Пові́трянодеса́нтні війська́ (ПДВ) — високомобільний рід військ, який зазвичай входить до складу Сухопутних військ багатьох країн; у деяких країнах перебуває в складі Військово-повітряних сил або є окремим родом військ.
Війська призначені для охоплення противника з повітря, швидкого використання результатів вогневого ураження і виконання завдань, які неможливо ефективно вирішити іншими силами та засобами. В основному призначені та підготовлені для дій у тилу противника.
До складу ПДВ входять повітрянодесантні, десантно-штурмові, планерні, аеромобільні та армійської авіації підрозділи, частини, з'єднання.
Історія зародження десантних військ
Ідея використання повітряних десантів, як ефективного засобу засилання військових формувань у тил противника з повітря виникла невідомо коли. Думку про «небесних воїнів» виношували ще Леонардо да Вінчі у XVI сторіччі, якому належить один із перших ескізів парашуту та Бенджамін Франклін (США), якій мріяв про перекидання озброєних солдатів у тил противника наприкінці XVIII століття.
Усе ж, довгий час ці думки носили суворо фантастичний характер й тільки в роки жахливого характеру «позиційної» Першої світової війни, ця думка отримала хоч якусь матеріальну основу у вигляді створення повітряного транспортного засобу: літака-аероплана-аеростата. Перша згадка про застосування повітряного парашутного десанту з метою виконання бойового завдання належить до 1918 року, коли бригадний генерал Біллі Мітчелл, командир авіаційного корпусу армії США, наприкінці Першої світової війни запропонував здійснити десантування з літаків підрозділів 1-ї піхотної дивізії поблизу окупованого німцями французького міста Мец взимку 1919 року. Однак, ця ідея залишилася нереалізованою, в зв'язку з швидким завершенням Першої світової війни та неспроможністю американців підготувати за короткий термін таку унікальну операцію.
Проте, глибокий аналіз умов ведення Першої світової війни 1914 −1918 років привів військових теоретиків до революційної думки про можливість швидкого перекидання військ практично в будь-який район театру воєнних дій, використовуючи авіацію, що існувала на озброєнні армій того часу.
Передбачалося, що літаки зможуть у найкоротші терміни забезпечити перекидання солдатів туди, де їх менше всього чекає противник. Вважалося, що перевезені по повітрю бійці, висадившись, організовують бойові дії в невигідних для противника умовах. Так само, паралельно з цим, розглядалося питання про вивіз літаками в тил противника розвідників і диверсантів. Є розрізнена інформація, що подібні перевезення розвідників у тил противника проводилися французькою, італійською, німецькою та російською авіацією під час Першої світової війни. Невибагливі літаки того часу могли сідати практично на будь-яку поляну, на будь-яку більш-менш рівну горизонтальну поверхню.
Таким чином, для повітряно-десантних військ (ПДВ), одразу виявилася головна та вирішальна мета — сприяння наземним угрупованням військ, що наступають. Протягом більш ніж 70 років існування повітряно-десантних військ цей тезис був підтверджений практикою застосування цього роду військ.
Таким чином, на той момент часу реалізувати ідею перевезення малої кількості озброєного особового складу, стала можливою.
На початку лютого 1923 року Велика Британія здійснює першу в історії операцію по висадці авіаційного десанту (480 військовослужбовців 14-го Його Величності сикхського полку) посадочним варіантом на околицях міста Кіркук в Іраку.
У листопаді 1927 року перший парашутний десант був здійснений в Італії під час проведення навчань. Протягом наступних років італійці сформували дві елітні парашутні дивізії («Фольгоре» та «Нембо»).
Повітряно-десантні війська світу
СРСР
Радянські ПДВ у передвоєнний час Радянський Союз також був серед лідерів світу в галузі розвитку високоманеврених військ. Червона армія вперше застосовувала повітряний посадочний десант у ході боротьби з басмачами в Середній Азії. У 1927 році на трьох літаках було оперативно перекинуто підкріплення з 15 червоноармійців, а у 1929 році в Таджикистані літаки перевезли повітрям вже 45 бійців кавалерійської бригади, що виконали своє завдання по розгрому банди басмачів з Афганістану. Зараз цю подію можна упевнено назвати «тактичним посадочним повітряним десантом».
