розвитку рельєфу прибережної смуги гір велику роль зіграла морська абразія, що протікала в умовах нерівномірного підняття суші, завдяки чому була утворена серія терас висотою до 40 м над сучасним рівнем моря, печер, гротів (наприклад, Фінгалів грот в базальтах острова Стаффа). Панівним типом рельєфу є нагір'я з останцевими та глибовими хребтами невеликої відносної висоти. Найбільшою висотою відрізняється Шотландське нагір'я, яке поздовжньою скидною Центральною Шотландською низовиною розділяється на Північно Шотландське нагір'я з Грампіанськими горами (Бен-Невіс 1343 м) і нижчу і виположену Південно-шотландську височина (висотою до 840 м). Лише трохи Північно-Шотландському нагір'ю по висоті поступаються Кембрійські гори на півострові Уельс (Сноудон 1085 м).
Південний захід Великої Британії, Корнуелл, представляє горбисту рівнину з низкою височин, приурочених до піднесеним кристалічним ділянкам герцинского фундаменту (621 м, Екслгір-Форест). Південний схід Великої Британії зайнятий горбистими ступінчастими рівнинами, які часто об'єднуються під загальною назвою Лондонського басейну.