«Економіст» () — впливовий щотижневий англомовний журнал. Публікується в Англії з 1843 року. Через глобальну орієнтацію «Економіст» не вважається виключно британським виданням. Традиційно видання вважає себе газетою і не підписує публікаціїAbout us . The Economist. Станом на вересень 2024 року має понад 1,1 мільйона платних підписників, з них 66% — лише на онлайн-версію.
Основні теми, які висвітлює журнал, — політичні події, міжнародні відносини, фінансові, економічні й ділові новини, а також наука і культура. Редакція журналу дотримується позицій класичного лібералізму.
Видає «Економіст» компанія The Economist Group, що на 50 % належить приватним інвесторам і на 50 % холдингу Exor«Exor to get 40 percent of The Economist after Pearson stake sale» . Reuters, 11 August 2015.. До цього журнал належав газеті «Файненшл таймс» та холдингу Pearson PLC.
В Україні статті «Економіста» за ексклюзивною ліцензією публікував журнал «Український тиждень». Російськомовну версію ексклюзивного випуску «Економіста» «Світ у 2018 році» в Україні надрукував журнал «Новое время».
Історія
Джеймс Вілсон Засновник журналу, Джеймс Вілсон, народився 1805 року в шотландському прикордонному містечку Хоїк. Був четвертим сином у багатодітній сім'ї. Підлітком працював помічником капелюшника, але дуже цікавився економікою і багато часу присвячував вивченню цього предмету. 1824 року він поїхав у Лондон, де разом із братом за фінансової підтримки батька відкрив капелюшний бізнес — Wilson, Erwin and WilsonТангейт М. Медиагиганты: Как крупнейшие медиакомпании выживают на рынке и борются за лидерство: Учебник, М.: Альпина Бизнес Букс, 2006. — 252 с..
Незважаючи на свою обізнаність у економіці та ділову хватку, Вілсон не зміг розвинути підприємство і наприкінці 1830-х втратив свій бізнес. Це його не затримало — Вілсон долучився до боротьби за відміну Хлібних законів (стосувалися вони мита на ввіз зернових, що не давало змоги розвиватися дрібним підприємцям). Закони скасували в 1946 році.
Саме задля боротьби з Хлібними законами Вілсон заснував «Економіст: Журнал політики, комерції, сільського господарства та вільної торгівлі» (The Economist: The Political, Commercial, Agricultural and Free Trade Journal). Своєю метою він вважав надихнути кожного на вивчення суспільних справ. Успіх до видання прийшов не одразу. Коли це сталося, Вілсон вирішив, що може відійти від справ і зайнятися політикою, залишаючись номінальним видавцем до 1857 року.
У 1847 році почалася політична діяльність Вілсона — він був обраний у члени парламенту. У 1850-х його кар'єра зробила несподіваний поворот: спочатку його призначили секретарем Комітету з управління (Індійського комітету), згодом — фінансовим секретарем Казначейства, а потім членом Фінансової ради Індії. Робота привела його до Калькутти, де він і помер у 1860 році від дизентерії (можливо це був амебіаз).
Бюст Джеймса Вілсона виставлений у приймальні «Економіста».
ХІХ століття
У проспекті для майбутнього видання було зазначено тринадцять тем, на яких редакція планувала зосередити увагу«Prospectus» . The Economist. 5 August 1843. Retrieved 27 December 2006:
Програмні статті, у яких найважливіші проблеми розглядатимуться у контексті принципів вільної торгівлі. Матеріали на практичні теми, які становлять мимохідний інтерес: наприклад, іноземні договори. Матеріали, у яких елементарні принципи політичної економіки розглядатимуться на практиці (закони, ціни, заробітні плати, оренда, обмін, джерела прибутку, податки). Звіти з парламенту, закцентовані на комерційній діяльності, сільському господарстві та вільній торгівлі. Матеріали про популярні рухи, що сповідують вільну торгівлю. Загальні новини з Сент-Джеймського палацу, Великого Лондону, провінцій, Шотландії та Ірландії. Комерційні теми: зміни у податковому законодавстві, стан та перспективи ринків, імпорт та експорт, іноземні новини, стан промислових районів, повідомлення про важливі механічні вдосконалення, корабельні новини, грошовий ринок, розвиток залізниць та публічних компаній. Сільськогосподарські теми, зокрема застосування у господарстві геології та хімії; повідомлення про нові та вдосконалені машини, стан зернових культур, ринки, ціни, іноземні ринки та ціни, конвертовані у англійські гроші. Теми, що стосуються колоній та іноземних країн: торгівля, виробництво, зміни у політиці та податковому законодавстві; викриття недоліків торговельних обмежень та заборон і розписування переваг вільного обігу та торгівлі. Юридичні звіти на теми торгівлі, промисловості та сільського господарства. Книги, зазвичай зосереджені на торгівлі, промисловості та сільському господарстві; трактати на теми політичної економіки, фінансів та оподаткування. Ціни та тижнева статистика. Листування з читачами.