Можливість застосування парашутів для висадки бійців у глибокому тилу противника ніхто ще не розглядав о тій порі. Парашут у той час розглядався виключно як засіб порятунку пілотів і увагою військових теоретиків не користувався. Першим військовим парашутистом у СРСР фактично став комбриг Леонід Григорович Мінов, який в 1929 році ознайомився зі станом парашутної справи в США та після повернення до СРСР він був призначений на посаду інструктора з парашутної підготовки, де почав готувати інструкторів у парашутній справі.
2 серпня 1930 року в 9 годин ранку літак «Фарман-Голіаф» з сімома десантниками (перша група і Мошковський) на борту піднявся в повітря. Над хутором Клочково з висоти 300 метрів перша група десантувала на майданчик розміром 600×800 метрів. Через декілька хвилин з висоти 500 метрів літак викинув другу групу над майданчиком десантування. Обидві групи зібралися разом, привели зброю в бойову готовність і висунулися у вихідний район для виконання бойового завдання. У вихідному районі їх чекала вантажівка, яка доставила парашутистів на аеродром. Завдання першого повітряного десанту було успішно виконане.
У 1934 році на маневрах Білоруського військового округу в тилу противника одночасно було висаджено 600 парашутистів. 12 вересня-17 вересня 1935 року Радянський Союз у присутності великої кількості закордонних військових аташе на маневрах Київського військового округу в районі Бердичева, Сквири і Броварів одночасно протягом 1 години 50 хвилин висаджується десант з 1188 парашутистів. Після того, як десантники захопили майданчик приземлення, тут же негайно проводиться посадочний десант 1766 військових із гарматами і автомобілями.
У 1936 році на маневрах Московського військового округу в районі міста В'язникі був висаджений парашутний десант у 2200 парашутистів, услід за яким проводиться ще і посадочний десант у 3000 військових із кулеметами і легкими гарматами.
22 вересня 1936 року на маневрах Білоруського військового округу здійснюється висадка парашутного десанту в 1800 осіб. На цих же навчаннях по повітрю на дальню відстань була перекинута 84-та стрілецька дивізія — 5272 особи з гарматами, броньовиками й легкими танками.
Бойовий шлях радянських повітряно-десантних військ почався в серпні 1939 року, коли вони брали активну участь у розгромі 6-ї японської армії в районі Халхин-Голу.
Повітряно-десантні війська СРСР перед початком Німецько-радянської війни брали активну участь у трьох збройних конфліктах. Як у Монголії, так і у Західній України та Білорусі, Фінляндії та у Бессарабії десантникам довелося діяти в основному як звичайній піхоті, що відповідно не змогло повністю виявити всі можливості цього роду військ.
12 червня 1941 віддається наказ про створення базового Управління Повітряно-десантних військ.
Повітряно-десантні війська СРСР у роки Другої світової війни
Період Німецько-радянської війни характеризувався тим, що повітряно-десантні війська в основному вимушено використовувалися як звичайна піхота (всі, без винятку корпуси), за рідкісним винятком, де характер використання частин ПДВ можна позначити як «диверсійно-розвідувальні дії».
Наказом народного комісара оборони № 0329 від 29 серпня 1941 року вводиться посада Командувача Повітряно-десантних військ і створюється апарат управління повітряно-десантних військ. Таким чином, ПДВ були вперше виділені в самостійний рід військ. Першим командувачем був призначений генерал-майор В. О. Глазунов.
На початковому періоді війни війська застосовувалися лише в невеликих операціях та боях. Наприклад, 31 грудня 1941 року на Арабатську стрілку в ході проведення Керченсько-Феодосійської морської десантної операції був викинутий у виключно складних метеорологічних умовах парашутно-десантний батальйон. Десант, що висадився, розгромив німецький гарнізон в Ак-Монає. Проте морський десант не зміг пробитися до бойових порядків повітряного десанту, у зв'язку з чим батальйон приступив до диверсійних дій.
