Благовіщенський собор Казанського кремля

Благовіщенський собор Казанського кремля — видатний пам'ятник світової архітектури XVI століття.

З 1552 по 1918 роки Благовіщенський собор був кафедральним храмом Казанської єпархії (нині кафедральним є Микільський собор по вул. Баумана), тут віками здійснювалися рукоположення священиків, а з кінця XIX ст. і хіротонії єпископів (тут були висвячені в єпископський сан Антоній (Храповицький), Андрій (Ухтомський)).

Благовіщенський собор Казанського Кремля — самий віддалений зразок псковської архітектурної школи і найдавніший зі збережених пам'яток історії та архітектури в ансамблі Кремля та міста. Хрестово-купольний, з п'ятьма главами, розташованими на шести стовпах і трьома вівтарним апсидами собор спочатку відтворював планування і вигляд Успенського собору Московського кремля, підкреслюючи новий статус Казані. В подклеті собору знайшли упокоєння багато казанських архіпастирів, тобто Благовіщенський собор для Казанського краю мав те ж значення, що і Різоположенський собор для Московського кремля.

Незважаючи на пізніші реконструкції, споконвічний псковський стиль собору прочитується в смузі типово псковського орнаменту, що оперізує підстава центральної глави, і аркатурному поясі, прикрашає апсиди.

Історія

XVI століття Спочатку на місці кам'яного собору була зведена дерев'яна церква, освячена 6 жовтня 1552 року на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці. Три роки потому була заснована Казанська єпархія, на нову кафедру з возведенням у сан архієпископа був призначений ігумен Селіжаровського монастиря Гурій Руготин. Маленька дерев'яна церква вже не могла служити центром єпархії, що охоплювала величезну територію, включаючи Сибір. Тому, через 9 років, у 1561 році, за указом царя Івана Грозного з Пскова прибули 80 мулярів на чолі з Постніком Яковлєвим та Іваном Ширяєм на прізвисько Барма, будівельниками Собору Василя Блаженного. Храм будували з волзького вапняку, камінь добували на протилежному, високому березі Волги. 15 серпня 1562 року храм був освячений первосвятителем казанським Гурієм.

Новий білокам'яний хрестовокупольний в плані собор спочатку мав у довжину 18 сажень, завширшки 7 сажень 2 аршини, майже у 2 рази менше сучасного храму, що збільшився в результаті кількох реконструкцій. Стіни мали кілеподібними завершення і закінчувалися закомарами. Звід спочивав на 6 круглих, як в Успенському соборі Московського кремля, стовпах. Замість традиційних вітрильних переходів центральний купол підтримували тромпи.

Куполи собору в XVI столітті мали шоломоподібну форму. Наприкінці XVI століття до храму були прибудовані бічні приділи: північний в ім'я святих Петра і Февронії муромських та південний в ім'я святих князів Бориса і Гліба, сполученими папертю, яка огинала центральний кубоподібний об'єм собору.

XVII століття У 1694 році вузькі вікна Благовіщенського собору були розширені.

За свою багатовікову історію собор неодноразово горів — в 1596, 1672, 1694, 1742, 1749, 1757 роках. У 1742 році мощі Св. Гурія навіть виносилися за канал Булак. Незважаючи на пожежі зберігся фрагмент стародавнього фрескового живопису, яким був прикрашений весь храм в XVI—XVII століттях — це образ Казанської Божої Матері у вівтарній апсиді, який був відкритий в ході реставрації в 90-х рр. XX століття.

XVIII століття Реставрація 1736 року

У XVIII столітті ряд переробок змінив вигляд собору. У 1736 році шоломоподібні куполи були замінені на цибулинні, а центральний купол отримав завершення у стилі українського бароко, так звана «баня»; із західного боку собору прибудували одноповерхову трапезну і ґанок зі сходами. У такому вигляді собор зображений на гравюрах В. Турина, А. Дюрана, Е. Турнереллі, зроблених до нової реконструкції 1841 року.

