Респу́бліка Кіриба́ті (, , , ) — острівна держава, розміщена на островах та атолах у центральній та західній частині Тихого океану, що складається з трьох груп коралових атолів і вулканічного острова. Межує на заході з територіальними водами Маршаллових Островів та Федеративних Штатів Мікронезії, на заході та південному заході з територіальними водами Науру, Соломонових Островів та Тувалу, на півдні та південному сході межує з територіальними водами Токелау, островів Кука та Французької Полінезії, на півночі та північному сході межує з нейтральними тихоокеанськими водами. Довжина прибережної лінії 1143 км. Загальна площа островів становить 811 км². Населення становить особи (2005 р.). Столиця Кірибаті — Південна Тарава. Незалежність колонії Острови Гілберта від Великої Британії була проголошена 12 липня 1979 року, того ж року вона була офіційно перейменована на Республіку Кірибаті.
Етимологія Сучасна назва країни походить від спотвореної англійської назви Островів Гілберта — «Gilbert Islands», яке місцевою мовою вимовляється як (Кі́рібас), а записується як Kiribati.
Природа
Республіка Кірибаті — одна з найунікальніших держав світу з погляду природних умов. Вона розташована в центральній частині Тихого океану і складається з десятків коралових атолів і окремих островів, розкиданих на величезній океанічній території. Саме тому природа Кірибаті — це передусім природа океану, коралових рифів і надзвичайно вразливих острівних екосистем.
Кірибаті розташована на 32 коралових островах в архіпелагах: Кірибаті (Гілберта), Лайн (Центральні Полінезійські Споради), Равакі (Фенікс), включаючи найбільший атол світу Кіритіматі (острів Різдва), а також на океанічному острові Банаба. Відстань від найзахіднішого до найсхіднішого острова становить 4000 км.
32 атоли та один острів (Банаба) розділені на чотири групи островів (із заходу на схід): острів Банаба — неподалік від Науру 16 островів архіпелагу Гілберта, включаючи атол Тарава 8 островів архіпелагу Фенікс 8 островів архіпелагу Лайн
Острови Гілберта — група островів в південно-східній частині Мікронезії. Загальна площа — 279,23 км². У межах архіпелагу можна виділити три підгрупи островів Гілберта, які розрізняються за кількістю опадів: Північна підгрупа (атоли Макін і Бутарітарі), Центральна підгрупа (атоли Маракеі, Абаїанг, Тарава, Маіана, Абемама, Куріа, Аранука) та Південна підгрупа (атоли Ноноуті, Табітеуеа, Беру, Нікунау, Онотоа, Тамана, Арорае).
Геологія
Геологічна будова Кірибаті тісно пов'язана з історією розвитку Тихого океану та діяльністю вулканізму в океані. Усі острови держави мають океанічне походження і належать до класичних коралових атолів. Основу геологічної структури островів становлять занурені вулканічні конуси, які сформувалися мільйони років тому внаслідок руху Тихоокеанської плити над гарячими точками мантії. Після припинення вулканічної активності ці острови поступово руйнувалися й опускалися під дією тектонічних процесів.
На певному етапі навколо вулканічних островів почали розвиватися коралові рифи, які з часом збереглися навіть після повного занурення вулканічного ядра. Так виникли кільцеподібні атоли з лагунами, характерні для Кірибаті. Геологічно острови складаються з коралового вапняку, уламків черепашок і морських організмів, піску біогенного походження. Корінних магматичних порід на поверхні немає, вони залягають на значній глибині. Через це острови дуже нестійкі до ерозії, швидко реагують на зміни рівня океану, не мають мінеральних ресурсів. Загалом з погляду геології Кірибаті є однією з наймолодших і найвразливіших острівних країн світу.
Рельєф
Рельєф Кірибаті надзвичайно низький і одноманітний. Абсолютні висоти рідко перевищують 3—4 м над рівнем моря, а найвищі точки сягають приблизно 5 м. Характерними формами рельєфу є вузькі піщані коси, коралові платформи, внутрішні лагуни, берегові вали, утворені хвилями. Гір, пагорбів або скельних виступів немає. Це різко відрізняє Кірибаті від вулканічних островів Полінезії чи Меланезії.
