Мала́нка (Меланка, Меланки, Маланія)Словник української мови: Том четвертий І-М / Редкол. І. К. Білодід та ін., редактори тому: А. А. Бурячок, П. П. Доценко — К.:"Наукова думка", 1973 (с.:668) — українськеТернопільський Енциклопедичний Словник. — Тернопіль: ВАТ ТВПК «Збруч», 2005. — Т.2.К. — О. — 706с.(с.:438) народне і церковне свято, вечір напередодні Нового року та дня святого Василія Великого; новорічний обряд з традиційним переодяганням у тварин і фольклорних персонажів; учасник цього обряду; «переддень Нового Року»Етимологічний словник української мови: В. 7 т./ АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред) та ін.— К.: Наук. думка, 1983. Т. 3: М/ Укл.: Р. В. Болдирєв та ін.— 1989. ISBN 5-12-001263-7 Т. З.: Кора — М/ Укл.:Р. В. Болдирєв та ін.-1989.-552с. ISBN 5-12-001263-9. 10450 прим. (с.: 370).
Святкування Маланки походить від стародавнього, ймовірно, дохристиянського звичаю. Меланка-Вода приходить на щедрий вечір разом із Василем-Місяцем сповістити господарів про наступні урочистості та справити гостини, які в народі так і називають — гостини Меланки. В українській народній традиції дохристиянський та християнський обряди об'єдналися у свято Меланки.
У XXI столітті святкування Маланки, в автентичному вигляді, збереглося переважно у селах Галичини, Буковини та Поділляhttp://plast.te.ua/blogs/bigus/malanka-dyvnyj-rizdvjanyj-obrjad-iz-oznakamy-kultu-dionisa/ Тернопільський Пласт: Маланка — дивний Різдвяний обряд із ознаками культу Діоніса, (20 січня, 2013). В інших регіонах України в цей день святкують Щедрий вечір (Ще́дра кутя́ або Василів вечір). У ряді західних регіонів України, зокрема, на Галичині Щедрим (Другим Святим вечором) називають вечір напередодні Водохреща (в решті України цей вечір знано як Голодна кутя).
26 грудня 2023 року Міністерство культури та стратегічних комунікацій України схвалило рішення про включення «Традиції Щедрого вечора в Україні» до національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України з подальшою метою для включення елементу до світового списку ЮНЕСКО.
Станом на 2026 рік, у частині сіл Маланку все ще проводять за старим стилем. Але багато інших сіл та міст вже проводять її за новим стилем, тобто 31 грудня та 1 січняhttps://youtu.be/gXAUp5M7Tkc.
Опис
«Починаючи від Святого Вечора і закінчуючи „Водохрещами“, в селах та містах помітне особливе пожвавлення. То тут то там „колядують“ або „щедрують“, раніше ходили з „вертепом“, а тепер більше „зі звіздою“; в селах водять по вулицях „перебраних“ і це дійство відомо під назвою „водити козу“, яка під Новий рік змінюється „маланкою“ (31 грудня — пр. Маланії). В деяких будинках влаштовуються ялинки. Маланка під Новий рік також цілу ніч водиться по вулицях, скаче та пританцьовує під пісні або музику. Але пісні тоді співаються особливі, відомі під назвою „щедрівок“, бо в цих піснях бажають господареві „щедрого“ року на все, що є в господарстві. Щедрують зазвичай парубки, а дівчата рідше. Інколи наступного дня зранку „маланка“ ходить посівати. Її просять в хаті присісти на лавку, примовляючи: „Сядь же у нас та посидь, щоб у нас усе добро сідало: кури, гуси, качки, рої та старости“»
Свято Маланки справляють напередодні Нового року (31 грудня за григоріанським, 13 січня за юліанським календарями — день преподобної Меланії, звідки й походить назва свята).
У деяких селах Вінниччини в цей день готують традиційну святкову страву кров'янку, яку ще називають «маланкою». Також випікають спеціальні хліби «Маланку» та «Василя» Меланку й Василя випікають ще перед Святим вечором і вони продовжують стояти на столі впродовж усіх Різдвяних свят..
