Катери́на Гео́ргіївна Гра́дова (; 6 жовтня 1946—22 лютого 2021, Москва) — радянська і російська актриса театру та кіно.
Життєпис Народилася 6 жовтня 1946 року у Москві, в родині професора архітектури Георгія Олександровича Градова (1911—1984) і акторки театру імені Гоголя Раїси Іванівни Градової (1923—2011). Про своє дитинство акторка згадувала таке:
Навчалася в Московському інституті іноземних мов, у Школі-студії МХАТ (керівник курсу — Василь Марков). Найперше глядацьке визнання прийшло до актриси у 1969 році, коли вона, ще студентка 4-го курсу Школи-студії МХАТ, зіграла головну роль О. М. Негіної у виставі «Таланти і шанувальники» Московського академічного театру імені Маяковського. Згодом служила в Московському академічному театрі сатири, де була задіяна у низці вистав.
Широка популярність до акторки прийшла в 1973 році після виходу на екрани телевізійного фільму «Сімнадцять миттєвостей весни», у якому вона зіграла роль радистки Кет. У 1979 році на екрани вийшов ще один телевізійний фільм — «Місце зустрічі змінити не можна», у якому вона виконала роль Світлани Петрівни Волокушиної, спільниці Ручечника.
На початку 1990-х років акторка через хворобу зникла з екранів. Після одужання звернулася до релігії і присвятила себе служінню людям: створила благодійний фонд «Набуття» і стала допомагати сиротам і одиноким людям похилого віку. Закінчивши курс у Свято-Тихонівському богословському інституті, почала викладати в гімназії основи духовної моральності і «Живе Слово» — вивчення словесності на основі Біблії.
Померла 22 лютого 2021 року у Москві.
Ролі в театрі 1970 — «У часу в полоні» — дружина Всеволода; 1970 — «Інтервенція» — Жанна Барб'є; 1971 — «Балаганчик дона Крістобаля» — Росіта; 1972 — «Пігулку під язик» — Світлана; 1973 — «Дивак-людина» — Марія; 1973 — «Маленькі комедії великого будинку» — Вона; 1973 — «Пеппі Довгапанчоха» — Фрекен Розенблюм; 1974 — «Клоп» — кореспондент; 1974 — «Нам — 50!»; 1974 — «Ляпас» — Соня Захарова; 1975 — «Піна» — Вікторина; 1975 — «Ремонт» — Заліська; 1978 — «Пігулку під язик» — Світлана; 1979 — «Феномени» — Ларичева; 1980 — «Гніздо глухаря» — Іскра; 1980 — «Дивак» — Ніхаль; 1981 — «Скажені гроші» — Лідія Чебоксарова; 1987 — «Останні» — пані Соколова.
Фільмографія 1967 — Осінні весілля — Марина 1971 — Собака Баскервілів (фільм-вистава) — Беріл Степлтон 1971 — Жіночий монастир (фільм-вистава) 1971 — Таланти і прихильники (телевистава) — Олександра Негіна 1973 — Сімнадцать миттевостей весни — Катя Козлова (Кетрін Кін) 1974 — Маленькі комедії великого будинку (телевистава) — Закохана 1976 — Народження — Ксенія 1978 — Чао! (телевистава) 1978 — Пігулку під язик (телевистава) — Світлана 1979 — Місце зустрічі змінити не можна — Світлана Петрівна Волокушина 1987 — Гніздо глухаря (телевистава) — Іскра.
Нагороди Орден Дружби народів (28.06.1982). Заслужений артист РРФСР.
Особисте життя У кінці 1960-х Катерина Градова співмешкала з актором і театральним режисером Максимом Штраухом, який був старший за неї на 46 років.
Перший шлюб — з актором Андрієм Мироновим тривав з 1971 по 1976 роки. У 1973 році в подружжя народилася донька Марія.
З 1991 року перебувала у шлюбі з Ігорем Тимофеєвим, колишнім фізиком-ядерником, з яким познайомилась під час паломництва в Оптину пустинь. У подружжя є прийомний син — Олексій Суховерков, якого взяли з дитячого будинку.
Джерела Померла актриса із «Сімнадцяти миттєвостей весни» Катерина Градова // Укрінформ, 22.2.2021
Посилання Екатерина Градова — биография, информация, личная жизнь . Біографія на «Кино-Театр.ру» .