Респу́бліка Ка́бо-Ве́рде (Республіка Зеленого мису, , ) — держава на 18 островах в Атлантичному океані за 620 км від західного узбережжя Африки.
Площа 4033 км². Столиця — Прая.
Етимологія Країна названа на честь півострова Зелений Мис (Cap-Vert) на узбережжі СенегалуLobban, p. 4 . Назва Cap-Vert, своєю чергою, походить з португальської мови («зелений мис»), так його назвали португальські дослідники у 1444 році, за кілька років до того, як вони натрапили на острови. Історично назва англізувалася як Кабо-Верде. 2013 року делегація країни повідомила ООН, щоб для офіційних цілей використовувалась назва Кабо-Верде (https://dicionario.acad-ciencias.pt/pesquisa/?word=cabo Pronunciation of «cabo» in Dicionário da Língua Portuguesa, Academia de Ciências de Lisboahttps://dicionario.acad-ciencias.pt/pesquisa/?word=verde Pronunciation of «verde» in Dicionário da Língua Portuguesa, Academia de Ciências de Lisboa), а не інші переклади.
Природа
Острівна держава розташовується поблизу західного узбережжя Африки, поблизу узбережжя Мавританії та Сенегалу.
Архіпелаг з островів вулканічного походження, які умовно поділяються на дві групи островів: Навітряна група (північна) () — Санту-Антан, Сан-Вісенте, Сан-Ніколау, Санта-Лузія — ненаселений, Сал, Боа-Вішта, а також малі ненаселені острови — Бранку та Разу між островами Сан-Ніколау та Санта-Лузія; Пассарус навпроти міста Мінделу на острові Сан-Вісенті; Рабо-ді-Жунку біля узбережжя острова Сал; Сал-Рей та Балуарті біля узбережжя острова Боавішта; Підвітряна група (південна) () — Маю, Сантьягу, Фогу, Брава, а також малі ненаселені острови — Санта-Марія навпроти міста Прая на острові Сантьягу; Гранді, Сіма, Рей, Луїш Карнейру, Сападу приблизно за 8 км від острова Брава та Арійа вздовж узбережжя цього острова.
Геологія
Острови Кабо-Верде утворилися внаслідок вулканічної активності на тектонічній плиті Африки в межах гарячої точки Кабо-Верде. Відповідно до геотектонічної концепції, ця гаряча точка розташована в мантії і не зміщується, тоді як Африканська плита повільно рухається над нею. Це призводить до утворення серії вулканічних островів із заходу на схід. Архіпелаг не є частиною Серединно-Атлантичного хребта, проте розташований на великому океанічному піднятті, яке називається Підняттям Кабо-Верде. Воно підноситься на 2—3 км над дном океану і тягнеться на сотні кілометрів.
Геологічна історія Кабо-Верде охоплює декілька основних етапів: 1 — пізній міоцен (близько 15—7 млн років тому; утворення найстаріших островів, таких як Сал, Боа-Вішта, Маю); 2 — пліоцен—плейстоцен (5 млн — 100 тис. років тому; активізація вулканізму на західних островах Сантьягу, Фогу, Брава); 3 — голоцен (менше ніж 10 тис. років тому; сучасна вулканічна активність, зокрема на острові Фогу).
Геологічний склад архіпелагу включає переважно базальти та інші мафічні лави, пірокластичні відклади (туфи, вулканічний попіл), вулканічні брекчії, інтрузивні породи, що формуються в підземних магматичних каналах. На деяких островах також зустрічаються відклади вапняку та еолового піску, які утворювались в умовах аридного клімату та при дії морських течій.
Рельєф Рельєф Кабо-Верде дуже різноманітний — від високогірних вулканічних масивів до плоских рівнин та прибережних терас. Геоморфологічно острови поділяють на: 1 — гірські й круті острови (західна частина: Санту-Антау, Сан-Ніколау, Сантьягу, Фогу, Брава); 2 — низькі рівнинні острови (східна частина: Сал, Боа-Вішта, Маю). Це зумовлено різницею в геологічному віці: молодші острови ще зберігають рельєф, сформований нещодавніми вулканічними виверженнями, тоді як старші поступово вирівнюються внаслідок ерозії та осадонакопичення.