«31 грудня на меланки, тобто на день св. Меланії в переддень Нового року, кожна господиня приготовляє „книші“, пироги, ковбаси, начинені гречаною кашею, і вареники. Цей вечір називають багатим або „щедрим“.»ТРУДЫ ЭТНОГРАФИЧЕСКО-СТАТИСТИЧЕСКОЙ ЭКСПЕДИЦИИ В ЗАПАДНО-РУССКИЙ КРАЙ, Снаряженной Императорским Русским Географическим Обществом. Юго-Западный Отдел: Материалы И Исследования, Собранные П. П. Чубинским, Т 3, ст. 433.
На свято Маланки молодь (у масках або без них) усю ніч щедрує, ходить із «козою», водить переодягненого на Маланку парубка. Традиційні персонажі — «баба» Маланка та «дід» Василь.
У давнину святкове переодягання виконувало важливі релігійно-магічні функції, але з часом цей звичай перетворився на веселу розвагу, маскарад.
В Маланці нерідко використовують сучасні мотиви й персонажі (вояки, лікарі та ін.)
На Тернопіллі Маланку під назвою Маланія проводять щорічно в селі Горошова Борщівського району та інших селах над Дністром.
На Буковині Маланку називають «Переберія». Свято закінчується купанням у річці.
Звичай Меланки яскраво відображений у драмі М. Старицького «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці».
Парні святочні фольклорні постаті Маланки (Меланки, Миланки) і Василя зберегли образи Малуші та її сина Володимира Святославовича (у хрещенні — Василя). У церковному календарі день преподобної Меланії римлянки завершує річне коло, а день св. Василя Великого його починає. Ця календарна обставина зблизила в народній уяві Меланію і Василія, перетворивши їх у стійку фольклорну пару, зберігши не тільки згадки про реальних історичних персонажів, а й цілий ряд деталей, що показують правові норми X ст. і характеризують тодішній побут.
Міф про Меланку (Миланку) За стародавнім міфом окрім сина у всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця, була ще донька, яку всі називали Миланкою, бо вона була така мила й чарівна.
Одного разу коли князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав із срібного терема Миланку й запроторив у підземне царство. Визволив її славний витязь Безпальчик-Васильчик і з нею одружився. Ось чому на Щедрий Вечір ще святкують Василя, у жертву приносять свиню, яка вважається місячною твариною, а Васильчик став покровителем цих тварин. Тому, за народними звичаями, на Меланку готували свинячі нутрощі, по них ворожили, який буде врожай, а зі свинячих ніжок варили «дриглю», щоб у людей не боліли ноги. Вшановували Меланку-Миланку за якомога багатшими столами, бо то є продовження Щедрого Вечора з усіма його добрими богами і душами предків.
Дослідження обряду Маланки Обходи «Василя і Маланки», перебраною, замаскованою молодіжжю, що представляє князя і княгиню («Василя і Маланку»), діда і бабу, цигана і циганку, жида і жандаря і т. і., іноді водить козу і при тім «щедрує», співає щедрівки, — виявляють теж мішання різних верств: свійських, романсько-балканських, старих християнських і пізніших скомороських і школярських, котре я одмітив вище. На них не будемо тут спинятись; мотиви щедрівчані часто повторяють мотиви колядок, і щедрування просто служить продовженням коляди — «докінчують коляду». Грушевський М. С.Словесность времен нового расселения и поздних // Історія української літератури, В 6 т. 9 кн / Упоряд. В. В. Яременко. — К.: Либідь, 1993. — Т. 1.
«При цьому парубки маскуються, хто ведмедем, хто бабою, і взагалі, хто чим придумає. В їхньому гурті повинен бути один перебраний на Маланку»ТРУДЫ ЭТНОГРАФИЧЕСКО-СТАТИСТИЧЕСКОЙ ЭКСПЕДИЦИИ В ЗАПАДНО-РУССКИЙ КРАЙ, Снаряженной Императорским Русским Географическим Обществом. Юго-Западный Отдел: Материалы И Исследования, Собранные П. П. Чубинским, Т 3, ст. 433.. Павло Чубинський вказує на поширення традицій Маланки в Ушицькому повіті, Яків Головацький згадує про традиції Маланки в Галичині, вказуючи, що поряд з Маланкою ходять інші перебрані: дід, коза, ведмідь, які тягають за собою плуга. В «Подільських відомостях» описується, що з Маланкою ходили щедрувати, Маланка як танок, а також на Новий рік Маланка ходила засівати. Анатоль Свидницький описуючи Маланку в Подільській губернії, вказував на такі персонажі дійства: дід, коза, циган, кінь, фельдшер, козак. Василь Милорадович описав дійство Маланки в Лубенському повіті, Полтавської губернії. Він подає таких персонажів: хлопця, перебраного на Маланку, діда, хлопця та солдатів, такі персонажі, як циган і коза, відсутні. Дійство відбувалося перед Новим роком — 31 грудня.