Вяземська повітряно-десантна операція
Найбільш масштабною повітряно-десантною операцією, проведеної радянськими військами в період Німецько-радянської війни, була Вяземська повітряно-десантна операція, в ході якої в тил противника був висаджений цілий повітряно-десантний корпус. Десантування проводилося протягом тривалого періоду часу — з 27 січня по 3 червня 1942 року, низкою серій. Загальна мета цієї повітряно-десантної операції полягала в сприянні військам Західного і Калінінського фронтів у завершенні оточення німецької групи армій «Центр». Проте операція в цілому не досягла своєї мети.
Великою славою покрили себе радянські десантники в Сталінградській битві. Візитною карткою оборони Сталінграда став так званий «Будинок Павлова»: у ніч на 27 вересня 1942 року розвідгрупа сержанта Я. Ф. Павлова з 13-ї гвардійської стрілецької дивізії генерала Родимцева захопила чотирьохповерховий будинок у центрі міста на площі імені 9 січня, і утримували його протягом 2-х місяців.
Влітку 1943 року повітряно-десантні дивізії були задіяні в сухопутних операціях Червоної Армії. Багато з цих дивізій взяли участь у битві на Курській дузі.
Дніпровська повітряно-десантна операція
17 вересня приймається рішення на проведення Дніпровської повітряно-десантної операції. Головним завданням цієї операції ставилося захоплення та утримання повітряним десантом важливого рубежу на території Правобережної України поблизу Дніпровського закруту, в районі Великого Букрина, з метою сприяння зосередженню на них необхідної для продовження наступу кількості радянських військ та не допущення прориву німців до захоплених загальновійськовими з'єднаннями плацдармів.
Здійснено десантування на правий берег Дніпра двох повітряно-десантних бригад, які повинні були перешкодити перегрупуванню військ противника з початком форсування Дніпра частинами сухопутних військ Червоної Армії. Але операція закінчилась повним провалом, через незадовільну організацію, погане забезпечення.
У форсуванні Дніпра, як звичайна піхота, також брали участь гвардійські повітряно-десантні дивізії.
У жовтні 1944 з чотирьох дивізій, повернених зі складу Діючої армії і з'єднань ПДВ, що знаходилися в резерві Ставки ВГК, була створена Окрема гвардійська Повітряно-Десантна Армія у складі 3-х гвардійських повітряно-десантних корпусів (у кожен із яких входило по три повітряно-десантні дивізії). 8 грудня 1944 року ОПДА була переформована в 9-ту гвардійську армію і в лютому 1945 року у повному складі направлена в Діючу Армію, де десантники у взаємодії з іншими військами опанували столицею Австрії містом Віднем.
До закінчення Німецько-радянської війни повітряно-десантні війська підійшли із скромними підсумками. Очевидно, що усі крупні повітряно-десантні операції, проведені ПДВ під час війни, не досягли своїх цілей. Основною причиною цьому можна назвати погано поставлену систему постачання військ, що десантувалися в тил противника, а так само незламне бажання вищого командування поставити своїм військам завдання, що неможливо було здійснити. Проте застосування малих підрозділів, що викидалися в тил противника з конкретними завданнями, повністю було виправдане. А в серпні 1945 року з метою сприяння наступаючим угрупуванням сухопутних військ у Китаї і Кореї на японські аеродроми висаджувалися посадочні повітряні десанти, сформовані з особового складу мотострілецьких з'єднань.
Тільки один десант (найперший) був проведений за участі десантників 1-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії — 16 серпня 1945 року в Тунляо. Всього під час проведення Маньчжурської операції було висаджено близько 20 повітряних десантів.
Всього під час війни за офіційними даними було сформовано 18 повітряно-десантних дивізій і 22 повітряно-десантних бригади. За час війни 196 десантників було удостоєно звання Героя Радянського Союзу.