Католикос-Патріарх Киріон II (, в миру Георгій Єронімович Садзаглишвілі, ; 10 (22) листопада 1855, село Нікозі, Горійський повіт, Тифлійська губернія — 13 (26) червняДата загибелі вказана згідно напису на його надгробку (див. фото в статті); зустрічаються інші варіанти: зазначення дати з дня виявлення тіла або інший перерахунок календарного стилю. 1918, село Марткопі, Грузія) — єпископ Грузинської православної церкви; з жовтня 1917 року перший католікос-патріарх Грузії після проголошення автокефалії Грузинської церкви в березні 1917 року; грузинський історик і духовний письменник.

Канонізований Священним Синодом Грузинської православної церкви в жовтні 2002 року; пам'ять у Грузинської церкви — 27 червня за юліанським календарем.

Біографія Народився 10 (22) листопада 1855 року в селі Нікозі Горійського повіту (нині в Горійський район) в родині священика.

У 1876 році закінчив Тифлиську духовну семінарію; у 1880 році — Київську духовну академію зі ступенем кандидата богослов'я. Захистив кандидатську дисертацію «Свята рівноапостольна Ніна, просвітителька Грузії»[джерело не вказано 1195 днів]. 1 серпня того ж року призначений помічником інспектора Одеської духовної семінарії.

З 1883 року був на посадах: помічника наглядача Телавського духовного училища, Горійського духовного училища, викладача Кутаїського духовного училища та єпархіального жіночого училища. У цей період опублікував кілька своїх праць з історії Грузинської церкви під псевдонімом Іверієлі і Нікозелі, вивчав і збирав грузинські середньовічні манускрипти, стародавні грузинські монети, записував грузинський фольклор, спонсорував талановитих грузинських студентів і листувався з зацікавленими історією Грузії західними істориками.

Після загибелі дружини і дітей, 2 листопада 1896 року пострижений у чернецтво екзархом архієпископом Володимиром (Богоявленським), 6 листопада висвячений на ієромонаха і призначений настоятелем Квабтахевського Успенського монастиря з возведенням у сан ігумена; з 31 грудня — благочинний монастирів Грузинської єпархії та інспектор шкіл «Товариства відновлення Православного Християнства на Кавказі».

10 травня 1898 року возведений у сан архімандрита.

23 серпня 1898 року у тифліському Сіонському кафедральному соборі хіротонісаний у єпископа Алавердского, вікарія Грузинської єпархії; хіротонію здійснювали: екзарх Грузії архиєпископ Флавіан (Городецький), єпископи Гурийско-Мінгрельській Олександр (Окропиридзе), єпископ Імеретинський Віссаріон (Дадіані) і єпископ Горійський Леонід (Окропиридзе).

З 12 серпня 1900 року — єпископ Горійський, вікарій Грузинської єпархії.

У 1900-х роках, під час дебатів про майбутнє Грузинської церкви, виступав як палкий прихильник відновлення автокефалії, внаслідок чого був засланий в Кам'янець-Подільськ.

З 10 березня 1902 року — єпископ Балтський, вікарій Подільської єпархії.

З 3 травня 1903 року — єпископ Новомиргородський, вікарій Херсонської єпархії.

З 23 квітня 1904 року — єпископ Орловський і Севський.

З 3 лютого 1906 року — єпископ Сухумський; переведений на цю посаду за власним бажанням.

З 25 січня 1907 року — єпископ Ковенський, вікарій Литовської єпархії.

У 1908 році російський екзарх у Тбілісі архієпископ Никон (Софійський) був убитий, внаслідок чого було вирішено зняти грузинських єпископів з їх постівLang, David M. (1962), A Modern History of Georgia, p. 178. London: Weidenfeld and Nicolson. З Киріона зняли сан єпископа і заслали в Курязький монастир Харківської єпархії, а потім у Санаксарський монастир Тамбовської єпархії.

У січні 1915 року був відновлений в сані і призначений єпископом Полоцьким і Вітебським.

