Респу́бліка Маври́кій (, , , ) — острівна держава в Індійському океані на схід від Мадагаскару. Маврикію належать також острів Родригес, острови Агалега та декілька дрібніших островів. Площа країни становить 2040 км² (167-ме місце у світі), власне острова Маврикій — 1865 км². Населення: 1,2 млн осіб (148-ме місце у світі). Столиця: місто Порт-Луї.
Походження назви Перше історичне свідчення існування острова знайдено на карті виробництва італійського картографа Альберто Кантіно за 1502 рік. Арабським мореплавцям острів був відомий як Діна Аробі (Dina Arobi). Після відвідин острова у 1507 році португальськими моряками він з'являється на картах під назвою Сішна (), названий на честь одного з кораблів. Інший португальський мореплавець Педру ді Машкареньяш () дав назву всьому архіпелагу. У 1598 році, після зайняття голландською ескадрою адмірала Вібрандта ван Варвіка (), острів був названий Маврицій (), на честь голландського принца Моріца Оранського (). Після того як голландці залишили острів у 1710 році французи з сусіднього Реюньйону зайняли його у 1715 році, назвавши Іль-де-Франс (). 3 грудня 1810 року французи офіційно капітулювали перед британцями, які повернули острову назву Маврикій, який також широко відомий як Моріс ().
Географія
Географічне положення
Острівна африканська держава, займає однойменний острів в західній частині Індійського океану на схід східного узбережжя Мадагаскару. Маврикію також належить ряд островів: Агалега (за 900 км на північ від головного острова), Сент-Брандон або Каргадос-Карахос (за 400 км на північ), Родригес (за 600 км на схід), конституційний суверенітет поширює на британський архіпелаг Чагос (за 1900 км на північний схід). Маврикій і Реюньйон входять до групи Маскаренських островів. Вигідне геополітичне положення дозволяє контролювати не тільки акваторію західної частини Індійського океану, але й східне узбережжя Африки (2,2 тис. км на захід, 850 км до Мадагаскару) й південне Азії (4 тис. км на північний схід).
Геологія
Острів Маврикій, як частина вулканічних Маскаренських островів, з'явився з-під води 7 млн років тому, після чого північну частину острова почала формувати вивержена лава з сучасного центрального масиву. Вулканізм на острові вщух 100 тисяч років тому. Кратери згаслих вулканів: Бас-Бланк, Канака, найбільший — Тру-о-Серф (діаметр 370 м, глибина 100 м) у масиві Гран-Басен. Прояви вулканічної діяльності в сучасну епоху можна побачити на південно-західному узбережжі в ущелині Ле-Суфлер працює гейзер. Складається, головним чином, з базальтових лав, вулканічних туфів, коралового вапняку.
Рельєф
Головний острів вулканічний, оточений кораловими рифами, має овальну форму, який простягнувся на 65 км з півночі на південь, і на 48 км із заходу на схід. Рельєф Маврикія складний гористий. На півночі розташована порізана пагорбами рівнина, яка поступово піднімається і переходить в Центральне плато (600 м), на якому розташовані колишні кратери згаслих вулканів: Бас-Бланк, Канака, Тру-о-Серф. Центральне плато різко обривається до південного і західного узбережжя. На острові виділяються кілька гірських хребтів, орієнтованих з сходу на захід: на північному заході гірський ланцюг Мока (найвища точка — гора Пітер-Бот, 818 м), один з відрогів якого охоплює півкільцем зі сходу і півночі місто Порт-Луї; на південному заході гірські ланцюги Тамарен, Саван і Рив'єр-Нуар (найвища точка країни Пітон-де-ля-Петіт-Рив'єр-Нуар, 828 м). Хребет Бамбу (найвища точка — гора Морн-дю-Гранд-Порт, 455 м) простягнувся від міста Кьюр-Пайп на Центральному плато до середини східного узбережжя. На північ від хребта Бамбу лежить гірський ланцюг Бланш (найвища точка — гора Бланш, 531 м). Нижні схили гір Маврикію вкриті густою рослинністю, вершини закінчуються скелястими піками. На захід від Пітер-Бота височить пік Ле-Пус (812 м), який нагадує витягнутий великий палець, на південний захід виділяються вершини Монтань-дю-Ремпар (771 м), Корп-де-Гард (719 м) і Пітон-де-ла-Саван (705 м). На узбережжі виділяється ряд мальовничих гір: на півострові Ле-Морн — гора Ле-Морн-Брабан (556 м), на узбережжі бухти Тамарин — гора Ремпар (545 м), що нагадує альпійський Маттергорн.