Більшість островів мають форму замкнених або напівзамкнених атолів з лагунами, які служать природними рибними угіддями, пом'якшують дію океанських хвиль та є центрами біорізноманіття. Лагуни часто мають мілководний характер, що сприяє розвитку коралів, морських водоростей і планктону.
Береги островів активно змінюються під впливом припливів і відпливів, штормів, океанічних течій, підвищення рівня моря. Ерозія берегів — одна з найсерйозніших природних проблем. У деяких районах узбережжя відступає на кілька метрів за десятиліття, що безпосередньо загрожує поселенням і природним екосистемам.
Клімат
Більшість островів у архіпелазі Гілберта і кілька островів у архіпелагах Лайн і Фенікс розташовані в сухому поясі екваторіальної океанічної кліматичної зониThomas, Frank R. Kiribati: "Some aspects of human ecology, " forty years later . — Natural Museum Of Natural History Smithsonian Institution, Washington D.C., USA, 2003..
З давніх-давен місцеві жителі виділяють два сезони в році. Перший з них — Aumeang, який починається одночасно з появою на небосхилі зоряного скупчення Плеяд. Другий сезон — Aumaiaki, який починається одночасно з появою на небосхилі сузір'я Скорпіона. Перший сезон зазвичай триває з жовтня по березень, другий — з квітня по вересень. Більш дощовим є сезон Aumeang, тоді як сезон Aumaiaki є більш посушливим. Дослідження напрямку вітрів, яке проводили на атолі Тарава від 1978 до 1983 року, вказує на те, що з грудня по травень переважають вітри, що дмуть зі сходу і північного сходу, а у квітні-листопаді — зі сходу і південного сходу. При цьому вітри з грудня по травень дмуть сильнішеBurgess, S.M.The Climate and Weather of Western Kiribati. Miscellaneous publication, New Zealand Meteorological Service. — Ministry of Transport, New Zealand Meteorological Service, Wellington, 1987..
Клімат Кірибаті залежить від двох зон конвергенції: міжтропічної, яка визначає рівень опадів на північних атолах, та південнотихоокеанської, яка визначає рівень опадів на південних атолах. З цими двома поняттями пов'язані дві аномалії — явища Ель-Ніньйо і Ла-Нінья. Під час Ель-Ніньйо межтропічна зона конвергенції пересувається на північ у бік екватора, а Ла-Нінья — на південь у бік від екватора. Під час Ель-Ніньйо на островах Кірибаті випадають сильні дощі, а під час Ла-Нінья настає сильна посуха.
На північних атолах архіпелагу Гілберта і північних островах Лайн, окрім Кіритіматі, опадів випадає більше, ніж на атолах, що лежать на півдні. Рівень опадів у Кірибаті варіює від 1100 мм на півдні островів Гілберта (атол Таман) до 3000 мм на рік на півночі (атол Бутарітарі) і від 4000 мм в архіпелазі Лайн (атол Тераїна) до 800 мм на атолі Кантон (острови Фенікс)Wilson, Craig.Kiribati: state of the environment report. — South Pacific Regional Environment Programme, Apia, Western Samoa, 1994.. Урагани бувають досить рідко.
Найсухішими місяцями в році є травень і червень. Сезон дощів на островах Гілберта триває з жовтня по квітень. Періодично трапляються посухи (особливо в центральних і південних островах архіпелагу Гілберта, на островах Фенікс і острові Різдва), які згубно впливають на сільськогосподарські рослини (насамперед кокосову пальму).
Середньорічна температура в Кірибаті варіюється від 26 до 32 °C. Найспекотніші місяці — вересень-листопад, найхолодніші — січень-березень.
Значну загрозу майбутньому країни становить глобальне потепління, і в тому числі пов'язане з ним підвищення рівня Світового океану, в результаті якого острови заввишки менш як 5 м можуть опинитися під водою. У листопаді 2010 року президент Кірибаті на конференції з питань зміни клімату, що відбулася в столиці Кірибаті Південній Тараві, звернув увагу провідних держав світу, що роблять значний внесок у забруднення атмосфери парниковими газами, до цієї проблеми та заявив, що республіка повинна бути готовою до будь-яких наслідків, викликаних глобальним потеплінням, в тому числі до необхідності переселення громадян країни.