Після падіння монархії, 1 серпня 1917 року звільнений, згідно проханню, від управління єпархією; переїхав до Грузії.

12 березня (25 березня) 1917 року було проголошено відновлення автокефалії Грузинської церкви; на соборі Грузинської церкви в Тифлісі у вересні того ж року єпископ Кіріон був обраний патріархом Грузії. Інтронізований 1 жовтня 1917 року у Мцхеті, у патріаршому соборі 12-ти Апостолів при величезному скупченні народу і загальному тріумфуванні. Варто відзначити, що обраний Кіріон був з дуже невеликою перевагою, отримавши 230 виборчих голосів проти 206. Інший кандидат, митрополит Леонід, набрав 230 виборчих голосів і 218 невибіркових голосівСоколов А. В. Держава і Православна церква в Росії, лютий 1917 – січень 1918 рр. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук. - СПб, 2014. - С. 380. Режим доступу: https://disser.spbu.ru/disser/dissertatsii-dopushchennye-k-zashchite-i-svedeniya-o-zashchite/details/12/483.html . Обрання Кіріона було затверджено російським Тимчасовим урядом 25 вересня 1917 року.

27 червня (н. ст.) 1918 року був знайдений убитим у своїй резиденції в Марткопі. Обставини загибелі залишаються не цілком ясними. Після вбивства католицького патріарха Киріана II було вбито Міріана Беррі (кириєцький захисник), єпископ Кутаїський Антон Георґадзе, священик Тимофій Бакурадзе .

Був похований в Сіонському соборі, на південь від амвона.

Канонізація Канонізований Священним синодом Грузинської православної церкви, 17 жовтня 2002 року. წმინდანთა ცხოვრება — მღვდელმოწამე კირიონ II — სრულიად საქართველოს კათოლიკოს-პატრიარქი (The Life of Saints — The Priest Martyr Kyrion II — Catholicos Patriarch of All Georgia) . Accessed on April 6, 2007. კირიონ II («Kyrion II»), an article by Galicia Vardosanidze. Accessed on April 6, 2007.