Північніше Порта-Луї лежить Бухта Могил () — місце потоплених кораблів, місце де у 1615 році затонув перший губернатор острова Пітер Бот. Найпівнічніший пункт острова — Кап-Маларе («Мис невдач»); місце, де 1810 року вперше на острів висадились англійці. На південному узбережжі цікавою є природна арка Пон-Натюрель (довжина 20 м, ширина 6 м, висота 15 м), що утворилась внаслідок провалу перекриття морської печери. На західному узбережжі є геологічна пам'ятка природи — кольорові піски Шамарель, що утворились внаслідок нерівномірного застигання різних шарів вулканічних викидів.
Острів Родригес, як і Маврикій, гористий, вулканічного походження; Каргадос-Карахос, Чагос, Тромлен і Агалега — пласкі острови коралового походження.
Клімат
Клімат островів тропічний, морський. Вище в горах більш помірний і придатний для життя, саме там розміщується більша частина поселень. Пересічна температура повітря найтеплішого місяця (лютого) +27 °C, найхолоднішого (серпня) +22 °C. Середньорічна кількість опадів розподілена нерівномірно: від 1500 мм у гірських районах до 5000 мм на прибережних рівнинах. У середньому опадів до 3000 мм на рік. Бувають тропічні циклони, переважно з січня по березень.
Гідрологія
Річки маловодні, але численні (до 100), більшість пересихає влітку, головна — Гранд-Рив'єр (16 км). Шамарель (Тамарін) на річці Сен-Дені (295 м), що має 7 потоків — найвищий водоспад острова.
Ґрунти і рослинність
Поширені родючі ґрунти на вулканічних і глиняних породах.
У горах збереглися тропічні ліси з манго, мімози, різних пальм, які ще донедавна займали майже третину острова, а до появи людини в XVI столітті — майже всю територію острова. Добре акліматизувались європейські, африканські та індійські рослини, завезені переселенцями. Плантації цукрової тростини, маніоку, кукурудзи, кави та перцю, рисові чеки. На острові розташовано ботанічний сад тропічних рослин — Памплемус, який з 1988 року носить ім'я першого прем'єр-міністра держави, Сівосагура Рамгулама. У ньому висаджено й культивується більше 500 різних рідкісних видів рослин (ковбасне дерево, геніпа, червоне дерево).
Тваринний світ
Маврикій оточений кораловими рифами, біля яких зустрічаються практично багато видів тропічних риб, в тому числі блакитний і чорний марліни, акули, жовтий тунець, барракуда; водяться і лангусти. Через віддаленість від материка фауна острова не є різноманітною, але представлена значним числом ендемічних видів. Водяться кажани, завезені лемури і мадагаскарські їжаки; змії відсутні, багато черепах і ящірок. Місцеві ендемічні гігантські птахи знищені людьми або завезеними тваринами: маврикійський блакитний голуб (Alectroenas nitidissima), маврикійський дронт (Raphus cucullatus), маскаренська лиска (Fulica newtonii), великі папуги і рудий маврикійський пастушок (Aphanapterix imperialis). На острові відсутні хижі ссавці.
На південному узбережжі 1994 року створено зооферму Ля-Ваніль, де розводять нільських крокодилів (Crocodylus niloticus), сейшельських (Aldabrachelys gigantea) і променистих черепах (Astrochelys radiata). А на західному узбережжі, поблизу поселення Флік-ен-Флак у 1979 році створено пташиний парк Касела, що налічує до 2,5 тис. птахів у вольєрах.
Охорона природи
На острові Егрет, поблизу східного узбережжя Маврикію, створено орнітологічний заказник, де охороняють гніздування рідкісних птахів: рожевих голубів (Nesoenas mayeri) і маврикійського боривітру (Falco punctatus).