XIX століття Реставрація 1841 року

Страшна міська пожежа 1815 року, після якого перебудовувався весь центр Казані, сильно пошкодив і Благовіщенський собор, який простояв два роки після пожежі в запустінні. У цій пожежі згорів і весь губернський архів, що зберігався в храмі. Казанський історик Пінєгін так описує цю подію: «3 вересня 1815 року в Казані сталася восьма за рахунком велика пожежа в історії міста, яка знищила 166 вулиць з провулками і в них 1179 будинків. Вигорів кремль і найкращі частини міста. У цій пожежі загинули цінні в історичному відношенні казанські архіви». Див.: Пинегин М. Н. Казань в её прошлом и настоящем. — СПб. 1890.

Реставрацію собору розпочав архієпископ Амвросій (Протасов). Різьбу для нового іконостасу виконав московський майстер Биковський. Забарвлення і позолоту іконостасу виконав московський міщанин Гавриїл Львов. Ікони для нового іконостасу були написані вчителем Казанського народного училища, колезьким реєстратором Василем Степановим Туріним.

19 червня 1821 року відбулося урочисте освячення оновленого храму.

Поруч з собором стояла церква Різдва Христового, збудована за митрополита Казанського Маркелла в 1694 році. До 1821 року храм сильно занепав, у зв'язку з чим технічна комісія запропонувала розібрати церкву і побудувати новий теплий храм. Імператор Микола I, який відвідав Благовіщенський собор 20 серпня 1836 року запропонував на місці Різдвяного храму збудувати нову теплу трапезну Благовіщенського собору, розширивши його на захід. У 1841 році імператор затвердив проект казанського губернського архітектора (1834—1844) Фоми Петонді (1794—1874), за яким собор був розширений на захід, північ і південь, для чого були знесені одноповерхова трапезна і старий ґанок.

Колишні приділи стали частиною головного храму, були збудовані два теплих приділи, відокремлені від головного храму стінами і мали окремі входи. Лівий був освячений на честь Різдва Христового, в пам'ять про розібраний храм XVII століття, а правий — в ім'я Бориса і Гліба. У новій двухсвітній трапезної була влаштована сходи на хори.

З тих пір вигляд собору не змінився, якщо не вважати побудованого за проектом Петонді ґанку собору, знесеного після Жовтневого перевороту, і знищеної більшовиками дзвіниці.

За вказівкою імператора Миколи I були також виділені кошти для відновлення Архієрейського будинку, і вже в 1841 році архієпископ Казанський і Свіяжський Володимир Ужинський переїхав з Воскресенського Єрусалимського монастиря в кремль.

Реставрація 1855 року

24 серпня 1842 року в Казані знову бушувала страшна пожежа, постраждали майже всі міські храми, Петропавлівський собор, згорів комплекс будівель духовної семінарії, семінарія була переведена в будівлю Казанського духовного училища, а училище переведено в Свияжський Успенський монастир. Благовіщенський собор, розширення якого завершилося лише два роки до цього, знову потребував ремонту. Вже через два роки храм був відновлений. У 1855 році були поновлені ікони в 5-ярусном іконостасі, для чого був запрошений володимирський іконописець Тимофій Гагаєв (через десять років він також поновив іконостас Петропавлівського собору). Чергове поновлення було витримано у візантійському стилі.

Після реконструкції середини XIX століття іконостас виглядав так: у нижньому, місцевому ряду, праворуч від царських врат ікони Господа Вседержителя сидить на престолі Св. Трійці, зішестя Ісуса Христа в пекло і Воскресіння Христового; по ліву — Благовіщення Пресвятої Богородиці, Різдва Христового, Святителя Гурія. Всі ікони були в срібних ризах. На південних і північних дверях були зображені архангели Гавриїл та Михаїл. У другому ярусі 12 свят, а в центрі над бронзовими царськими вратами — Таємна вечеря. У третьому, деісусному ряду в центрі — Вседержитель, по боках майбутні Божа Матір, Іоанн Предтеча і дванадцять апостолів, в четвертому, пророчому ряду в центрі — Знамення Божої Матері і шістнадцять пророків по сторонам; у п'ятому прабатьківському ряду в центрі — Господь Саваот з майбутніми по сторонах праотцями. Іконостас вінчав хрест. Три ікони деісусного ряду іконостасу знаходяться зараз в експозиції Музею образотворчих мистецтв Республіки Татарстан: це древній образ майбутнього апостола Павла XVI століття, тонкого одухотвореного листа, і пізніші ікони св. Георгія і св. митрополита Олексія Московського, датуються XVIII століттям, написані також в канонічному стилі, але в досить примітивній провінційній манері.

