Хорхе Франсіско Ісідоро Луїс Борхес Асеведо (; 24 серпня 1899, Буенос-Айрес — 14 червня 1986, Женева) — аргентинський прозаїк, поет і публіцист, один з найвидатніших письменників XX сторіччя.
У фантастичних за сюжетами новелах, вигадках-притчах (збірки «Вигадані історії», «Алеф», «Рядки піщинок, що біжать») створив свій світ «знань—лабіринту—загадок», у яких читач виступає і як співавтор, і як співзагадник. Активно використовуючи метафорику дзеркала і сну, збудував багатовідображені світи-намистини, нанизані на єдину нить. Роботи Борхеса зробили значний внесок у філософську літературу та жанр фентезі, а також мали великий вплив на течію магічного реалізму в латиноамериканській літературі XX століття.
Борхес народився в Буенос-Айресі, а в 1914 році переїхав з родиною до Швейцарії, де навчався в Женевському коледжі (Collège de Genève). Сім'я багато подорожувала Європою, зокрема Іспанією. Повернувшись до Аргентини в 1921 році, Борхес почав публікувати свої вірші та есе в сюрреалістичних літературних журналах. Він також працював бібліотекарем і публічним лектором. У 1955 році його було призначено директором Національної публічної бібліотеки та професором англійської літератури в Університеті Буенос-Айреса.
До 55 років письменник повністю втратив зір. Дослідники припускають, що прогресуюча сліпота допомогла йому створювати новаторські літературні символи за допомогою уяви. До 1960-х років його твори активно перекладалися та публікувалися в Сполучених Штатах і Європі. Сам Борхес вільно володів кількома мовами.
У 1961 році Борхес привернув увагу світової спільноти, отримавши першу Міжнародну премію «Форментор» (Formentor Prize), яку він розділив із Семюелем Беккетом. У 1971 році він став лауреатом Єрусалимської премії. Його міжнародна репутація зміцнилася у 1960-х роках завдяки зростанню кількості англійських перекладів, «латиноамериканському буму» та успіху роману Ґабріеля Ґарсія Маркеса «Сто років самотності». Свою останню роботу, «Змовники» (The Conspirators), він присвятив місту Женева (Швейцарія).
Письменник та есеїст Джон Максвелл Кутзее сказав про нього: «Він більше, ніж будь-хто інший, оновив мову художньої прози й тим самим відкрив шлях для видатного покоління іспано-американських романістів».
Девід Фостер Воллес писав: «Коротко кажучи, правда полягає в тому, що Борхес, мабуть, є тим самим великим мостом між модернізмом і постмодернізмом у світовій літературі... Його оповідання звернені всередину і герметичні, сповнені неявного жаху гри, правила якої невідомі, а ставкою є все».
Біографія
Дитинство
Хорхе народився 24 серпня 1899 року в буенос-айреському районі Палермо у родині аргентинського адвоката Хорхе Гільєрмо Борхеса Аслама та шляхетної уругвайки Леонор Рити Асеведо Суарес. Велику частину дитинства Хорхе провів у домашній атмосфері, де було прийнято говорити як іспанською, так і англійською мовами . З раннього віку Хорхе Луїс захоплювався поезією, у віці чотирьох років навчився читати і писати.
1905 року Борхес розпочав навчання в англійської домашньої вчительки. Наступного року він написав своє перше оповідання «La visera fatal». У віці дев'яти років Борхес переклав з англійської на іспанську відому казку Оскара Вайльда «Щасливий принц», яку згодом було опубліковано у газеті «Ель Паїс». Сам Борхес так описав свій вступ до літератури: «З самого мого дитинства, коли батько осліп, у нас в сім'ї мовчки малося на увазі, що мені належить здійснити в літературі те, чого обставини не дали зробити моєму батькові. Це вважалося само собою зрозумілим (а подібне переконання набагато сильніше, ніж просто висловлені побажання). Очікувалося, що я буду письменником. Почав я писати в шість або сім років.»
Навчання у школі Борхес розпочав у 9 років одразу з четвертого класу . Це був неприємний досвід для хлопчика, оскільки однокласники насміхалися з нього, а вчителі не могли навчити його нічого новогоPascual, A.M. 2000. Jorge Luis Borges. Editorial Océano, S.L., Barcelona. ISBN 84-494-1810-0, p.21..