Уже з самого початку існування тижневик почали розповсюджувати за межами Великої БританіїГрень З. Тижневик «The Economist» у контексті розвитку журналістики Великої Британії XIX—XX століть, www.pdffactory.com .. 1843 року тираж видання сягав 1969 примірниківOur History . Economist Group; журнал складався з 16 сторінок.
У 1845 році, протягом залізничної манії, «Економіст» змінив назву на The Economist, Weekly Commercial Times, Bankers' Gazette, and Railway Monitor. A Political, Literary and General Newspaper.
У перші роки існування видання активно шукало форми подання матеріалу. Стрижневими матеріалами були редакційні статті Вілсона з актуальних проблем економічного і політичного життя. Крім того, відводилося місце світській хроніці, але подальшої бульваризації змісту не відбулося.
Найбільший наклад «Економіста» у першій половині ХІХ століття становив 4483 екземпляри (1847).
До 1860—1870-х рр. «Економіст» не мав конкурентів. Проте у 1859 році заснували тижневик Investors Cronicle, а у 1870-х — Statist.
У 1861 році головним редактором видання став Волтер Беджет, зять Вілсона. Він вважається одним із найяскравіших редакторів в історії «Економіста». Саме він зробив політику одним із основних напрямків діяльності журналу. Його іменем названа одна з авторських колонок тижневика.
У 1877 р. тираж журналу становив 3700 примірників.
Читачем журналу був Карл Маркс, він назвав «Економіст» «європейським голосом фінансової аристократії»Karl Marx, The Eighteenth Brumaire of Louis Bonaparte, VI (1852).
Під час Великого голоду в Ірландії «Економіст» виступав за політику невтручання. Він критикував наміри англійського уряду надати Ірландії матеріальну допомогу, оскільки вважав, що Ірландії допоможе тільки відмова від протекціонізму, самозабезпечення та вільна торгівляÓ Gráda, Cormac (1995). «Introduction». The great Irish famine. Cambridge University Press. p. 1. ISBN 0-521-55787-9.
Проте згодом, зі зміною соціальних настроїв у країні, позиція журналу щодо політики невтручання змінилася.
ХХ століття
У 1920 році тираж «Економіста» виріс до 6000 примірників, а після 1945 року сягнув 18 000.
З 1928 року половиною акцій володіє «Файненшл таймс» (з 1957 р. — група Пірсона).
У 1934 році «Економіст» вперше змінив оформлення, а в 1935 році кардинально модернізував обкладинку.
У 1946 році спільно з Лондонською школою економіки створюється книжковий магазин «Економіст». Цього ж року засновано The Economist Intelligence Unit, власну аналітично-дослідницьку службу видання. Сьогодні це один із найбільших інформаційних провайдерів для транснаціональних компаній, який забезпечує об'єктивний і системний аналіз політичного, економічного й бізнесового середовища в понад 180 країнах світу та подає прогнози розвитку світової економіки..
З 1949 року під брендом «Економіст» починають випускати щоденники.
До кінця 1950-х «Економіст» займав проамериканські позиції. Велика Британія розглядался як осередок світової сили.
