Стечка (, , множ. , ) — назва для монументальних середньовічних надгробків, які розкидані по Боснії та Герцеговині, і прикордонних частинах Хорватії, Чорногорії і Сербії. За оцінками, в межах сучасної Боснії та Герцеговини знаходяться близько 60 тисяч, а решта 10 тисяч знаходяться в Хорватії (4400), Чорногорії (3500) і Сербії (2100), на більш ніж 3300 ділянках з більш ніж 90 % у поганому стані.
З'явившись у середині XII століття, з першої фази у XIII столітті, надгробки досягли свого піку в XIV-му та XV-му столітті, перш ніж зникли під час османським завоюванням Боснії та Герцеговини на самому початку XVI-го століття. Вони були спільною традицією для послідовників боснійської, католицької і православної церков, і часто пов'язані з автохтонними волохами, однак оригінальна етнічна та релігійна приналежність все ще не визначена. Епітафії на них в основному написані на босанчиці, що вийшла з ужитку. Одна з найбільш збережених колекцій цих надгробків називається Радимля, на захід від Столаця в Боснії та Герцеговині.
Стечки увійшли до Світової спадщини ЮНЕСКО у 2016 році. Вона становить 4 000 стечок у 28 некрополях — із них 22 з Боснії та Герцеговини, дві з Хорватії, три з Чорногорії та три з Сербії.
Етимологія Саме слово є контракційною (редукованою) формою більш старшого слова *stojećak, яке походить від південнослов'янського дієслова stajati () Воно буквально означає «висока, стояча річ». В Герцеговині вони також називаються mašeti / mašete ( означає «великий камінь», або , що означає «надгробок для загиблого героя» ), у Центральній і Західній Боснії як mramori / mramorje / mramorovi («мармур»), в Сербії та Чорногорії, як «usađenik» («садіння»). На написах стечок їх називають bilig («позначка»), kamen bilig (кам'яна марка), kâm / kami / kamen («камінь»), hram («храм»), zlamen («знак»), kuća («будинок»), raka («яма»), greb / grob («могила»). В 1495 році вони були названі kamy («камені»).
Хоча під назвою stećak маються на увазі високі монолітні стоячі камені (тобто форми sanduk і sljemenjak), в 20 столітті слово stećak було прийнято в науці як загальний термін, у тому числі для надгробних плит (тобто ploče). Вихідне посилання на слово stećak само по собі є невизначеним і, здається, сучасним винаходом, оскільки його можна простежити лише з записки Івана Кукулевича-Сакцинського 1851 року, словника Вука Караджича 1852 року (у першому виданні 1812 року цей термін не існував), хоча він і сам себе суперечив, оскільки простолюди із Загвозда називали їх starovirsko («старої віри»), словник Богослава Шулека 1860 року, і так далі,, тоді як академічні словники згадують його тільки з 1956/58. Вважається, що цей термін звичайно використовувався в Східній Герцеговині і в районі Старого Влаху в Сербії. До самого початку 20-го століття існували розбіжності у термінології, і деякі вчені пропонували загальні терміни, такі як nadgrobni biljezi («надгробна позначка») і mramorje («мармур»).
Термін stećak є незвичайним в регіональних діалектах і без етіологічної цінності, і семантично неправильним і суперечливим, оскільки походить від дієслова «стояти», тоді як надгробки, до яких воно відноситься переважно лежать, а інший підтип стовпів і хрестів — переважно вертикальний. Цей вертикальний або стоячий підтип не становить навіть 5 % від загальної кількості стечок; в оригінальних написах на стечках їх найчастіше називають kami (що означає «камінь» незалежно від форми), тому деякі вчені запропонували термін kamik (множ. kamici) для всіх форм надгробків, тоді як stećak означав би тільки вертикальний підтип. Термін kamik ближче до вихідного значення, а іноді його використовують замість stećak у професійній літературі.