Розкриті в ході реставрації рубежу XX—XXI століття фрески собору загальною площею кілька тисяч квадратних метрів, були написані артіллю відомого іконописця Вязниковського повіту Володимирській губернії Н. Л. Софонова, який розписав багато храмів у XIX столітті. Найдокладніший план розпису із зазначенням і розташуванням всіх сюжетів склав архієпископ Казанський і Свияжський (з 16 квітня 1867 року по 8 листопада 1879 року) Антоній (Амфітеатров), який особисто контролював роботу артілі.

Зводи нової прибудованої із заходу теплої трапезної частини собору були прикрашені унікальним циклом розписів, пов'язаних з історією Казані. Фрески зображують: віднайдення та прославлення чудотворної Казанської ікони Божої Матері; рукоположення митрополитом Московським Макарієм архієпископа Казанського Гурія; набуття митрополитом Єрмогеном (майбутнім патріархом) святих мощей святителів Гурія і Варсонофія, також на стінах собору зображені святі, яким були присвячені казанські храми, у тому числі свв. Кипріян і Іустинія, Кизичеські мученики, благовірні князі Феодор, Давид і Костянтин.

У 1892 році ключарем, а пізніше і настоятелем храму став протоієрей Андрій Полікарпович Яблоков, випускник Казанської духовної академії, який залишив докладний опис соборуЯблоков А. П. Кафедральный Благовещенский собор в г. Казани.- Казань. 1909Храмы Казани. Часть третья Фоторепортажи, Диляра Нигматуллина, 20 сентября 2005 года.

XX століття

Реконструкція 1909 року

Наступна капітальна реконструкція собору була проведена в 1906—1909 рр. За проектом єпархіального архітектора казанського (1894—1912) Федора Миколайовича Малиновського (1864-?) підлога на солеї і у вівтарі була викладена візерунчастою мармуровою плиткою, що збереглася до теперішнього часу, оновлений настінний живопис. У храмі було встановлено парове опалення і електричне освітлення. Після реконструкції лівий приділ був освячений в ім'я святителя казанського Гурія.

Дзвіниця У 1630—1640 рр. з благословення казанського митрополита Матвія, поруч із собором була споруджена білокам'яна дзвіниця висотою понад 50 метрів, побудована на місці дерев'яної дзвіниці, згадуваної в пісцових книгах XVI століття: «соборна дзвіниця на площі дерев'яна, а на ній дзвін благовісний великий з очапом, та два дзвони середні, та два зазвонні менші, всі дзвони Государевої скарбниці». В першому ярусі дзвіниці знаходився найбільший дзвін Казані, його вага становила 1.500 пудів (близько 24570 кг).

У XVIII столітті дзвіниця мала годинник з боєм, а поруч з дзвіницею, в огорожі, що оточувала собор, була надбрамна церква Похвали Пресвятої Богородиці, розібрана при архієпископі Казанському та Самбірському (1785—1799) Амвросії Подобедові.

Дзвіниця примикала до ґанку трапезної частини собору, на висоті 5-ярусна дзвіниця лише трохи поступалася вежі Сююмбіке. Три яруси вогневидних кокошників сходили від останнього ярусу до основи купола (спочатку шоломовидного). На думку М. Пінегіна дзвіниця являла собою «поєднання татарського смаку з давньо-руським: перші поверхи зведені під сильним впливом архітектури сусідньої Сююнбекіної вежі, а у верхніх — стиль дзвіниці Івана Великого. Замість даху вона мальовничо покрита різними теремками…». Дзвіниця увінчувалася «прорізним хрестом з вінцем і голубицею Ноєвого ковчега».

У 1928 році Дзвіниця Благовіщенського собору була зруйнована. Зараз на її місці знаходиться сквер, на південь від собору.

Під дзвіницею знаходився храм, спочатку освячений на честь св. мучениці Ірини, наприкінці XVIII століття через старості він був закритий. Стараннями архієпископа Казанського Філарета цей храм у 1832 році був відновлений на кошти казанського купця, міського голови (з 1830 по 1832 роки) Никифора Йосиповича Чижова і освячений в ім'я казанського чудотворця святого Германа.

Ризниці собору В 40-ві роки XIX століття в західній частині трапезній було влаштовано потаємне приміщення для багатющої соборної ризниці.