Оскар Кольберг, описуючи Маланку, пише, що молоді хлопці перебиралися на Маланку, Василька та діда. Дід мав горб на плечах, у руках палицю, підперезаний солом'яним паском, а при боці мав дерев'яну шаблю.
А. Н. Веселовський так описує звичай Маланки в галицьких русинів. Увечері хлопці перебираються дідом, циганом, водять із собою ведмедя, козу, журавля і ходять із плугом по хатах. Замість плуга хлопці тягають чепіги (задня частина плуга без заліза). Вони влаштовують різні жарти, співають пісні про Маланку та танцюють. Між хлопцями знаходиться також хлопець, перевдягнений на Маланку. Інколи хлопці заходять у хату з чепігами та показують ніби орють ниву та засівають зерном. У румунів напередодні Нового року також ходять по хатах із побажанням нового року та співають пісню «плужок» (Plugul, Plugusorul), при цьому грають на флейті, дзвонять дзвіночками та грають на інструменті, названим «бик» (buhaiu, bou, touru). Вони також тягнуть із собою справжній або іграшковий плуг, прикрашений квітами та різноманітними стрічками. Румунський Брезай, одягнутий у плащ, прикрашений різноманітними різнокольоровими стрічками, квітами, клаптиками тканини. Його голова замаскована маскою якоїсь тварини: кози, козла, вовка або птаха: півня, павича, журавля. Брезай грає на скрипці та в такт стукає рухомими щелепами або дзьобом. Румунському Брезаю відповідає русинський Береза (Вайда, Ватаг), який керує колядою та по закінченню колядки віншує господаря. Веселовський також указує на схожість українських та румунських колядок.
Звичай Маланки описав (1911—1912 рр.) Б. М. Яцемірський в Ушицькому повіті, Подільської губернії. До дійства Маланки входили: хлопець, перевдягнений Маланкою, з лицем, вимащеним сажею, дід, коза, жиди, циган, смерть, москалі, фельдшер, іноді осідлана кобилка. Дід був одягнений у кожусі, шапці та масці на лиці, власної роботи. Жиди в типових строях, один із них вів козу. Хлопець у вивернутому кожусі був козою з дерев'яною головою кози, він повзав рачки. Циган — хлопець в лахмітті з лицем, вимащеним сажею. Смерть — хлопець, одягнутий в довгу білу жіночу сорочку, в масці, вимащеною милом із дерев'яною косою у руці. Москалі — хлопці в солдатській формі, один із них був фельдшером. В с. Лука-Немирівська, Брацлавського повіту, звичай Маланки називали також і Щедрівка. Час був той самий, що й в Ушицькому повіті — на Новий рік із 31 грудня та 1 січня. Маски робилися з липової кори та називалися «діди». Маски виготовлялися таким чином, що вирізали отвори для очей, рота та носа і причіплялися борода й вуса з «прядива» або овечої шерсті. Крім дідів були ще й діди-цигани з обличчям, вимащеним сажею, одягненими в лахміття та з причепленим до пояса посудом. Коза була вдягнена так, як описано в Ушицькому повіті. Єдиний жіночий персонаж був — Маланка. Керував дійством Урядник — хлопець, одягнений у поліційну форму.
В Бабчинцях, Ямпільського повіту, Маланка ходила в той самий час — із 31 грудня на 1 січня. Костюми були різноманітні: дід та Маланка, генерал та генеральша (одягнена в європейський одяг), циган та циганка, інколи водили ведмедя — хлопець, з ніг до голови обв'язаний гороховою соломою. Ведмедя водив циган. В с. Марківка, Ямпільського повіту, персонажі були такі: дід, чиган, чиганка, коза, москаль, «міхоноша» — хлопець переодягнений бабою, що збирав гроші. Окрім перебраних з ними ходили також хлопці зі «звіздою» та співали пісень про Маланку. 1 січня перебрані ходили з палками вулицями, жартували та лякали перехожих. У Бершаді, Ольгопольського повіту, були ті самі персонажі дійства: дід, коза, Маланка. Напередодні Нового року вони ходили по хатах і щедрували.