Джон Валлах Скотт ( 18 грудня 1941) — американський історик, дослідник історії Франції яка зробила значний внесок у гендерну історію та інтелектуальну історію. Вона є почесною професоркою Школи соціальних наук в Інституті перспективних досліджень в Прінстоні, Нью-Джерсі.

Серед її публікацій була стаття , опублікована в 1986 році в . Ця стаття, «безумовно, є однією із найбільш читаних та цитованих статей в історії журналу», була основою формування сфери гендерної історії в межах англо-американської професії.

Біографія Джон Валлах народилась у Брукліні, Нью-Йорк, у родині Лоті (уродженої Танненбаум) та Сама Валлаха, викладачів середніх шкіл..

Академічна кар'єра До приходу в Інститут перспективних досліджень, Скотт викладала на історичних факультетах в Чикаго, Північно-західному університеті, Університеті Північної Кароліни в Чапел-Хіллі і Університеті Брауна. В Університеті Брауна вона була засновницею та директоркою . Вона була професоркою університету Ненсі Дюка Льюїса і професоркою історії. Скотт писала що саме в Центрі Пембрука вона почала «думати про теорію і гендер». Вона виступала в редакційних виданнях , , , , а з січня 2006 – . У 2010 році вона допомогла заснувати Історію сьогодення: Журнал критичної історії.

Скотт також відігравала головну роль в (AAUP) як голова його Комітету з академічної свободи та володіння.

З 1985 року вона була професоркою Школи соціальних наук в Інституті перспективних досліджень.

Робота Джоан Скотт поставила під сумнів основи традиційної історичної практики, включаючи природу історичних доказів та історичного досвіду. Спираючись на цілий ряд філософських думок, а також на переосмислення власної підготовки як трудового історика, вона сприяла формуванню поля критичної історії. Написана більш ніж двадцять років тому, її класична стаття продовжує надихати інноваційні дослідження щодо жінок і гендеру. У своїй останній роботі вона займалася питаннями, які висвітлюють проблеми демократичної практики. Вона підійшла до цього питання у своїх останніх книгах: Пропонують єдині парадокси: французькі феміністки і права людини (1996); Parité: Сексуальна рівність і криза французького універсалізму (2005); Політика завіси (2007). Вона розширила свою роботу в цій галузі щоб вивчити зв'язок між секуляризмом і гендерною рівністю. Вона також підготувала збірку нарисів, що стосуються використання психоаналізу, зокрема фантазії, для історичної інтерпретації, Фантазія феміністичної історії (2011). Скотт є головною редакторкою журналу , журналу теоретично-інфортивної історії.

Скотт була нагороджена почесним дипломом низки академічних установ, включаючи Браун, Гарвард та Бергенський університет (Норвегія). У травні 2009 року вона отримала статус почесного доктора з Університету Вісконсіна, де здобула кандидатську ступінь. Кілька книг Скотт виграли призи від , яка також присудила їй премію Ненсі Ліман Роелкер за наставництво в 1995 році. більше 40 років досліджень і письма в обраних галузях французької історії, жіночої та гендерної історії, феміністської теорії. У червні 2012 року Скотт отримала звання почесного доктора Прінстонського університету.

Скотт також відіграла головну роль в Американській асоціації університетських професорів (AAUP) як голова його Комітету з академічної свободи і володіння.

Дослідження та ідеї Робота Скотт поставила під сумнів основи традиційної історичної практики, включаючи природу історичних доказів та історичного досвіду, а також роль наративу у написанні історії. Спираючись на цілий ряд філософських думок, а також на переосмислення власного навчання як трудового історика, вона сприйяла трансформації області інтелектуальної історії. Її поточна робота зосереджується на розбіжних відносинах між специфікою гендеру та універсалістською силою демократичної політики.

Робота Скотт в основному стосується сучасної французької історії та історії гендеру.

Відображаючи свій інтерес до європейської історії робітничного класу, у 1980 році Скотт спільно із британським істориком Еріком Хобсбаумом написала статтю Політичні шевці в Минулому та Сьогоденні.