Гідрографія
Річки на атолах Кірибаті відсутні через маленьку площу, низьку висотність, пористість ґрунтів. Замість цього в результаті проливних дощів вода, що просочується крізь ґрунт, утворює лінзу злегка солонуватої води. Дістатися до неї можна, якщо викопати колодязь. Крім води, яку можна зібрати з листя кокосової пальми після дощів, ці лінзи — єдине джерело прісної води на більшості островів Кірибаті. Солоність ґрунтових вод зазвичай зменшується з віддаленням від лагуни й океану. Розташування і рівень ґрунтових вод багато в чому визначають особливості флори, розташування криниць і оброблюваних земель. Неконтрольований процес урбанізації та зростання чисельності населення в Південній Тараві привели до потрапляння в декількох місцях стічних вод у ґрунтовіNunn, P. D.Recent warming of the Pacific region. Climate and agriculture in the Pacific Islands: future perspectives. / Editors W. Aalbersberg, P. D. Nunn, and A. D. Ravuvu. — Institute of Pacific Studies, University of the South Pacific, Suva, 1993. — 7—20 c.. Значну загрозу для наявних запасів прісної води на атолах становить підвищення рівня води Світового океануSullivan, M., and Gibson L.Environmental planning, climate change and potential sea level rise: report on a mission to Kiribati. SPREP Reports and Studies No. 50. — SPREP, Noumea, 1991.. Прісноводні озера є лише на островах Кіритіматі . Загалом на островах Республіки Кірибаті є близько 100 маленьких солоних озер. Деякі з них мають діаметр кілька кілометрів.
Ґрунти
Ґрунти Кірибаті — високолужні, коралового походження, досить бідні. Зазвичай вони пористі, через що дуже погано затримують вологу. Також тутешні ґрунти містять дуже мало органічних і мінеральних речовин, за винятком кальцію, натрію і магніюThaman, R. R.Vegetation of Nauru and the Gilbert Islands: case studies of poverty, degradation, disturbance, and displacement. — Pacific Science, 1992. — № 46. — 128—158 c.. Вміст органічного вуглецю в підґрунті вкрай низький (менш як 0,5 %), за винятком тих місць, де вирощують таро (). Фосфатні ґрунти поширені по всій республіці. Також зустрічаються коричнево-червоні ґрунти, що утворилися з гуано, який накопичився в гаях рослини .
Рослинний світ
Через маленьку площу суходолу, віддаленість від континентів, порівняно молодий геологічний вік атолів, а також суворі природні умови на островах Гілберта налічується лише 83 види місцевих рослин, жодна з яких не є ендеміком. Вісім видів рослин, імовірно, були завезені аборигенами, а сумарна кількість судинних рослин, виявлених на островах за увесь час, — приблизно 306 видівFosberg, F. R. and M. H. Sachet. Flora of the Gilbert Islands, Kiribati, checklist. — Atoll Research Bulletin, 1987. — № 295. — 1—33 с..
До рослин, які були завезені аборигенами, належать гігантське болотне таро (Cyrtosperma chamissonis), таро (Colocasia esculenta), гігантське таро (Alocasia macrorrhiza), ямс (Dioscorea spp.), два види хлібного дерева (Artocarpus altilis та A. mariannensis) і такка перистонадрізана (Tacca leontopetaloides)Thaman, R. R.Kiribati agroforeshy: trees, people, and the atoll environment. — Atoll Research Bulletin 333, 1990. — № 333. — 1—83 с.. Рослини пандан покрівельний (Pandanus tectorius) і кокосова пальма (Cocos nucfera), ймовірно, мають подвійне походження: на багатьох островах це корінні рослини, на інших — завезені людиною. Чотири рослини: таро, кокосова пальма, хлібне дерево і пандан — відігравали та відіграють одну з ключових ролей в харчуванні місцевих жителів. Також зустрічаються характерні для всіх атолів Океанії рослини Scaevola taccada (), Tournefortia argentea (), Morinda citrifolia (), Guettarda speciosa (), Pemphis acidula () і мангрові дерева.
Тваринний світ