Життя у Європі 1914 року батько Борхеса був вимушений покинути роботу, оскільки втратив зір, тому сім'я поїхала до Європи задля його лікування. Втікаючи від Першої світової війни родина осіла у Женеві, де Хорхе Луїс і його сестра Нора пішли до школи. Хлопець вивчив французьку і вступив до ліцею Жана Кальвіна, де захопився французькою реалістичною прозою, експресіоністською і символічною поезією, творчістю Рембо, Шопенгауера, Ніцше, Карлайла, Честертона, а також почав писати вірші французькою.
У 1919 сім'я Борхеса переїхала до Іспанії, де жила у Барселоні і Пальма-де-Мальорці. У Пальма-де-Мальорці Борхес написав дві книги, які не опублікував: «Los ritmos rojos» і «Los naipes del tahúr». У Мадриді і Севільї Борхес приєднався до ультраїстів — авангардної групи поетів, яка мала значний вплив на його творчість. 31 грудня 1919 року в журналі «Греція» був надрукований перший вірш Хорхе Луїса Борхеса.
Повернення до Аргентини Повернувшись до Аргентини 4 березня 1921 року, Борхес втілив ультраїзм у неримованих віршах про Буенос-Айрес. Вже в ранніх творах він проявляв блискучу ерудицію, знання мов і філософії, майстерно володів словом. У рідному місті Борхес продовжував друкуватися, а також заснував свій власний журнал «Призма», а згодом ще один під назвою «Проа».
1923 року напередодні поїздки до Європи Борхес опублікував свою першу книгу поезій «Жар Буенос-Айреса», до якої увійшли 33 вірші, а обкладинку до якої розробила його сестра.
Після року в Іспанії, Борхес остаточно переїхав до Буенос-Айреса, де він співпрацював з кількома періодичними виданнями і здобув репутацію найяскравішого представника молодих авангардистів. Втомившись від ультраїзму, Борхес намагався заснувати новий жанр літератури, де б поєднувалися метафізика і реальність. Але і від цього письменник швидко відійшов, почавши писати фантастичні і магічні твори.
1930 року Хорхе Луїс Борхес познайомився з 17-річним письменником Адольфо Бьйой Касаресом, який став його найкращим другом і співавтором багатьох творів .
У 1930-х роках Борхес написав велику кількість есе щодо аргентинської літератури, мистецтва, історії, кіно. Одночасно він почав вести колонку у журналі «El Hogar», де писав рецензії на книги іноземних авторів і біографії письменників. Для видавництва «Sur» Борхес переклав твори Вірджинії Вульф. 1937 року він видав Антологію класичної аргентинської літератури. У своїх творах з 1930-х років письменник почав поєднувати вигадку з реальністю, писав рецензії на неіснуючі книжки тощо.
Кінець 1930-х років став для Борхеса важким: спочатку він поховав бабусю, потім батька. Відтак він був змушений матеріально забезпечувати свою родину. За допомогою поета Франсіско Луїса Бернардеса 1938 року письменник влаштувався хранителем у муніципальну бібліотеку Мігеля Кане у буенос-айреському районі Альмагро, де проводив час, читаючи і пишучи книжки. Там же письменник ледь не загинув від сепсису, розбивши голову. Видужуючи від травми він написав декілька високо оцінених оповідань.
1940 року разом з Адольфо Біой Касаресом і Сильвіною Окампо, які цього ж року одружилися, Борхес видав Антологію фантастичної літератури, а також написав передмову до «Винаходу Мореля» Біой Касареса. 1941 року він опублікував Антологію аргентинської поезії і збірку оповідань «Сад переплетених стежок». Збірка була удостоєна національної літературної премії. Наступного року вийшла його книга «Шість головоломок для дона Ісидро Пароді» у співавторстві з Бйой Касаресом, яка була підписана псевдонімом Бустос Домек. Під назвою «Поеми (1923—1943)» Борхес опублікував свої поетичні роботи з трьох попередніх книг і опубліковані у журналі «Sur» і газеті «La Nación». Також разом з Бйой Касаресом вони видали антологію найкращих поліцейських історій. Твір «Ficciones» Борхеса отримав гран-прі Аргентинської спілки письменників.