Характерні особливості рельєфу основних островів: Фогу (має найактивніший вулкан країни Піку-ду-Фогу (2829 м), останнє виверження якого сталося в 2014—2015 роках; домінує класичний конусний рельєф з кратером, лавовими потоками, лавовими трубками; є кальдера Ша-дас-Калдайраш, всередині якої відбуваються нові виверження; Санту-Антан (має гірський рельєф з хребтами, глибокими ущелинами та терасами; висоти сягають понад 1900 м; характеризується активною ерозією, зсувами та глибокими каньйонами); Сан-Ніколау (має центральний гірський хребет з вершинами понад 1300 м; схили розсічені глибокими долинами; часто зустрічаються тераси, створені для сільського господарства); Сантьягу (найбільший острів архіпелагу, з високими вулканічними хребтами на півночі та більш згладженим півднем; найвища точка острова — гора Антунія (1394 м); річкові долини прорізають плато, створюючи мережу ерозійних форм); Брава (найменший з гірських островів, з характерним вулканічним рельєфом; Висота до 976 м; вулкани вимерлі, рельєф еродований, багато лавових плато); Сал, Боа-Вішта, Маю (низькорельєфні, переважно плоскі острови з дюнами, прибережними лагунами, солончаками; найнижча середня висота серед островів архіпелагу; геоморфологічно нагадують пустельний або напівпустельний тип ландшафту).
Клімат Географічне положення архіпелагу в тропічній зоні визначає особливості його клімату, який суттєво відрізняється від материкової Західної Африки. Клімат Кабо-Верде переважно тропічний пустельний або напівпустельний, із сезонним впливом пасатів, обмеженими опадами та великою кількістю сонячних днів протягом року, який суттєво пом'якшується впливом океану та пасатів.
Основні кліматичні риси включають температурну сталість (середньорічна температура коливається від +22 °C до +30 °C), низьку річну кількість опадів (у середньому 100—300 мм на рік), високу кількість сонячних днів (понад 300 днів на рік), сезонність опадів (короткий дощовий сезон з серпня по жовтень), помірну вологість та часті пасатні вітри.
Завдяки острівному розташуванню, Кабо-Верде має відносно стабільні температури протягом усього року. Середня температура влітку (серпень — вересень) становить від +27 °C до +30 °C, а взимку (січень — березень) — від +22 °C до +25 °C. Значних добових коливань температури немає, що характерно для океанічного тропічного клімату. У високогірних районах температура може опускатися до +10 °C уночі. Проте на узбережжі навіть у зимові місяці клімат залишається м'яким.
Кабо-Верде — одна з найбільш посушливих країн Західної Африки. Середня кількість опадів сильно варіює залежно від острова і висоти місцевості. Найсухіші острови (Сал, Боа-Вішта, Майу) отримують лише 50—100 мм опадів на рік, тоді як більш гористі острови (Санту-Антан, Фогу) можуть мати 300—400 мм (до 600 мм). Дощовий сезон короткий і триває переважно з серпня по жовтень, коли підвищується температура поверхні океану і виникають хмарні конвекційні маси. Проте дощі бувають епізодичними, іноді з великими інтервалами у кілька тижнів. В інші місяці року опади практично відсутні. Іноді трапляються роки, коли дощів немає взагалі.
Сталий північно-східний пасат, що дме з боку Сахари, грає головну роль у формуванні клімату архіпелагу. Він приносить сухе повітря, зменшує хмарність і посилює випаровування. У зимовий період, зазвичай у січні — лютому, пасати можуть приносити пилові маси із Сахари, відомі як харматан або просто «сахарський пил».
Історія До прибуття перших європейців острови залишались безлюдними.
Острови були відкриті всередині XV ст. португальськими морськими експедиціями, що здійснювали свої подорожі за дорученням і за рахунок португальського принца Енріке Мореплавця. Претендентами на відкриття островів є експедиція 1456 року під керівництвом італійських капітанів Альвізе Кадамосто і Антоніотто Узодімаре та експедиція 1460 року, яку очолювали португалець Діогу Гоміш і італієць Антоніо да Нолі. Колонізація розпочалась з 1462 року. Економіка островів трималася на рибних промислах і експорті продуктів тропічної рослинності. 1581 року потрапили під іспанську корону. З 1640 року — знову володіння Португалії.