Коли йшлося про співробітництво Великої Британії з Європою, журнал схилявся до коопераційного підходу, але не до інтеграції. Але з кінця 1950-х по 1980-ті, коли почала йти мова про долучення Великої Британії спільного європейського ринку, «Економіст» змінив позицію і почав активно коментувати ситуацію. На перше вето, накладене на вхід Британії до спільного ринку у 1963 р., журнал відреагував обурено та виразив невдоволення Європою. «Економіст» закріпився у своїй проамериканській позиції та повернувся до давньої ідеї Атлантичного воєнного і торговельного товариства. Але друге вето у 1967 році «Економіст» сприйняв вже покірно, відмовившись від ідеї світової сили. Журнал почав розглядати спільний ринок як економічну необхідність для Великої Британії і закликав до рішучості та наполегливості у переговорахJuan Díez Medrano (2003). «Journalists and European Integration». Framing Europe: attitudes to European integration in Germany, Spain, and the United Kingdom. Princeton University Press. pp. 128 et seq. ISBN 9780691116112..
У 1944 році «Економіст» опублікував статтю «Noble Negatives». Вона з'явилася у період зростання взаємної критики США і Великої Британії і викликала бурхливу дискусію в ЗМІ обох країн. Стаття була нібито відповіддю на «вибух критики та зневаги» з боку США в бік Британії. Журнал ставив питання ціни, яку Велика Британія мала заплатити Америці за допомогу у Другій світовій війні; у статті вважалося, що Америка думає про Британію як про імперіалістичну, егоїстичну та пасивну країну. Журнал закликав уряд відмовитися від принизливої політики умиротворення. Британські видання підхопили позицію «Економіста», вибухнувши низкою публікацій, з нею погодилося і міністерство закордонних справ. У той же час американські видання вимагали офіційної реакції у президента Рузвельта та уряду. На думку державного секретаря Едварда Стеттініуса, Велика Британія не могла змиритися з роллю другої скрипки після стількох років лідерстваLanxin Xiang (1995). Recasting the Imperial Far East. East Gate. pp. 6–8. ISBN 1-56324-460-8..
З 1955 року «Економіст» почав підтримувати політичні партії на загальних виборах. До цього він дотримувався нейтралітету, пояснюючи це тим, що «Журналові, що переймається своєю незалежністю, було б нерозумно компрометувати її, обираючи сторони в загальних виборах»The Economist, 4 February 1950, p. 243. Стійкої позиції щодо партій видання не має і періодично підтримує то лейбористів, то консерваторів.
У 1956 році тираж сягнув 55 тис. У 1959 р. Рейнольдс Стоун створив логотип видання.
У 1987 році журнал знову кардинально змінив зовнішній вигляд і запустив щорічний додаток «Світ у…».
У 1989 році «Економіст» назвав холодний синтез тим, задля чого існує наукаMichael Brooks, «13 Things That Don't Make Sense» (ISBN 978-1-60751-666-8), p. 67. З цього ж року журнал починає висловатися у підтримку легалізації наркотиків«Hooked on just saying no» . Economist.com. Retrieved 2010-5-26..
У травні 1991 року «Економіст» починає використовувати спеціально створену для нього групу шрифтів.
Журнал був проти воєнного вторгнення в Боснію.
У 1996 році «Економіст» запустив власний сайт.
XXI століття
2001 року «Економіст» вперше виходить повністю кольоровим. 2005 року тираж перевищує 1 млн.
З 2004 року The Economist Group починає випускати журнал , присвячений трендам і стилю життя.
«Економіст» підтримував вторгнення до Іраку у 2003 році«The case for war—revisited», The Economist(2003-7-17) (The Economist Newspaper Limited) (але критикував подальший перебіг подій) та війну в Афганістані«Obama's war», The Economist Volume 393 Number 8653 (2009-10-17) (The Economist Newspaper Limited). Видання також підтримало дії уряду щодо глобального потепління«The Copenhagen Summit», The Economist Volume 393 Number 8660 (2009-12-5) (The Economist Newspaper Limited).
2006 тираж перевищив мільйон екземплярів, більш як половину з них продали в Північній Америці.
З 2010 року електронні версії журналу доступні на Kindle, iPhone та iPad, а наступного року з'являються версії для Android, Barnes & Noble's Nook та Amazon Fire. Станом на листопад 2011 року журнал читають більше мільйона користувачів цифрових пристроїв.