Страшилки — жанр сучасного дитячого фольклору; короткі розповіді, мета яких — налякати слухача або читача, в залежності від того їх розповідають або читають.
Характеристика На думку дослідниць цього жанру О. Гречиної й М. Осоріної, що ввели термін «страшилки» в науковий обіг, «в страшилці зливаються традиції чарівної казки з актуальними проблемами реального життя дитини». Відзначається, що серед дитячих страшилок можна виявити сюжети й мотиви, традиційні в архаїчному фольклорі, демонологічних персонажів, запозичених з небилиць і бувальщин, проте найпоширенішою є група сюжетів, в яких демонічними істотами виявляються предмети й речі навколишнього світу.
Літературознавиця С. М. Лойтер зазначає, що відчуваючи вплив чарівної казки, страшилки дітей придбали чітку й однотипну структуру сюжету. Закладена в ньому заданість (попередження або заборона — порушення попередження або заборони — відплата за порушення попередження або заборони) дозволяють визначити її як «дидактичну структуру». Деякі дослідники проводять паралелі між сучасним жанром дитячої страшилки й більш старими літературними видами страшних історій, наприклад, творами Корнія Чуковського. Письменник Едуард Успенський зібрав колекцію таких історій для книги «Червона Рука, чорне Простирадло, зелені Пальці (страшні повісті для безстрашних дітей)».
Страшилки в описаній формі набули поширення в 60-70-х роках XX століття. Літературознавець О. Ю. Трикова вважає, що в «страшилки поступово переходять в стадію консервації». Діти ще розповідають їх, але вже практично не з'являється нових сюжетів, менше стає і частотність виконання. Очевидно, це пов'язано зі зміною життєвих реалій: в радянський період, коли майже тотальну заборону в офіційній культурі була накладена на все катастрофічне і лякає, потреба в страшному задовольнялася за допомогою даного жанру. В даний час з'явилося безліч джерел, крім страшилок, які відповідають цю тягу до загадково-лякаючого (від випусків новин, різних газетних публікацій, тих, що смакують «страшне» до численних фільмів жахів).
На думку психолога М. В. Осоріна, страхи, з якими в ранньому дитинстві дитина справляється сам або за допомогою батьків, стають: «Матеріалом колективного дитячої свідомості. Цей матеріал опрацьовується дітьми в групових ситуаціях розповідання страшних історій, фіксується в текстах дитячого фольклору і передається наступним поколінням дітей, стаючи екраном для їх нових особистісних проєкцій»Головними героями страшилок є звичайні діти, які стикаються з «предметом-шкідником» (пляма, фіранки, труну на коліщатках, піаніно, телевізор, радіо, платівка, автобус, трамвай). У цих предметах особливу роль нерідко грає колір: чорний, червоний, і інші. Герой, як правило, неодноразово отримує попередження про загрозу від предмета-шкідника біді, але не хоче (або не може) від нього позбутися. Його смерть найчастіше відбувається від удушення. У деяких сюжетах присутній помічник героя — міліціонер.
Страшилки не зводяться тільки до сюжету, істотним є і ритуал розповідання — як правило, в темряві або майже темряві без батьків при світлі ліхтарика чи свічки.
На думку фольклориста М. П. Чередникової, включеність дитини в практику розповідання страшилок залежить від його психологічного дозрівання. Спочатку, років в 5—6, дитина не може без жаху чути страшні історії. Пізніше, приблизно з 8 до 11 років, діти із задоволенням розповідають страшні історії, а у віці 12—13 років вже перестають сприймати їх навсправжки, і все більшого поширення набувають різні пародійні форми. Примітки
Література
Гречина О. Н., Осорина М. В. Современная фольклорная проза детей // Русский фольклор. — Л., 1981. Зуева Т. В. Категория чудесного в современном повествовательном фольклоре детей // Проблемы интерпретации художественных произведений: Межвуз. сб. науч. тр / Отв. ред. Б. П. Кирдан. — М.: МГПИ имени В. И. Ленина, 1985. — С. 131-149. — 157 с. Кузьмина М. Ю. Страшное в сказках К. Чуковского // ИС: Проблемы детской литературы. — Петрозаводск, 1995. — 57—69 с. Мамонтова Г. И. Культурно-историческая и психологическая основа жанра страшилок // Сибирский фольклор Сб. науч. тр.. — Новосибирск: НГПИ, 1981. — С. 55-62. Осорина М. В. Секретный мир детей в пространстве мира взрослых. — СПб.: Питер, 2008. — 304 с. — ISBN 978-5-388-00184-9. Топорков А. Л. Страшные истории и пародии на них // Школьный быт и фольклор. — Таллин, 1992. — Т. 1. — С. 86—99. Трыкова О. Ю. Современный детский фольклор и его взаимодействие с художественной литературой. — М., Ярославль: Ярославский государственный педагогический университет имени К. Д. Ушинского, 1997. — 132 с. — 1500 экз. — ISBN 5-87555-043-0. Чередникова М. П. Современная русская детская мифология в контексте фактов традиционной культуры и детской психологии. — Ульяновск: Лаборатория культурологии, 1995. — 256 с. Чередникова М. П. «Голос детства из дальней дали…» (Игра, магия, миф в детской культуре) / Сост., науч. ред., прим., библ. указатель В. Ф. Шевченко. — М.: Лабиринт, 2002. — 224 с. — (Разыскания в области филологии, истории и традиционной культуры: Школа В. Я. Проппа). — 3000 экз. — ISBN 5-87604-012-6.
Посилання
http://www.unn.ru/folklore/sstrash.htm http://www.unn.ru/folklore/fstrash.htm