Ділянка з стечками або народні назви кладовища демонструють повагу та захоплення їх розмірами, віком або уявленнями: Divsko groblje («гигантське кладовище»), Mašete («великі камені»), Mramori / Mramorje («мармурові блоки»), Grčko groblje («грецьке кладовище»), Tursko groblje («турецьке кладовище»), Kaursko groblje («гяурське кладовище»).
Характеристики
Визначення
Вони характерні для території нинішньої Герцеговини, центральної Боснії, Подринья (басейн річки Дрина) і Далмації (особливо на південь від річки Цетина) і деяких частин Чорногорії, Косово і Західної Сербії, Посавини і північно-західної Боснії.
Стечки описуються як горизонтальні та вертикальні надгробки, зроблені з каменю, з плоскою або двосхилою поверхнею, з або без постаменту. Спільна класифікація була встановлена Дмитром Сергієвським у 1952 році, який розділив їх на лежачі та стоячі стечки. Наразі систематизація не завершена. За словами Шефіка Бешлагича, існує сім основних форм: плита, скриня, скриня з постаментом, гребінь/фронтон, гребінь/фронтон з п'єдесталом, стовп і хрест;, в той час як за Ловреновичем в Радимля є дев'ять типів: плита, плита з п'єдесталом, скриня, скриня з постаментом, висока скриня, висока скриня з постаментом, саркофаг (тобто гребінь/фронтон), саркофаг із постаментом
Наприклад, у Боснії і Герцеговині, за даними ЮНЕСКО, «було виявлено близько 40 тисяч скринь, 13 тисяч плит, 5500 гостроверхих надгробків, 2500 стовпів/обелісків, 300 хрестоподібних надгробків та близько 300 надгробків невизначеної форми. Із них більш ніж 5000 мали різьблені прикраси».
Хронологія, встановлена Маріаном Венцелем передбачає, що вони розвинулися з надгробних плит, найдавніша датується 1220 роком (перша, можливо, була зведена в середині XII століття), монументальні виникли десь близько 1360 року, з візуальними зображеннями навколо 1435—1477 років, виробництво закінчилось близько 1505 року. Однак деякі вважають, що воно тривало до кінця XVI століття, з рідкими прикладами, які тривали до XVIII сторіччя. Стечки у вигляді скринь (sanduk) і гребене-/сідлоподібні (sljemenjak), здається, не з'явилися до середини або кінця XIV століття (1353—1477), а дві основні форми, що залишилися — вертикальний стовп (stup) і хрест (krstača / križina) не раніше середини XV століття. У випадку останнього, на вертикальні або стоячі форми міг впливати nišan — вертикальний монолітний камінь на вершині мусульманських (турецьких) могил, що вже з'явився наприкінці XIV століття в завойованих частинах Македонії та Сербії. Ця форма переважно зустрічається в Сербії та східній Боснії.
Початковий етап їх розвитку, який включав прості лежачі плити або стільниці, не є специфічним для даного регіону, але має широке західно-середземноморське походження, і як термін stećak (що означає форму скрині або гребеня) вводить в оману для всіх форм надгробків. Плити були характерні для свого роду поховання у західно-середземноморському світі XIV—XV століттях, який мав особливий спосіб виробництва і орнаментації на Балканах, налаштований відповідно до майстерності каменяра та мікрооточення. Пам'ятники з датами вказують, що спочатку вони були зроблені для феодальної знатті, а пізніше цю традицію прийняли і корінні волохи, які майже виключно будували їх з середини XV століття.