У XIX ст. гавань Мінделу на острові Сан-Вісенте була важливим торговим центром, як головний склад для зберігання британцями вугілля для кораблів, що вирушали до Нового Світу. Зусиллями британців область, у якій була бухта, отримала розвиток, на острові було створено вугільну та телеграфну станції.
У 1930 році урядом Португалії був прийнятий «Колоніальний акт». Метиси-кабовердівці до середини XX ст. становили більше ніж третину основного населення, що суттєво відрізнялося від становища в інших португальських колоніях. Серед них значну роль відігравали асиміладуші, які мали можливість здобути освіту та роботу в португальській адміністрації. Кабо-Верде стало першою колонією, у якій з'явилася вища освіта (станом на 1975 рік 25 % населення Кабо-Верде мало освіту, тоді як у Гвінеї-Бісау лише 5 %).
У 1951 році колонія Кабо-Верде отримала статус заморської провінції (). 1953 року з португальської Гвінеї, після отримання вищої освіти, повернулися сини кабовердинців-плантаторів та підприємців, які створили на чолі з Амілкаром Кабралом підпільний рух за незалежність Гвінеї, членами якого стала революційно налаштована інтелігенція та місцеві робітники. Невдовзі А. Кабрал змушений був втікати до Анголи, де разом з Агостиньо Нето взяв участь у створенні народного руху за звільнення Анголи.
У 1972 році провінція набула статусу автономії. У квітні 1974 року, після зміни правого режиму в Португалії, новий португальський уряд визнав Африканську партію незалежності Гвінеї та Кабо-Верде (PAIGC) як законного представника населення Кабо-Верде і організувало переговори, на яких партія висунула вимоги щодо незалежності країни. Португальська сторона відхилила вимоги, посилаючись на те, що в Кабо-Верде не було визвольної війни і що мешканці островів залишаються громадянами Португалії та запропонувавши території залишатися в статусі автономії. Проте, в листопаді 1974 року в Лісабоні було підписано угоду про проголошення незалежності й було сформовано перехідний уряд автономної Республіки Кабо-Верде. 30 червня 1975 року відбулися вибори в Національну Асамблею Республіки та 5 липня 1975 року було оголошено про незалежність. Після проголошення незалежності був обраний шлях подальшого розвитку на основі марксизму, який спрямовувався на побудову соціалістичної держави в короткочасному союзі з іншою колишньою африканською колонією Португалії, Гвінеєю-Бісау до 1981 року. До 1986 року назва країни — Республіка Островів Зеленого Мису (). Після приходу до влади демократичних сил з назви було прибрано слово «Ilhas», республіку почали іменувати як Кабо-Верде.
Перші вибори на багатопартійній основі проведені в 1991 році; переміг «Рух за демократію». Республіка спрямувала свій курс на демократичний устрій.
Політична система Кабо-Верде за формою правління є парламентською республікою, згідно з Конституцією 25 вересня 1992 року, глава держави — президент, що обирається парламентом із числа депутатів. Виконавча влада належить президентові та урядові на чолі з прем'єр-міністром. Державний устрій — унітарна держава.
Найголовніші політичні партії: Африканська партія незалежності Кабо-Верде, заснована 19 січня 1981 року; Рух за демократію, заснований 1990 року.
Зовнішня політика Кабо-Верде є членом ООН (з 1975), Африканського Союзу, низки інших міжнародних та регіональних організацій.
Кабо-Верде дотримується політики неприєднання та прагне до відносин співпраці з усіма дружніми державамиCape Verde background note . United States Department of State (July 2008).. Ангола, Бразилія, Китай, Лівія, Куба, Франція, Гвінея-Бісау, Німеччина, Італія, Португалія, Іспанія, Сан-Томе і Принсіпі, Сенегал, Росія, Люксембург та США мають посольства в Праї. Кабо-Верде провадить дуже активну зовнішню політику, особливо в Африці.