У серпні 1944 року у гостях у Адольфо Біой Касареса і Сильвіни Окампо Борхес познайомився з Естелою Канто, у яку закохався. Естела надихнула Борхеса на написання оповідання «Алеф», яке вважається одним з його найкращих творів . Не зважаючи на спротив матері, Борхес запропонував Естелі одружитися, але цього так ніколи і не відбулося. 1952 року їхні стосунки завершилися.
1945 року у співавторстві з Сильвіною Буллріч Борхес опублікував «El compadrito», а наступного року разом з Біой Касаресом під псевдонімом Суарес Лінч — збірку поліцейських історій. Також він заснував журнал «Los Anales de Buenos Aires», який проіснував до грудня 1948 року.
Після приходу до влади Хуана Перона в 1946 році Борхес, який був в опозиції до нього, звільнений з посади в бібліотеці. Щоб забезпечити себе, він почав викладати англійську літературу в університеті.
Зрілість
Початок 1950-х років ознаменувався визнанням таланту Борхеса в Аргентині і за її межами. 1950 року Аргентинська спілка письменників обрала його своїм президентом, яким він пробув три роки. У Парижі був надрукований перший переклад Борхеса французькою — «Вигадки» (, 1944). У той же час у Буенос-Айресі вийшла серія оповідань «Смерть і бусоль», де боротьба людського інтелекту з хаосом постає як кримінальне розслідування. 1952 року письменник опублікував есе про особливості аргентинської іспанської «Мова аргентинців». 1953 року деякі оповіданні зі збірки «Алеф» перекладено французькою у вигляді книги «Хитросплетіння» (). Того ж року видавництво «Emecé» починає публікувати повне зібрання творів Борхеса. 1954 року режисер Леопольдо Торре Нільссон зняв фільм «Дні ненависті» за оповіданням Борхеса .
1955 року після військового перевороту, який скинув уряд Перона, Борхес був призначений директором Національної бібліотеки Аргентини і обіймав цю посаду до 1973 року. На початку 1950-х років він повернувся до поезії; вірші цього періоду мають в основному елегійний характер, написані в класичних розмірах, з римою. У них, як і в решті його творів, переважають теми лабіринту, дзеркала і світу, що трактував як нескінченна книга.
У грудні 1955 року письменника було обрано членом Аргентинської академії письменства. Він активно писав і викладав на кафедрі німецької літератури в Університеті Буенос-Айреса. «Вигадки» перекладено італійською під назвою «Вавилонська бібліотека».
У цей же час на вершині своєї кар'єри Хорхе Луїс Борхес, як і його батько колись, втратив зір, лікар заборонив йому читати і писати. Ця обставина цілком змінила його літературну працю. Тим не менше, він не полишив свою письменницьку, викладацьку і дослідницьку діяльність.
1956 року він читав курс англійської літератури в Університеті Буенос-Айреса й отримав звання почесного доктора (Honoris causa) Університету Куйо, а також посаду президента Асоціації аргентинських письменників. Через свій відкритий антиперонізм і підтримку уряду Борхеса сильно критикували аргентинські письменники, зокрема Ернесто Сабато і Есек'єлем Мартінесом Естрадою. Протистояння Борхеса і Сабато тривало до 1973 року, коли вони видали спільну книжку.
У 1957—1960 роках Хорхе Луїс Борхес опублікував «Книгу вигаданих істот» і «Ділок», присвячені Леопольдо Лугонесу. Вийшла нова збірка його поезій, під його керівництвом відродився журнал «La Biblioteca», разом з Бйой Касаресом вони видали антологію «Книга небес і пекла», його твори продовжувались перекладатися різними мовами : французькою, німецькою, італійською.
1960 року Борхес вступив до Консервативної партії Аргентини.
У 1961 році Борхес розділив з С. Беккетом Міжнародну видавничу премію у розмірі 10 тисяч доларів США. Ця нагорода зробила письменника всесвітньо відомим і стимулювала переклад його творів багатьма мовами: шведською, норвезькою, данською, польською, португальською, івритом, фарсі, грецькою, словацькою, арабською тощо. Вийшла друком антологія Борхеса. Разом з матір'ю він був запрошений до США, де впродовж шести місяців читав курс аргентинської літератури.