У своїй статті 1986 року , Скотт стверджувала, що вивчення гендеру не лише прояснює історію жінок, але й всю історію.

Слідуючи своїй власній пораді, Скотт спробувала написати такі «гендеровані» історії в своїх книгах Гендер і політика історії та Пропонують лише парадокси: французькі феміністки і права чоловіків (Hughes-Warrington (2000), p. 280.)Hughes-Warrington (2000), p. 280.. У своїй книзі 1988 року Гендер та політика історії Скотт розширила теми, які вона представила в книзі Гендер: корисна категорія історичного аналізу, щоб заперечити, що гендер є «знанням сексуальних відмінностей»Jackson, Louise Ainsley "Scott, Joan Wallach", pp. 1075-1076 from The Encyclopedia of Historians and Historical Writing, Chicago: Fitzroy Dearborn (1999), p. 1075.. Посилаючись на Фуко, вона прийняла своє визначення «знання» як «розуміння, вироблене культурами і суспільствами людських відносин»

На додаток до своєї статті Гендер: корисна категорія історичного аналізу, Скотт опублікувала кілька книг, які широко перевидані і перекладені на кілька мов, включаючи французьку, японську, португальську та корейську. Її публікації включають Працівники склопластика Карму: французькі майстри та політичні дії в місті дев’ятнадцятого століття (Harvard University Press, 1974); Жінки, робота і сім’я (спільно з Луїзою Тіллі) (Holt, Rinehart and Winston, 1978); Only Paradoxes to Offer: French Feminists and the Rights of Man (Harvard University Press, 1996)”; Parité: Сексуальна різниця і криза французького універсалізму (University of Chicago Press, 2005), і The Politics of the Veil (Princeton University Press, 2007).

Загалом об'єктом її роботи є питання відмінності в історії: її використання, проголошення, реалізації, обґрунтування та перетворення в побудові суспільно-політичного життя. Останні книги Скотт зосереджувалися на розбіжних відносинах між специфікою гендеру та універсалістською силою демократичної політики. Вони включають Гендер і політика історії (1988), Пропонують тільки парадокси: французькі феміністки і права людини (1996), Паріте: сексуальна рівність і криза французького універсалізму (2005), Політика завіси (2007) Фантазія феміністичної історії (2011), Секс і секуляризм (2017), Знання, влада і академічна свобода (2018).

Скотт також редагувала багато інших книг та опублікувала незліченні статті. Вона також є однією із засновниць редакції журналу Історія сучасності. Скотт також редагувала багато інших книг та опублікувала незліченні статті.

Теоретичні ідеї Джоан Скотт окрім гендерної історії зосереджувались зокрема на питанні ідентичності та історичної ідентичності і тому визначення ідентичності було спільною темою у її численних наукових роботах. Зокрема, вона написала дисертацію про соціальну та політичну організацію склоочисників в Кармо (південна Франція) наприкінці ХІХ століття, завдяки якій Джоан Скотт отримала ступінь доктора філософії. Університет Вісконсіна-Медісон в 1969 році. Зачарована тривалим страйком, який організували ці склярі в 1895 році, вона зосередила свою увагу на цьому процесі і почала дослідження за допомогою якого ця соціальна група здобула свідомість класу і почала відстоювати себе політично. Заглиблившись більше у економічну і соціальну історію, вона зазначила, що об'єднання в профспілки і мобілізація скловиробників відбувалися лише на переривчастій і обмеженій основі як реакція на механізацію їх торгівлі. Спираючись на концепції нової соціальної історії, висунуті британськими істориками Е. П. Томпсоном і Еріком Хобсбавом, які прагнули зрозуміти творення і досвід робочого класу, Скотт зазначала, що ні політична дія робітників, ні їх класова свідомість не є природним і автоматичним явищем: вони були «продуктом боротьби і дебатів». Для Скотт поняття боротьби і дебатів охороняє детерміністські і есенціалістські підходи, тим самим дозволяючи оцінити складність індивідуальних і колективних ідентичностей в історії трудової діяльності та класу. Позиція Скотт в області соціальної історії пропонує постійний виклик її фундаментам і його традиціям. З самих ранніх своїх досліджень, Скотт посіяла сумніви щодо визначеності історії, що вона пізніше визначила як постійну боротьбу проти ортодоксального знання та його рутинного використання.