Твори «Никозский храм и его древности». «Духовный Вестник Грузинского Экзархата» 1881, № 2. «Религиозно-политические сношения Православной Грузии с единоверной Россией». (Юбилейный номер). «Духовный Вестник Грузинского Экзархата». «Характер Грузинской (Иверской) Церкви и её значение для православия». «Пастырь» 1886, № 3. «К вопросу о Грузинской церковной историографии». «Пастырь» 1886, № 20 и 21, 1887, № 2. «Краткий очерк грузинской церковной истории». «Пастырь» 1999, № 9-11. «Иудеи распространители мессианских идей в древней Иверии и принесение ими Хитона Господня в Мцхет». «Пастырь» 1888, № 1-3. «Святая равноапостольная Нина, просветительница Грузии». (Кандидатская диссертация). «Пастырь» 1888, № 16 и 18, 1889 № 1, 4, 5, 6. «Св. царь Мириан Хосриани, первый христианский венценосец Грузии». «Пастырь» 1889, № 23, 24, 1890, № 1, 2. «Перевод священно-богослужебных книг на грузинский язык и значение его для Церкви Грузинской». «Пастырь» 1892, № 2, 4. «История одного из гвоздей, которым пригвожден был ко Кресту Господь наш Иисус Христос». «Пастырь» 1892, № 1, 2. «Последний эпизод из вековой борьбы православной Грузии с мусульманами — шиитами». «Пастырь» 1895, № 23, 24, 1896, № 1, 6. «Воск и восковая свеча». «Пастырь» 1896, № 13. «Никозский Собор». «Духовный Вестник Грузинского Экзархата» 1891, № 21. «Описание Метехского Евангелия 1049 год». «Духовный Вестник Грузинского Экзархата» 1896, № 22. «Описание Мешехского четвероевангелия». «Духовный Вестник Грузинского Экзархата» 1892, № 10. «Описание Никозской Михаило-Архангельской церкви». «Духовный Вестник Грузинского Экзархата» 1888. «Историко-Археологический очерк Метехского храма». 1893. «Исторический очерк Оконской чудотворной иконы Божией Матери». «История Промского Вознесенского храма». 1896. «Пять дней в Карталинии». 1897. «Ананурский Успенский собор и его окрестные достопримечательности». 1898. «Повествование о чудодейственном камне Давидгареджийской пустыни». «Харистикарная система и её влияние на церковно-поземельные отношения в древней Грузии». Сборник «Весь Кавказ», Тифлис, 1903. «Св. Давид III-й Возобновитель, царь Грузии». (1089—1125). Тифлис, 1899. «Жизнь и подвиги св. Антония Столпника, чудотворца Мартмкопского». Тифлис, 1899. «Або, мученик Тифлисский». Тифлис, 1899. «Назревший вопрос» (Ко дню столетия присоединения Грузии и России 1900 г.). Тифлис, 1900. «Заслуги грузинского монашества и монастырей для отечественной церкви и общества». «Дух. Вестн. Груз. Экзарх.» 1896, № 22. «Двенадцативековая религиозная борьба православной Грузии с исламом». 1900. «Восковая свеча в Греко-Грузинской Церкви». Тифлис, 1901. «Крест св. Нины в связи с вопросом о значении креста в древности». «Две святыни в Кахетии». «Давид Гараджели и его лавра». Тифлис, 1901. «Краткий очерк истории Грузинской Церкви и Экзархата в XIX веке». Тифлис, 1901. Отзыв об этом труде см. "Приб. к «ЦВ» 1901, № 47, с. 1735—1738. «Состояние христианства в Абхазии в первой четверти XIX столетия и попытка организации в ней миссионерского дела в 1831—1834 гг.». Сборник «Весь Кавказ», Тифлис, 1903. «Ананурская атлешга». Сборник «Весь Кавказ», Тифлис, 1903. «Мцхетский храм и его реставрация». Сборник «Весь Кавказ», Тифлис, 1903. «Народные обычаи и их значение». Сборник «Весь Кавказ», Тифлис, 1903. «Новый вариант творения Александра Сергеевича Грибоедова». Сборник «Весь Кавказ», Тифлис, 1903. "Церковно-исторический очерк основания в Херсоне викариатства и его жизнедеятельность (по поводу его пятидесятилетия 1853—1903 гг.). Одесса, 1905. Отзыв об этом труде см. "Приб. к «ЦВ» 1905, № 16-17, с. 732—734. «Четыре доклада в пользу Грузинской Церковной автокефалии». «Журн. и Проток. Предсоборн. Присутств.», т. III. СПБ, 1907, с. 43-58. «Культурная роль Иверии в истории Руси». Тифлис, 1910, с. 445—448. «Крест в мире языческом и христианском». Харьков, 1912. «Лексикологический материал». (На грузинском языке в сборнике Груз. Об-ва истории и этнографии). Тбилиси, 1912—1913 гг. «Грузинские фемы в Византии: Халдия и Иверия». Полоцк, 1916. «Клемакс св. Иоанна на грузинском языке». Полоцк, 1916. «Санаксарские этюды» печатались в «Полоцких Епархиальных Ведомостях» 1915—1916 гг., а отдельным издания вышли в Полоцке в 1916 году. «Этюды» состоят из двух частей, независимых одна от другой: Первая часть — Обилие церковных древностей в России и настоятельная необходимость открытия кафедр археологии в семинариях. Вторая часть — Страдная эпоха (XVIII в.) русского монашества и его поборник Феодор Ушаков.

Примітки

Посилання http://dspace.nplg.gov.ge/bitstream/1234/11504/1/Kirion_II_Sadzaglishvili.pdf

Попередник:Антоній IIКатоликос-патріарх Грузії1917–1918Наступник:Леонід