Декорування
Частина стечек (384) має написи, в основному на босанчиці, деякі на глаголиці і латиниці. У мові є деякі архаїчні фрази, що характерні для ікавиці, хоча у кінці рефлексією ять, що характерна для ієкавиці. Написи можна умовно розділити на: релігійні фрази, описи героїчної смерті, інформацію про померлого, інформацію про родичів померлого та обставини смерті, відомості лише з особистим ім'ям (іноді з ім'ям коваля-учня), моральні (або релігійні) уроки. Деякі пронизливо нагадують про мудрість і смертність, передають страх смерті, більше тривоги, ніж спокою
Найбільш помітною особливістю є їхні декоративні мотиви, грубо поділені на шість груп, що доповнюють один одного: соціальні символи, релігійні символи, зображення посмертного коло, фігуральні образи, явні орнаменти та мотиви, що важко класифікувати (переважно символічні, геометричні або пошкоджені). Деякі з них залишаються таємничими донині; спіралі, аркади, розети, виноградні листи та плоди, лілія, зірки (часто шестикутні) і півмісяць. Фігуральні образи включають процесії оленів, коней, танцю коло, полювання, лицарські турніри, і, найвідоміше, образ чоловіка з піднятою правою рукою, можливо, в жесті вірності.
Ряд візуальних зображень на надгробках не може бути спрощено інтерпретовано як реальні сцени з життя, а символічне пояснення все ще розглядається наукою. Щит на надгробках, як правило, з поперечиною, півмісяцем і зіркою, не може бути гербом, а стилізовані лілії не використовується в геральдичному сенсі. На одній стечці показаний прив'язаний лев і над ним крилатий дракон. Вже в 1979 році історик Хаджіяхич зауважив, що вершники не їдуть з поводом, але (якщо не полюють), їхні руки вільні і вказують на небо, що означає можливе культове значення. У 1985 році Мая Мілетич відзначила символічний і релігійний характер сцен на стечках. Усі «сцени життя» вважаються частиною церемоніалу. Кілька вчених прийшли до висновку, що мотиви, а також традиції посмертного культу корінних народів, показують спадкоємність старого балканського дохристиянського символізму доісторичного часу та автохтонних романізованих племен іллірійців (тобто волохів) Алойз Бенац зазначив, що відображення самотнього коня зі змією, а також самотнього оленя з птахом, символізують душу померлого, що йде в інший світ, такі зображення схожі на артефактах япидів. Іллірійський бог Медавр описується як такий, що їздив на конях і зі списом.
З усіх тварин найбільш представлені олені, і в основному вони зустрічаються на стечках в Герцеговині. Згідно з Драгославом Срейовичем, поширення християнства не спричинило зникнення старого культу і віри в священних оленів. Венцель вважав, що він веде померлого до підземного світу. Шефік Бешладжич синтезував репрезентацію оленів: колись у супроводі птаха (часто на спині або рогах), хреста або лілії, часто показують серію оленів або ланей, а також з луком і стрілою, собакою і мисливцем(цями) зі списом або мечем (часто на коні). Це відображається в сценах мисливства, а також у деяких коло процесіях, які очолює чоловік, який їде на олені. Зустрічаються сцени, де олені спокійно наближаються до мисливця, або олені з величезними розмірами і рідкими рогами. Більшість зображень «полювання на оленів» повернуті на захід, який мав символічне значення для смерті і потойбічного світу. У численних мисливських сценах тільки один олень поранений (стечка має деякі аномалії), що свідчить про нереальне значення. В мистецтві Стародавнього Риму, Парфії, державі Сасанідів тварини, на яких полювали, смертельно поранені, а олені є лише одними з багатьох тварин, тоді як на стечках — він є єдиною твариною, на яку полюють.
Мотиви процесій kolo (всього 132) вздовж оленя, і специфічний напрямок танцю, хоча який і не завжди легко розпізнати, показують, що це посмертний танець. З урн япидів аж до сучасних жінок у Боснії і Герцеговині та Чорногорії, танці співчуття відтворюються у західному напрямку до заходу сонця. У Східній Боснії і Герцеговині так зване Ljeljenovo kolo, з ljeljen (місцева назва для jelen (оленя)), що має на увазі jelenovo kolo, яке танцюють, роблячи ворота піднятими руками і лідер кола намагається витягнути всіх танцівників кола через них, поки коло не заплутається, після чого, граючи в протилежному напрямку, поки коло не розплутається. Його походження в посмертному ритуалі, що направляє душу в інший світ і сенсі оновлення життя.