На південь від столиці в долині Чорної річки на площі 6557 га створено національний парк — Блек-Рівер-Горджес (). На території національного парку під охороною перебувають понад 150 видів рідкісних рослин і тварин: білохвості фаетони (Phaethon lepturus), маврикійські дрозди, мангусти, мавпи і олені. У південній частині парку в 1977 році для збереження залишків первісних лісів ебенового дерева створено заповідник Макабі-дель-Омбр, що входить до всесвітньої мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО.
Історія
Початок колонізації
Маврикій був відомий арабським і малайським мореплавцям ще в X сторіччі, але вони ніколи не намагалися його заселити. Першим європейцем, який на початку XVI сторіччя досяг острова Реюньйон (разом з Маврикієм входить до складу Маскаренського архіпелагу), був португальський мореплавець Педру Маскареньяш (). Він же в 1505 році відкрив Маврикій. Але португальців острів мало цікавив, постійних поселень вони не створювали.
У 1598 році зусиллями голландського адмірала Вібрандта ван Варвіка () Маврикій став частиною володінь голландської Ост-Індської компанії. Безлюдний острів був місцем, де екіпажі кораблів, шляхом до Індії, поповнювали запаси прісної води. У 1615 році перший губернатор острова Пітер Бот потонув, коли його корабель наткнувся на рифи біля північно-західного узбережжя. На його честь названа одна з гірських вершин острова. Перше поселення проіснувало лише 20 років. Саме звідси Абель Тасман вирушив досліджувати західне узбережжя Австралії. Голландці завезли на острів цукрову тростину, свійських тварин та благородного оленя, але були вимушені покинути острів у 1710 році.
Французька колонія Чергову спробу колонізувати острів Маврикій зробили французи під проводом Гійома Дюфре Дарселя () у вересні 1715 року. Але тільки в 1735 році, з появою губернатора Мае де ла Бурдоне (), острів став активно розвиватись і колонізуватись. Закладено Порт-Луї — військово-морську базу і суднобудівний центр. Французькі колоністи займалися сільським господарством (цукрова тростина, кава), завезли на острів чорношкірих невільників з Африки і Мадагаскару. На острові відбулося 4 великих повстання рабів, у 1695, 1724, 1732 і 1794 роках. До 1767 року острів перебував під управлінням французької Ост-Індської компанії. Під час Французької революції на острові на короткий час був створений незалежний уряд. Під час Наполеонівських воєн острів був базою піратських ескадр, що здійснювали набіги на британські торгові судна. У серпні 1810 року французи відбили велику атаку британців, але вже в грудні британці висадились на півночі острова й змусили французів капітулювати.
Британська колонія
3 грудня 1810 року острів Маврикій перейшов до володінь Великої Британії, що закріпили Паризьким договором 1814 року, який гарантував мешканцям острова повагу до мови, звичаїв, законів і традицій. Першим британським губернатором став Роберт Фаркуар (). Британські колонізатори продовжили розведення цукрової тростини, але замість темношкірих невільників на плантаціях уже працювали переселенці з Індії (індуїсти і мусульмани), що докорінно змінили соціальне середовище на острові. Рабство на Маврикії скасували 1835 року, а плантатори отримали компенсацію в розмірі 2 млн фунтів стерлінгів за власних рабів. Виготовлення цукру, що експортувався до Британії, приносило великі прибутки, острів швидко покращував власну інфраструктуру. Проте з розвитком виготовлення цукру з буряків в Америці та Європі прибутки острова до кінця XIX століття значно скоротились. 1893 року основні статті надходжень для влади становили: мито — 2,8 млн рупій, торгові свідоцтва — 2,4 млн рупій.
Систему влади на острові очолював губернатор. Виконавча гілка була представлена Виконавчою радою: командувач королівських військ, секретар колонії, генерал-прокурор, генерал-скарбник, генерал-аудитор і два члени від уряду Великої Британії. Представницька гілка складалася з ради 27 членів: 10 обирались громадянами, 8 ex officio, 9 призначались самим губернатором.
У серпні 1948 року всім письменним громадянам надали право голосу на виборах до місцевої Законодавчої ради, що прийшла на зміну Урядовій раді і складається з 19 виборних депутатів, 12 — призначаються генерал-губернатором, 3 — колишніх депутатів. Маврикій залишався британською колонією до 1967 року, коли острову була надана автономія.