Жінки, робота і сім'я вперше були опубліковані в 1978 році. У різних містах Франції та Англії з часом автори представляють історію жіночої праці в умовах змін, викликаних індустріалізацією. Їх вивчення взаємозв'язку між економічною сферою та сімейною сферою дозволило їм пролити світло на центральну проблему фемінізму: незважаючи на відкритий доступ до найманої праці, жінки залишалися в підпорядкованому соціальному становищі через розподіл праці на основі статі. Автори приділяють пильну увагу різноманітним аспектам роботи працівниці, яка одночасно є дружиною, матір'ю та опорою сімейного життя. Ці ідентичності які перетинаються та збігаються в ідентифікації жінок з сімейною одиницею, пояснюють, чому їхня економічна практика також підпорядковується потребам сім'ї.

Гендер: корисна категорія історичного аналізу

Гносеологічний прорив прийшов незабаром після цього, коли Скотт, тепер професор Університету Брауна, приєдналась до групи читання з феміністськими літературознавцями, які використовували засоби постструктуралізму. Прихід французької теорії - Дельоз, Дерріда і Фуко - на американські кампуси запропонував Скотт радикальну зміну поглядів на історію та її методологію. Називаючи ці "очевидні" категорії історичних і політичних дебатів, ці філософи прагнули пролити світло на нормативні системи, на яких вони базуються. Для Скотт їхня робота була запрошенням до історизації всіх категорій. . З її точки зору, мова йшла не лише про аналіз місця жінок і чоловіків в історії, а й про деконструкцію самих категорій «чоловік» і «жінка», які структурують суспільство в бінарній і нерівній системі. Відтоді можна було б думати про домінування іншими способами, а не через об'єктивні структури, такі як робота або сім'я, які організовують домінування і відтворюють його.

Parité! (Університет Чикаго Пресс, 2005), остання книга Скотт, зосереджується на відносинах між владою та гендером і політичним рухом у Франції у 1990-х роках щодо гендерного паритету у виборчій політиці Франції. На думку Скотт, це прагнення до рівного числа чоловіків і жінок-кандидатів на всіх рівнях політики "продемонструвало складність ведення політичної боротьби зі складним поняттям (анатомічна подвійність, а не сексуальна відмінність, сила закону, що перетворює соціальний і симбіотичні відносини між статями або навіть нерелевантністю статі». Центральний аргумент у цій боротьбі обертався навколо питання про те, чи може абстрактний індивідуалізм французької республіки визнати відмінності всередині нації, тим більше, що практичний результатом цього аспекту універсалізму став (чоловічий, білий, гетеросексуальний) політичний клас, який не представляв повний спектр сучасного французького суспільства, а для підтримки своїх аргументів - і прихильники, і критики паритету викликала принцип французького універсалізму, стверджуючи, що антидискримінаційні або позитивні заходи не сумісні з відносинами республіки i її членів. Скотт проводить порівняння з подібними проблемами, що викликають французький універсалізм. Більш широкий вплив питання паритету був особливо очевидним, якщо взяти в більш широкому контексті одночасно політичну боротьбу - боротьбу за визнання релігійних і культурних відмінностей іммігрантів і гомосексуалів - відмінності, які, як і статеві відмінності між чоловіками і жінками, не могли бути абстраговані з універсалізму республіканської думки. За словами Скотт: «Чи існував спосіб змінити уявлення про індивіда, розширюючи його здатність до абстракції, щоб включити відмінності, які колись вважалися незвідними? Це був виклик, на який зверталися феміністи, які заснували рух parité.»

Нагороди та відзнаки